9 червня 2016

Першокласні старшокласники: як учнів вчать змінювати свої села на краще

Програма неформальної освіти молоді «Майстерня сільських ініціатив» не лише дає можливість учням сільських шкіл втілити свій перший проект, а ще й об’єднує країну. У 2015 – 2016 роках програма відбулася вдруге, а її учасниками стали школярі зі східної, західної та центральної України. Platfor.ma поспілкувалася з координаторками програми й дізналася, як участь у «Майстерні сільських ініціатив» перетворює старшокласників на дорослі особистості й дає імпульс жити активно й відповідально.

 

 

 

З протилежних кінців країни

«Майстерню сільських ініціатив» створили три активістки: Оксана Іванік, Вікторія Феофілова й Іванна Чупак. До того, як розпочати цю програму, вони не один рік займались громадською діяльністю. Вікторія очолює організацію «Молода Черкащина», Іванна й Оксана координували «Майстерню громадської активності». Програму запустили восени 2014 року в селах трьох областей: Івано-Франківській, Донецькій та Черкаській. Це й малі сільця, де ніколи не було школи, наприклад, Новоявленка Донецької області. І великі населенні пункти, як-от Головківка на Черкащині, де існує навіть футбольна школа.

 

Найскладніше було розпочати програму на Донеччині. Села Олександрівського району, де відбувалася «Майстерня сільських ініціатив», воєнні дії не зачепили. Але й батьки, і вчителі спершу не дуже довіряли невідомій освітній програмі, яка відбувалася поза рамками шкільної програми. Рятувало те, що координаторка Оксана Іванік була місцевою. Вона пригадує: «Перший семінар відбувся у жовтні 2014 року. Люди ставилися з осторогою: мовляв, що це за німецьке фінансування (програму підтримує МЗС Німеччини та Фонд Роберта Боша. – Platfor.ma), яка ще громадська активність, коли тут стріляють. І куди хочуть везти наших дітей?»

 

На фінальну підсумкову зустріч першого року програми учасників з усіх областей вперше зібрали разом у Києві. Тоді, коли поляризація в суспільстві була найсильнішою, координаторок вразило, наскільки зблизилися між собою учасники з Прикарпаття і Донеччини: «Ці дорослі, але ще молоді особистості не зазнали стереотипного впливу мас-медіа, протиставлення Схід–Захід. Вони спілкуються й не думають, хто звідки», – каже Іванна Чупак. Вікторія Феофілова додає: «Якби ті, хто вважає що є різниця між Заходом і Сходом України, подивилися на цих молодих людей, то побачили б, що насправді її немає». Юрій Іванов, шкільний вчитель з села Мар’янське, яке було учасником програми, пояснює це просто: «Діти вміють спілкуватися. На відміну від нас, дорослих».

 

Цього року на підсумковому семінарі програми учасники з Івано-Франківської, Донецької, Черкаської та Дніпропетровської (приєдналася до програми цього року) областей разом співали пісні Христини Соловій, народні, пісні українською та російською. Навіть гімн України. «Ми хочемо, щоб вони відчували себе частинкою країни, громадянами, які мають друзів у інших регіонах. Учасники настільки здружилися і сподобалися одне одному, що в день від’їзду було море сліз», – згадує Оксана Іванік підсумковий чотириденний семінар програми, що відбувся наприкінці травня в Черкасах.

 

  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016

Навчатися з практики

«Майстерня сільських ініціатив» – це одна з освітніх програм, які втілює організація «Інша освіта». Інша, тому що неформальна. Як виглядає семінар чи тренінг із застосуваннями методик діалогу та «learning by doing», може, й не потрібно пояснювати. Та в школах для учнів і часом для вчителів потрібно було тлумачити буквально на пальцях, про що йдеться.

 

«На початку учні питали: “Це буде як школа? Чи як літній табір?”. Я казала, що заняття неформальної освіти відбуваються не так, як у школі. Що учні не сидять за партами, а можуть стояти. Що семінари проходять дуже весело, і за участь не ставлять оцінок», – так Вікторія знайомила з «Майстернею сільських ініціатив» учнів Черкаської області.

 

У «Майстерні сільських ініціатив» беруть участь школярі з 8 по 11 клас. Протягом кількох місяців вони відвідують три семінари. На цих зустрічах навчаються проектному менеджменту і пошуку ресурсів для проекту. Вони спілкуються про відповідальність, дізнаються про ресурси населених пунктів, про місцеву історію. А до кінця року втілюють свій проект. Діапазон ініціатив – від збору батарейок до документального фільму про село.

