22 травня 2015

Саша Боровик: «Уряд живе в іншому світі і треба їх будити»

Саша Боровик протягом трьох місяців працював першим заступником міністра економічного розвитку та торгівлі України Айвараса Абромавичюса, та через внутрішні непорозуміння  13 травня його звільнили. До роботи в уряді він вчив право у Гарварді і працював юристом в компанії Microsoft  в Сіетлі та головним юристом в Akamai Technologies у Лондоні. У рамках  Громадсько-політичної школи CAPs він розповів, чому вирішив повернутися в Україну, як непросто було працювати в Кабміні і як він розробив стратегію лібералізації держави.

 

 

Я народився у Львові, а коли мені був 21 рік, то виїхав з України – спочатку в Прагу, де пішов у Празький університет. Але мені сказали, що за навчання треба платити гроші і взагалі нема місця. Там я познайомився з людьми, які працювали біля Вацлава Гавела, і він написав листа до декана і сказав, що чим більше буде радянських людей з освітою, тим меншим є шанс, що 1968-й рік може повернутися.

 

Так я дістав диплом Празького університету. І я завжди пам’ятаю, що коли мені давали ту освіту, то мали на увазі, що танки вже ніколи не прийдуть до Чеської республіки. Але я не міг собі уявити ніяк, що російські танки прийдуть до України.

 

Коли це все в Україні почалося,  то в мене в житті вже все було досить добре, бо я жив у Сіетлі і як юрист був відповідальний за державний сектор в компанії Microsoft по цілому світу. Чесно кажучи, коли я звідси від’їжджав, то хотів втекти і ніколи не дивився назад, бо мені дуже не подобалася радянська культура, ідеологія і як жили люди. І коли будучи за кордоном я оглядався, то мені все більше не подобалося. На якомусь етапі я просто здався.

 

Але коли почався Майдан, то я прокинувся і з того часу постійно сидів біля комп’ютера. Те, що відбувалось, було для мене дуже важливим. Потім я залишив Microsoft, бо я був там вже 12 років і хотів робити щось інше. Так я переїхав в Лондон і почав працювати для Akamai Technologies.

 

У грудні мені запропонували приїхати сюди і стати першим заступником міністра економіки. Минулого тижня я ще був в уряді, а зараз я вперше в своєму житті не маю роботи, і це мені дуже подобається.

 

Коли я їхав, то очікував, що тут є група людей реформаторів, скажімо, як Лєшак Бальцеровіч, Іван Міклош, чи Міхаїл Саакашвілі. Але я нікого такого не знайшов, хоча багато людей говорять про реформи. І ще я побачив, що в України немає чіткої економічної стратегії. За час мого життя в Празі прем’єр-міністр Вацлав Клаус написав і опублікував для людей стратегію розвитку. І кожну суботу він казав: «Дивіться, націє, сьогодні в цій стратегії ми знаходимося ось тут. Десь за місяць буде дуже тяжко, але це нам потрібно, бо інша альтернатива буде гірша».  В Україні такого немає.

 

У Міністерстві я працював в департаменті стратегічного планування та прогнозування, і його працівники мені розповіли, що за час існування департаменту вони ніколи не робили чесний прогноз. Наприклад, їх просили порахувати, який підйом ВВП буде до 2020 року. Вони рахували і казали: «Виходить 2%».  Але їм казали, що 2% це дуже мало і нація це не прийме, тому давайте напишемо 20%.

Минулого тижня я ще був в уряді, а зараз я вперше в своєму житті не маю роботи, і це мені дуже подобається.
 

Тут я познайомився з Міклошем і дуже зблизився з Саакашвілі. Напевне найкраще що я побачив в Україні – це іноземці-реформатори. Вони мені кажуть «Зараз тільки не здавайся. Тобі треба тягнути, треба лізти і доказувати, що ти правий. Ти тут воюєш не тільки за Україну, але й за Грузію. І для нас це дуже важливо».

