21 жовтня 2014

Сергій Квіт: «Університети повинні приймати власні рішення і нікого не питати»

В ранкове шоу до наших друзів з радіо «Аристократи» завітав міністр освіти та науки Сергій Квіт. Ми публікуємо найцікавіші моменти з бесіди радіоведучих Ярослава Лодигіна і Данили Хомутовського та головного викладача країни про те, що змінить новий закон про вищу освіту, навіщо університетам автономія та коли наші навчальні заклади будуть цінувати за кордоном.

 

 

Данило Хомутовський: З якими складнощами ви зіткнулися, коли стали міністром освіти і науки? Перше, що довелось вам зробити і, на ваш погляд, вдалося?

 

Сергій Квіт: Головне, що вдалося – ми прийняли «Закон про вищу освіту», над текстом якого працювали останні три роки. А над концепцією університетської автономії, яка лягла в основу цього закону, і взагалі починаючи з 2005 року. Це велике досягнення усієї нашої освітянської громади, тому що і освітяни, і експерти, і журналісти, і політики, і студентські та профспілкові лідери – ми всі багато для цього зробили. Якщо говорити про труднощі, я би назвав дві проблеми – це психологічна інерція людей, яку треба долати, і кошти, звичайно. Ми двічі робили секвестр бюджету, а будь-які реформи передбачають фінансування проектів, які спрямовані на її реалізацію – і ніяких коштів немає. Це також пояснює, чому «Закон про вищу освіту» був першим, тому що якщо університетам дати якісь інструменти в руки, те, що ми називаємо автономією, то навчальні заклади оживляться і будуть самі давати собі раду, якоюсь мірою.

 

Ярослав Лодигін: А як університети у цій моделі можуть заробляти гроші?

 

С: Тут головне не заробляти гроші, тому що в принципі освіта не може бути спрямована  на прибуток. Це не бізнес. Це виконання задачі розвитку держави, суспільства, розвиток особистості і це не може бути бізнесом.

 

Я: А що тоді означає «фінансова автономія»?

 

С: Мається на увазі, що університети повинні вивести нарешті свої спецфонди із казначейства і перейти на обслуговування в банки. Принаймні,  вони повинні мати таку можливість. Зараз, наприклад, державні університети обслуговуються у казначействах. Це означає, що вони думають, що у них на рахунку є якісь гроші, а казначейство дуже часто так не думає і в цьому полягає ідіотизм ситуації. Якщо університети будуть знати, скільки у них грошей, то вони будуть планувати свої витрати – це буде стимулювати їх до більш адекватної господарської діяльності.

 

Д: Які завдання ви поставили перед собою? Які встановили планки, що маєте досягти за певний час?

 

С: У нас є бачення розвитку всієї освіти в комплексі. Вищої освіти немає без науки і наука взагалі виходить на перше місце в сучасних університетах. Можливо, найближчим часом ми будемо представляти концепцію розвитку освіти в Україні, затверджувати її в уряді та Трибуні реформ при президенті (Трибуна реформ – це організація, що включає до свого складу усіх міністрів, провідних експертів у різних галузях, президента і прем’єр-міністра. Вона створена для обходження різних бюрократичних процедур при вирішенні важливих питань. – Platfor.ma). Ця концепція включає всі рівні освіти – від дошкільної до освіти впродовж життя, мається на увазі отриманні кваліфікації, перекваліфікація, і середня, і вища. Для того, щоб було цілісне бачення, щоб ми задали певні рамки, в яких треба створювати певні нові закони, приймати важливі рішення, щоб це була цілісна картина. В принципі, після «Закону про вищу освіту» ми зараз працюємо над «Законом про науку і науково-технічну діяльність», також є рамковий «Закон про освіту»  і «Закон про професійну освіту» (те, що називається професійно-технічною освітою) – це наступні три документи.

 

Д: Другого жовтня у виданні Times High Education був опублікований перелік найкращих вищих навчальних закладів світу  і українських вузів там вкотре немає.

 

С: Там їх і не буде. Там їх не буде, поки ми не змінимо структуру наших університетів і інфраструктуру досліджень. Я вже сьогодні згадав, що головний критерій якості в усіх глобальних рейтингах університетів – це результати наукових досліджень. Наші університети в 20-х роках минулого сторіччя були закриті радянською владою і відкриті так звані «інститути народної освіти». От зараз ми працюємо в цих «інститутах народної освіти», тому що було так радянською владою вирішено, що університети – це для навчального процесу, а наукові дослідження мають проводитись десь в іншому місці. І зараз це, в першу чергу, система академічних інститутів Національної академії наук. І поки ми не інтегруємо науку і освіту, то наші університети не можуть конкурувати, бо за критерієм «результати наукових досліджень» вони не конкурентоздатні. Наука займає приблизно кілька відсотків від активності наших університетів, а я думаю, це має бути понад 50%, тобто для цього повинні бути лабораторії і інфраструктура самих досліджень. І над цим ми працюємо, звичайно.

 

Д: Зараз багато програм, за допомогою яких наші діти виїжджають за кордон навчатися. Чи звертає на це увагу Міністерство освіти і науки? Чи заохочує якось цих людей повертатись працювати в Україну?

 

С: Зараз все більше можливостей навчатися, практично безкоштовно чи за дуже невелику ціну у хороших університетах, і отримати диплом Європейського союзу. І наші діти користуються цим, їдуть і зупинити не можна. І зупиняти взагалі не можна. Це була наша політика у Києво-Могилянської академії – ми намагалися якомога більше відправити на захід на стажування чи навчання. Треба, щоб люди порівнювали себе з кращими, а не з гіршими, отримували досвід і привозили його назад. Проблема не в тому, що люди їдуть. Люди завжди будуть їхати, бо ми живемо у вільній країні і зараз світ абсолютно відкритий. Проблема у тому, щоб люди хотіли повернутися.

