5 лютого 2015

Пітер Ківісто: «Жодна країна відразу не мала розвинутих демократичних цінностей»

У Fedoriv Hub відбулась лекція Пітера Ківісто «Громадянство як сервіс». Американський профессор соціології та письменник розповів про те, коли і чому виникло поняття громадянство та як ще донедавно навіть у розвинутих країнах обмежували в правах деякі верстви населення.

 

Фотографія: Vasyl Churikov

25-30 років тому дуже мало людей цікавилися питанням громадянства. Нині дослідженню громадянства приділяється значна увага. Я виокремлюю три складові поняття громадянство: ідентичність, права й обов'язки. Сучасне громадянство бере свій початок з часів демократичних революцій XVII–XVIII століть, тож асоціюється передовсім з національною державою. Така держава надає людям привілейовані статуси, роблячи їх відмінними від того, якими вони були раніше. До цього люди були просто суб'єктами, тоді як громадянин вже стає політичним гравцем. Звичайна людина отримує право голосу в процесі прийняття рішень – і в цьому фундаментальна ідея громадянства.

 

Громадянство приносить членський статус. Членство визначається довкола певних почуттів, переконань у тому, що ти перебуваєш у взаємодії з іншими людьми. Тож ідеться не стільки про індивідуальні взаємини з державою, скільки про стосунок людини до колективу, з яким вона об'єднана спільними інтересами. При цьому поруч із поняттям громадянина виокремлюють поняття «не-громадянина», приїжджого.

 

Що ж ви винні державі? Що ви маєте робити для держави як такої? Стосовно цього я виокремлюю в інституті громадянства чотири основних компоненти: включення (інклюзія), ерозія, вилучення і розширення.

 

Якщо зробити історичний екскурс до подій демократичних революцій XVIII-ХІХ століть, то одним із невтішних моментів реалій було те, що майже всі люди, які найактивніше просували демократію як нову політичну систему, з недовірою ставилися до певних категорій людей. Передовсім вони прагнули, щоб громадянство надавали їм та людям, які були таким ж, як вони. На їх думку, існували ті категорії людей, які ще не були готовими для того, щоб отримати громадянство, категорії, які не мали достатнього рівня розвитку інтелекту, емоційної стійкості. Вони не мали того набору якостей, щоби вважатися справжніми громадянами. Наприклад, ті люди, які просували інститут громадянства, прагнули відмовити жінкам у наданні цього статусу. Таким чином, навіть у тих країнах, де проходили демократичні революції, більше половини населення не мали права отримати повне громадянство.

 

В США лише білі вважалися людьми, і декілька мільйонів рабів не могли стати громадянами. Така сама ситуація була з африканцями в Британії. Там об’єктом вигнання був робочий клас. Ідея була в тому, що якщо  у них не було ніякої власності, землі, то вони були не готові брати участь у політиці.

 

ХІХ століття було одним із найпрогресивніших періодів протистоянь за розширення прав на громадянство.  До прикладу, у Великій Британії саме протягом ХІХ століття ми можемо спостерігати шлях до успіху, що його здійснив робітничий клас, ставши частиною політичної системи держави, ставши повноправними громадянами.

  • Фотографія: Vasyl Churikov
  • Фотографія: Vasyl Churikov
  • Фотографія: Vasyl Churikov
  • Фотографія: Vasyl Churikov

При цьому у випадку з жінками дискримінація права на громадянство мала місце всюди на планеті. У ХІХ столітті жодна з країн не надавала жінкам такого права. Першими країнами, у яких жінки отримали право голосувати, були Росія, Фінляндія і Нова Зеландія. Багато інших країн зробили це вперше лише у XX столітті. Це свідчить про те, що ця тенденція була загальносвітовою. Одна з великих та  важливих країн Західної Європи – Франція, у якій відбулася демократична революція, не давала жінкам політичних прав аж до 1940-х рр., бо вважали, що жінкам у політиці не місце. А кантони у Швейцарії остаточно дали жінкам право голосу тільки в 1990-і. Саме це і є виявом інклюзії – надання прав тим категоріям людей, які певний час цих прав не мали.

 

Нині всюди на планеті ширяться процеси, пов'язані з іммігрантами. Питання про те, як іммігранти мають бути включені у політичний процес тієї чи іншої країни – лишається відкритим. Саме тому інклюзія наразі є провідною проблемою. Більше того, вона є більш реальною і актуальною у багатьох країнах зараз, ніж раніше.

 

Томас Хемфрі Маршал, британський політичний фахівець, соціал-демократ за переконаннями, вважав, що існує три типи прав: цивільні права (права на вільне висловлювання думок, віросповідання, політичні погляди, право на приватність); політичні права (право голосувати, протестувати, впливати на політичний процес і долучатися до нього) та третій, найбільш сучасний, тип прав – соціальні права (права на освіту, медичне обслуговування, загалом право на те, щоби жити з певним рівнем безпеки, стабільності тощо). Ерозією є розмивання будь-яких із цих прав.

 
Насправді жодна країна не мала відразу розвинутих демократичних цінностей.

Перехід до дієвої демократії, успішного впровадження громадянства – довгий і складний шлях, який Україні ще доведеться подолати. Однак Україна вже має досвід інших країн, які успішно розвинули демократичні цінності. Зокрема, важливим елементом прогресу у цьому питанні є потужний середній клас, який Україні потрібно розвивати. Проте не варто забувати й про низку небезпек на цьому шляху.

 

Не забуваймо про глобальний режим людських прав – в ідеалі люди повинні бути забезпечені необхідними людськими свободами, незалежно від держави, де вони проживають. Зараз у світі значно більше людей, які мають подвійне громадянство, ніж будь-коли. Скільки точно таких людей – ми не знаємо. Державам часто складно дізнатися про це і далеко не завжди держава перевіряє, чи мають її громадяни подвійне громадянство.

 

Ключовим питанням є реальне сприйняття іммігрантами громадянства певної країни (чи союзу, як-от ЄС) не лише як можливості працювати і отримувати заробітну плату, збільшуючи свої матеріальні статки, але і як змогу відчути належність до своєї нової домівки. Кожній людині потрібно надати можливість отримувати громадянство будь-якої країни, незважаючи на місце народження цієї людини.

 

На сьогодні існує серйозна проблема цифрового розриву між деякими країнами. Далеко не у всіх є можливість вільного доступу до міжнародного спілкування, переїзду до інших країн тощо. І хоча чимало людей нині ігнорують кордони завдяки Skype та іншим сучасним технологіям, без подолання цифрових бар'єрів вирішити цю проблеми наразі неможливо. Окрім цього, людей розділяє релігійно-національне різноманіття, що, на жаль, часто призводить до конфліктів. Сучасний світ все одно неможливо уявити без війн. Це питання є дуже глибоким, і я не бачу можливості його вирішення на сьогоднішній день.


comments powered by Disqus