 

З ними ми написали документ, який назвали «Принципи». А нам сказали, що це робити не треба, бо в країні вистачає стратегій. Але зараз в мене з’явився час працювати над цим текстом ще більше.

 

Я їхав працювати в сильній команді, а не виділятися, але якось так сталося. Я завжди працював у сильних командах і в мене є кредо: «Ви можете зробити дуже багато, якщо вам все одно, кого за це будуть хвалити».

 

В Україні був запит на нову людину, яка була б критичною, але давала надію. А тепер, коли все це сталося, мені цікаво подивитися, чи цей проект «Принципи» можна розробити далі, втілити, і продати нації – тобто щоб люди в нього повірили.

 

Мені казали в уряді: «Ти хочеш йти дуже швидко, а нація до цього не готова. І якщо ти зробиш таку ліберальну реформу, ти собі не можеш уявити, що трапиться на Сході – люди втратять роботу, і на наступних виборах будуть голосувати за Опозиційний блок – і тоді кінець». Мені здається, що люди проголосують, якщо в них буде надія і якщо їм показати куди ми йдемо. І мені хочеться думати, що Україна готова до реформ.

 

VoxUkraine порахували, що в Україні за останній рік реформи відбуваються на рівні між 1,3 і 1,7 балів, а в травні вийшли на 2,1 бали з 5. А грузини кажуть, що має бути десь на рівні 5, чи хоча б на 4 бали. Ви не знаєте, скільки суперечок в мене було в уряді, коли вони мені казали, що все добре, що ми вже на 5 балів. Вони живуть в іншому світі і треба їх будити.

 

В Адміністрації президента мені казали, що під час війни реформи не роблять. Але грузини засміялися, і сказали, що вони під час війни робили найголовніші реформи, тому що населенню можна казати: «Дивіться, йде війна. Це необхідно робити».

 

Зараз, коли говорять про реформи, то кажуть про чотири «Д»: децентралізація, демонополізація,  деолігархізація і дебюрократизація. А я кажу: давайте це замінимо на одне «Л» – лібералізація. Якщо ви мене запитаєте, у що я вірю, то я соціал-демократ. Я не вірю, що в Україні держава може щось справді сильно змінити. Я хотів би, щоб це змінилося, але я три місяці дивився, як все працює, і я вже не вірю.

 

Наприклад, ми не можемо вивезти наших співвітчизників з Непалу, хоча на той літак дивляться пан президент, пан прем’єр-міністр, на нього навіть сідає міністр. І коли мені кажуть, що ми хочемо реструктуризувати якесь приватне підприємство на Миколаївщині, то я думаю: як ми це зробим, якщо ми літак запустити не можемо.

 

Мені здається, що найкраще, що ми можемо зробити з тим державним апаратом, що в нас зараз є – це зробити invisible hand – невидиму руку ринку – дати можливість ринку самому собі вирішити, як це має бути. Але якщо робити лібералізацію ринку, то всі реформи потрібно проводити одночасно. І 1 січня 2016 року – це дуже гарна дата, щоб запустити цей ринок – це і податки, і земля, і лібералізація. Потрібно віддати всю владу на місця, і хай краще вони роблять все те, що хотіли, самі, ніж ми звідси будемо для них щось робити.

 

Я не вірю в те, що за 6 місяців можна чогось не вирішити – це дуже багато часу. Наприклад, є питання, що робити із землею. В Україні всі відразу йдуть в тактику і розповідають, чому це не може працювати. Потрібно мислити стратегічно – ми кардинально вирішили, що нам потрібен ринок землі, а кому її продавати – це ми вже обдумаємо згодом. Моя  концепція зараз така – чим менше є держави, тим більше успіху.