А українці захочуть повернутися із-за кордону, якщо знатимуть, що у нас є хороші університети, що вони можуть тут реалізуватися як вчені, як фахівці, що одержали певну освіту, якщо їх тут будуть чекати.

 

Ми повинні проводити реформи. Тільки реформи, тільки рух вперед. Ви подивіться на Польщу, якими величезними кроками вона йде вперед! Це видно по обличчях поляків, це видно по тому, як змінилася та сама Варшава, яка в 90-х була сірим похмурим містом. Зараз люди зовсім інакші. Ми повинні йти шляхом реформ і нічого не боятися. А відпускати наших людей на захід – я думаю, треба навіть заохочувати це робити. Вони будуть більш вимогливі до того, що відбувається тут.

 

Я думаю, що головна відмінність між нашою системою і західною у тому, що на заході людина більше вибирає. Ти можеш обирати курси, університети, можеш обирати викладачів, тобто мати можливість виражати свою вимогливість. Цей момент вибору дуже важливий. Дуже багато людей повертається з західними дипломами. Ми мало про них говоримо і в притул не бачимо. Але згідно з новим «Законом про вищу освіту», не треба проходити цю принизливу процедуру нострифікації, університет може визнати диплом сам, без держави. Університети повинні приймати власні рішення, нікого не питати. Оця академічна автономія, самостійність академічного життя, непідвладність університетів – я думаю, це страшенно важливо і це те, що ми ближнім часом будемо мати. Треба бути відкритим до світу, конкуренто здатним і вимогливим. Ця вимогливість повинна включати в себе самоіронію і критичне ставлення до самого себе.

 

Д: Я хотів би спитати, коли ці реформи відбудуться, чи зміниться якось економічне становище педагогів?.

 

С: У тих країнах, де найкращі школи (Фінляндія, Канада), вчителі отримують дуже гідну зарплату і у них вважається взагалі небезпечним, щоб вчитель мав невелику платню. Бо тоді він приділяв би замало уваги дітям, а це небезпечно для суспільства. Я думаю, будь-які розмови про реформи в школі, в дошкільній освіті треба починати з підвищення зарплати вчителям. Я не кажу, що якщо платити людини більше, то вона буде кращим педагогом, це не так. 

Діяльність справжнього вчителя,  як і будь-якого іншого фахівця, не має залежати від розміру зарплати.

 

Д: А де взяти гроші для підвищення зарплат?

 

С: Мушу сказати, що в цьому році ми двічі скорочували наш бюджет. Освіта постраждала, але не так сильно, наукові дослідження постраждали більше. В цьому році змін не буде. В наступному побачимо, як у нас будуть справи з війною. Зараз у нас все для фронту, все для перемоги. Шість місяців тому у нас не було ні армії, ні міліції, не спецслужб. Але я вважаю, що всі проблеми роблять нас сильнішими. Тепер у нас є армія, є військові замовлення, наука, що працює на оборонну промисловість. Добровольчі батальйони піднімають загальний бойовий дух. І усі проблеми лише зміцнюють нашу країну. Що буде далі? Звичайно, що найбільше залежить від війни. А після неї перше і головне питання – впровадження структурних реформ.

 

Я: В цей момент наука і освіта на якому місці у пріоритетах держави?

 

С: У мене вони звісно на першому місці. Але зараз той час, коли можна все змінити, але неможливо щось профінансувати, тому що все йде на війну. Це хороший час для змін правил гри, для прийняття якихось хороших законів на хвилі здорового популізму. Для прикладу: кажуть, що у нас більша половина економіки знаходиться в тіні. Щоб її вивести з тіні, треба зменшити податки і вибачити якісь речі, що пов’язані з ухилянням від сплати податків. Тоді стане більше платників і бюджет наповниться – і це буде сприятливо для економіки. Але для цього потрібна пауза між тим, коли ми зменшуємо ці податки і тим, коли матимемо результат. А ми не можемо її собі дозволити, бо у країні війна. Якщо ми зменшимо податки, у нас взагалі не буде ніякого бюджету.

 

Я: Ще питання від слухачів. Мар’яна: «Як впливати на корупцію у вищих навчальних закладах, коли аспірантська в кулуарах  коштує тисячі доларів? Без таких внесків захист майже не можливий».

 

С: Можна звертатися до нас зі скаргою, головне, щоб вона була підписана – ми реагуємо на всі. Я не знаю, чи нам вдається кожного разу виправити ситуацію, але наша реакція є завжди. Треба просто написати скаргу, підписатися, і підтвердити це, коли ми будемо докопуватись до істини. Не повинні люди робити все, що їм хочеться. До речі, я усунув від виконання обов’язків нещодавно ректора Одеської юридичної академії, який мобілізував усіх студентів академії на підтримку Ківалова, який балотується. Ми його поки що лише усунули і готуємо товсту папку до Генпрокуратури по цій академії.

 

Я: Які спеціальності для вас здаються найбільш перспективними на найближчі 10 років.

 

С: Я думаю, ми маємо говорити  у такому випадку про найбільш перспективні галузі для нашої економіки. Я би сказав, що це ІТ, агропромисловий комплекс і військовопромисловий комплекс – це те, що робить Україну конкурентоздатною і це проривні точки на світовій арені. Але важливо все, і гуманітарні галузі також. Усе важливе. Неважливих немає, хочу це підкреслити, як викладач університету.

 

Министр образования и науки Украины Сергей Квит в Утреннем Шоу (13.10.2014) by Aristocrats.Fm on Mixcloud