 

Цього року 75 учасників програми з 30 сіл чотирьох областей реалізували 42 проекти. Кілька дитячих і спортивних майданчиків, збудованих з нуля чи відновлених. Майстер-клас з катання на роликах і квест околицями села. Тенісний турнір, творчі гуртки, відновлення шкільної теплиці, очистка природних джерел води, фестиваль здорового харчування, – такі ініціативи учнів. Читаючи в каталозі про деякі з них, часом важко повірити, що це можливо.

 

Не могли повірити й дорослі у селах, де діяла програма. «Не довіряли: казали, що дайте нам грошей, ми їм придумаємо якусь класну ідею, – розповідає Оксана Іванік. – Та філософія програми в тому, щоб давати учасникам відповідальність. І ми віримо, що вони готові до неї».

 

Наприклад, Аркадій Колієв з села Очеретине на Донеччині переконав місцеву адміністрацію, що потрібно відновити роботу кінотеатру. А Марія Курищук та Ярина Павлюк з села Уторопи на Івано-Франківщині зняли документальну стрічку «Історія Утороп». Наталя Стоянова з Мар’янського на Дніпропетровщині організувала фарбування автобусної зупинки. «Вона розташована край села, де протягом дня проходить близько 35 маршрутів. Це були лише бетонні плити з незграбними графіті і наклеєними оголошеннями. Не було смітників, тому повсюди розкидали сміття. Через це зупинка виглядала неестетично», – розповідала дівчина.

 

«У найменшому селі-учаснику, Новоявленці, де навіть немає школи, за два роки програми четверо підлітків створили зону відпочинку. Тепер на місті хащів, де колись стояв пам’ятник, є дитячий майданчик, де справді граються діти. Там ростуть квіти, дерева, є альтанки. Учасники дуже цінують цей простір і слідкують за ним, бо самі його зробили», – ділиться Оксана Іванік.

 



  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016
  • Майстерня досвіду, травень 2016
    Майстерня досвіду, травень 2016

Для вчителів, що хочуть жити творчо

Програма кидає виклик усталеній системі вчительських пріоритетів. У ній беруть участь не обов’язково відмінники чи найкращі учні школи. Оцінки не грають жодної ролі. «Ми не працюємо зі взірцевими учнями. Наші учасники – ті, хто хоче брати участь, в кого є мотивація. Часто виявляється, що ті, кого недооцінюють вчителі, мають високий потенціал до активності», – розповідає Іванна Чупак.

 

Головне – це розбити лід недовіри. Вже потім учасники включаються в усі дискусії, не бояться висловлювати свою думку, пропонують ідеї. «Лише на перших семінарах учасники несміливі, бо звикли, що є правильні й неправильні відповіді. Що коли ти відповідаєш, тебе оцінюють. Але з часом розуміють, що нас цікавить кожна думка і кожна має право на життя. Коли вони це відчувають, то розслабляються і починають говорити від душі. А душі в них дуже світлі», – каже Вікторія Феофілова.

 

Вчителі по-різному реагували на програму. Хтось був зацікавлений, а хтось, каже Іванна Чупак, прикривався перенавантаженням і пояснював, що немає часу «на ці ваші штучки». Та й у школах, казали педагоги й директори, вже «ведеться така робота».

 

Юрій Іванов із села Мар’янське Донецької області працює в школі тридцять років. Його син взяв участь у програмі і тепер «горить бажанням бути скрізь»: «Ми в захваті! Ми реалізували проекти, про які думали, що це нездійсненна наша мрія. Я одразу не повірив. Після першого семінару, коли діти презентували свої задуми, одна дитина сказала таку фразу: “Вау! В мене ще в житті такого дня не було!”. Вони стають упевнені в собі, розкуті, їхні очі святяться радістю. На жаль, офіційна школа такого дати не може. Ми, вчителі, переймаємо досвід, радимося з тренерами. Але це для тих вчителів, хто хоче жити творчо. Інші все одно не зацікавлені».

 

Координаторки переконані, що програма змінює світогляд учасників. «“Майстерня сільських ініціатив” розширює їхні горизонти, показує, що життя не закінчується на школі й домашній роботі, на тих речах, які транслюють по телебаченню – на дискотеках, яхтах. І що, живучи в селі, вони мають багато можливостей проявляти активність, – підсумовує Вікторія Феофілова. – У селах їх починають більше сприймати як особистостей».

 

Фото: Майстерня сільських ініціатив


comments powered by Disqus