15 липня 2015

Руслан Савчинський: «Від цінностей виживання до самовираження ми йдемо повільніше за інші країни»

У Вуличному університеті Львова триває навчання. Темою третьої лекції четвертого сезону стали цінності. Про те, що таке цінності, як їх виміряти, який тип культури характерний для сучасної України та чи справді цінності «східняків» та «західняків» радикально різняться розповів львівський соціолог й аналітик експертної компанії pro.mova Руслан Савчинський. Platfor.ma подає найцікавіші тези.

 

Фотографія: facebook.com/lviv.street.uni

Цінності – це базис культури. Їх доволі важко пояснювати, бо це достатньо абстрактне поняття. Ми з вами народжуємося як tabula rasa у якомусь суспільстві, яке є простором взаємодії. І протягом життя у процесі соціалізації ми пізнаємо, що добре, а що погано, співставляємо свої цінності з чужими і, немов губки, вбираємо в себе схеми, які пояснюють чому і для чого ми живемо. Тому цінності – це система, яка визначає зміст та спосіб нашого буття і постійно зазнає змін.

 

Цінності назовні проявляються через наші дії, ритуали, слова та візуальні/символічні атрибути. Наприклад, якщо людина йде у вишиванці, то ми припускаємо, що для неї важлива національна культура. За допомогою символів люди «прочитують» культуру один одного. Однак іноді зовнішні прояви не завжди означають одні й ті самі цінності: наприклад, людина, яка їсть пісну їжу, не обов’язково є віруючою, а може просто бути вегетаріанцем. Тобто вона їсть пісну їжу не через цінність традиції, а через цінність здоров’я абощо. Особливо подібні помилки у трактуванні виникають тоді, коли стикаються дві різні культури, а значення символів у яких різниться.

 

Колективізм у кожній країні проявляється по-своєму. У Китаї є підприємства, на яких працівників, що проштрафилися, садять у спеціальну прозору «кімнату» на весь робочий день. Керівники фактично не дають працівнику можливості працювати впродовж усього дня, але при цьому платять йому. Для китайців це сором. У нас же зовсім інша ціннісна парадигма. Наші працівники навпаки радше раділи б, якби за них хтось працював, а вони ще й отримували за це гроші. Тому певні цінності можуть мати різні інтерпретації та прояви у різних культурах.

Наші працівники навпаки радше раділи б, якби за них хтось працював, а вони ще й отримували за це гроші.
 

Про цінності ми зазвичай не задумуємось – вони просто є. Найбільше вони проявляються у критичних ситуаціях, коли нам, до прикладу, треба вибрати між просто цікавою роботою і роботою, що приносить високий дохід. Тобто може бути ситуація, коли бажання мати вищий суспільний статус та визнання групи може домінувати над самореалізацією. Також у критичних ситуаціях ми переосмислюємо свої цінності і визначаємо, які з них в пріоритеті.

 

Цінності варто відрізняти від інтересів. Інтереси – це переважно щось тактичне, те, що людина хоче щось швидко здобути. А цінності – це те, заради чого людина готова від чогось відмовитись, вийти із зони комфорту  і зазнати певних особистих втрат задля того, щоб зберегти певну смислову важливу для неї життєву рамку.

 

З одного боку, ми є носіями цінностей, які засвоїли в процесі соціалізації, а з іншого – у щоденній практиці ми відтворюємо ці цінності. Кожна система є дуальною – це означає, що ми одночасно є продуктом системи, в якій виросли, і через свою діяльність ми є творцями цієї системи.

 

Практика показує, що на пострадянському просторі інституційні та законодавчі зміни мають низьку ефективність – тому що не враховують існуючих культурних факторів: навіть у випадку, коли запроваджені чесні правила прийняття на роботу, люди можуть їх обходити, вважаючи їх некомфортними, такими, які ускладнюють їм життя. Тому, запроваджуючи нові правила, потрібно завжди зважати на культурне середовище, в якому вони будуть діяти.

 

Емпірично підтверджено, що цінності впливають на зміни у суспільстві: всі країни, де посилювався індивідуалізм на противагу колективізму, де скорочувалась владна дистанція між начальником і підлеглим, переходили до демократичного устрою. Це явище не обов’язково носить причинно-наслідковий характер – це, скоріше, тенденція.

 

Американський соціолог Рональд Інґлегарт, один із координаторів Світового дослідження цінностей (World Values Survey), запропонував схему для вимірювання цінностей за двома шкалами: традиційність (Бог важливий) – секулярність (важливість Бога спадає) та виживання (матеріальні цінності, безпека) – самовираження (свобода, самореалізація).

Україна у розрізі областей більш чи менш однорідна за виміром «виживання-самовираження».

 

Україна займає проміжну позицію по шкалі «традиційність-секулярність», проте знаходиться у зоні виживання. Крім того, шлях України від цінностей виживання до цінностей самовираження проходить повільніше відносно інших країн.

 

Центр соціальних та маркетингових досліджень «Социс» представив порівняння цінностей українців у регіональному розрізі. Україна у розрізі областей більш чи менш однорідна за виміром «виживання-самовираження». Львівська і Волинська області «найбільш передові», порівняно з іншими. А Дніпропетровська область орієнтована на виживання. Щодо виміру «традиційність-секулярність», то Донецька область разом з південно-східними областями розмістились у секулярній зоні, в той час як Рівненська та інші західні області – у традиційній. Крім того, варто відзначити, що Донецька область найбільш збалансована відносно двох цих вимірів. Можна сказати, що на сході та півдні країни утворився більш світський простір взаємодії, а на заході – національно-релігійний.

 

Проект «Вуличний університет 4: нові правила суспільної гри» реалізовується завдяки фінансовому сприянню Міжнародного фонду «Відродження», а матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.


comments powered by Disqus