 

Ще одна з проблем влади – в ній немає нових облич. Якщо президент такий багатий, то йому дуже складно вийти і сказати, що нам потрібно обрізати витрати, бо це не спрацює на емоційному рівні. Це також не спрацює і на психологічному рівні, бо є чимало нарцистичних політиків. І у них може бути такий психологічний розлад, який не лікується і має назву нарцистичний розлад особистості – Narcissistic personality disorder (NPD). І от у таких людей є проблеми – вони не вміють співчувати, їм не шкода людей і їх не можна критикувати. Так от у нас саме такий державний апарат, у якому повно нарцисів, і вони просто не здатні працювати в інтелектуальному плані.

Я знаю, що якщо я зараз поїду, то в мене було би комфортніше життя, але я не вірю, що цікавіше. І ментально я залишуся тут, так само як під час Майдану, коли жив у Сіетлі.
 

Усі реформи мають починатися з Кабміну. У мене було враження, що в Кабміні всі люди пов’язані один з одним, бо всі вони говорили толкові речі, але не робили їх. Я набрав в команду десь 15-20 волонтерів, коли працював там – і вони щось робили. Але всі хочуть, щоб ми працювали в рамках тієї системи, яку вони збудували. Вони добре знають, як тебе поховати в тій системі. Тому потрібно реформувати Кабінет міністрів. Я був в Реанімаційному пакеті реформ, то в них там більше ідей, більше горять очі, ніж у Кабміні. Можна взяти і поміняти місцями – вже буде краще.

 

Я не вірю в існування монополій – треба, щоб конкуренти між собою змагалися. У моїх друзів зі Львова є син, і колись їм жартома подарували апарат, що робить спирт. Йому це сподобалося, і він почав варити нефільтроване, але дуже смачне пиво. То ми і його друзі зараз алкоголь не купуємо взагалі, бо все, що він робить – це краще і дешевше. І я не розумію, чому він не може варити це так, як наприклад у Шотландії, де кожен острів має свій сорт пива, і між ними немає корупції.

 

Я бачу своє майбутнє прекрасним, хоча не впевнений, де воно буде. Я приїхав з модусом, що цю систему потрібно міняти, і мені не вдалося – система мене виплюнула. Тепер мій погляд на все це потрібно змінювати, бо люди, з якими я спілкуюся, кажуть: «Зачекай, тобі взагалі не можна нікуди їхати, бо з тобою пов’язують якісь надії». Я не хочу сказати, що став якоюсь важливою фігурою, але в мене з’являється відповідальність. І ще мене зачепили – хтось сказав, що я не професійний, і що я не можу успішно справлятися з обов’язками. Окей. Тут в мене окрім патріотизму з’явився драйв.

 

Я знаю, що якщо я зараз поїду, то в мене було би комфортніше життя, але я не вірю, що цікавіше. І ментально я залишуся тут, так само як під час Майдану, коли жив у Сіетлі.

 

Не знаю, чи ви зафіксували, що в New York Times вийшла стаття про корупцію в Україні. Опублікувати статтю в цій газеті, коли ти критикуєш діючу владу за корупцію – це неймовірно складно. Коли був Майдан, то одним із способів зупинити гроші Януковича, що витікали за кордон, було написати таку статтю і опублікувати в такому західному виданні як New York Times чи Washington Post. У Центру протидії корупції були докази, що гроші відмиваються, і банки сказали, що якщо є така стаття про Януковича, то трансакції відразу заморозять. У New York Times нам сказали, що навіть не підходьте, бо про корупцію діючих президентів ми взагалі не пишемо.

 

І коли така стаття з’являється, і ти знаєш як працює Захід, то в мене є таке припущення, що буде зміна влади. Я це інтерпретую так – пану президенту показали жовту картку, пану прем’єру – червону. Тепер уряду Сполучених Штатів буде дуже важко сказати, що вони дають гроші країні, в якій така корупція.

 

І зараз є відчуття, що щось поміняється. Так далі продовжуватися не може.


comments powered by Disqus