9 червня 2014

Переможці хонки: журналістський фестиваль у Межигір'ї

Фотографія: Катерина Коваленко
 

 

На своє професійне свято українські журналісти завжди їздили до Межигір’я. Стояли під парканом, протестували проти цензури, навіть не мріяли потрапити всередину. Сьогоднішня реальність – триденний журналістський фестиваль у Межигір’ї, де відкрито говорять про злочини екс-президента, слухають Dakh Daughters та навчають правилам журналістських розслідувань. Раніше за проникнення у Межигір'я світила стаття. Тепер теж, але не кримінальна, а на Platfor.ma. Ось вона.


«До моря і направо», – волонтери у яскравих помаранчевих футболках зорієнтовують гостей на вході. Їх має бути близько трьохсот – журналістів, блогерів та громадських активістів. Тут же в руки пхають книжечку – 250 сторінок дрібного тексту про порушення свободи слова в Україні. І це лише за минулий рік.

 

Ті, хто в Межигір’ї вперше, розглядають усе навколо, ойкають та фотографуються біля хонки. Невелика група іноземних туристів голосно реагує на побачене:

 

– Що, він тут справді жив?

– Ага.

– Серйозно? Це все було його?! Оце так!

 

Ті, хто це вже бачив і пережив, сміються і впевнено рухаються вперед. Дорога до елінгу для яхт, де проходить перший день фестивалю, займає хвилин 20. По ліву руку – Київське море, по праву – ліс, поля, корови. Сам елінг вражає не дуже – зовні він виглядає, як звичайний гараж, щоправда здоровенний. Але коли заходиш всередину, вибір місця стає зрозумілим – надто вже знайома картина. Саме тут після втечі Януковича журналісти сушили і сортували документи, які той намагався втопити.

 

 

Хто б міг подумати

Початку доводиться чекати близько години. Про гостей, схоже, забув і звукореж – увесь цей час на повторі грає «Californication» Red Hot Chili Peppers. Елінг потроху заповнюється людьми – як молодими, так і більш досвідченими медійниками. Серед них журналісти Громадського, Слідство.Інфо, KyivPost, «Української правди» та телеканалу ZIK. Сюди запросили й іноземних розслідувачів з Америки, Англії, Італії, Німеччини та інших країн. На фестивалі у них своя місія – поділитися досвідом з українськими колегами.

 

З різних боків доносяться обривки фраз із серії «хто б міг подумати»: «Хто б міг подумати, що журналісти колись потраплять в Межигір’я?», «Хто б міг подумати, що вони отримають доступ до документів Сім’ї?», «Хто б міг подумати, що вони святкуватимуть тут день журналіста?». Ці чотири слова точно претендують на девіз фесту.

Фотографія: Катерина Коваленко

Нарешті організатори піднімаються на імпровізовану сцену. Її спорудили з розібраної вантажівки, додавши революційності мішками-барикадами. Один за одним журналісти розповідають про те, як готувалися до свята. «Це перший фестиваль в історії Межигір’я, раніше тут такого не проводили, – із гордістю говорить розслідувач «Громадського» Дмитро Гнап. Ідея ж, як і належить, виникла спонтанно – один пожартував, інші задумалися. Боятися було нічого: заборонити ніхто не міг, вигнати – також. Тим більше, спокуса була чимала – навряд щось принесе журналісту більше задоволення, ніж можливість говорити про злочини колишнього президента у його ж резиденції.

 

«Я хочу, щоб наші розслідування закінчувалися кримінальними справами», – одна з членів команди YanukovychLeaks Анна Бабінець недвозначно натякає заступнику генпрокурора Миколі Голомші. Він теж приїхав на фестиваль, хоч запрошували і не його, а начальника Олега Махніцького. Голомша трохи нервує та почувається некомфортно, але все ж твердить: співпрацювати буде. У цьому сумнівається журналіст Денис Бігус. Щоб заперечити почесному гостю, він у футболці «Fuck corruption» злізає з другого поверху по пожежній драбині: «Співпраця між нами і прокуратурою закінчується тоді, коли ми приносимо вам свої матеріали».

 

 

Putin is a very bad guy

Після нетривалої та малопродуктивної дискусії оголошують перерву. В елінгу знову ставлять «Californication», а гості розходяться – хто до води, хто до столу за канапками. Роман Вінтонів – автор «Файних новин з Майклом Щуром» та «Вйо до трону» – скромно насолоджується славою та фотографується з фанатами. Трохи осторонь дівчата обговорюють його вуса:

 

– А мені було цікаво – справжні вони в нього, чи ні. Тепер буду знати, що приклеєні!

 

На пірсі панує своя атмосфера. Чоловік із довгим волоссям та не менш довгою бородою (майже як у Дамблдора, тільки чорною) розповідає, що відбувається у резиденції сьогодні.

 

– У гостьовому будиночку, куди колись Путін приїжджав, зараз із сім’єю живе комендант Межигір’я. Це один із сотників, він першим на територію зайшов – виявився найсміливішим. Нормальний мужик, іншого б не пустили.

 

Ближче до вечора до Межигір’я з’їжджається все більше відомих облич.  Біля входу знову готують списки – ось-ось мають з’явитися запрошені гості.

 

– Кого чекаємо?

– Мустафу, – відповідає волонтерка.

– Якого саме? – запитує жіночка середнього віку, яка стоїть неподалік.

– Найєма. А ви ще якогось знаєте?

– Ще Джемілєва. Я його дружина, – посміхається вона.

 

Куди поділася пані Джемілєва потім, невідомо. А от Найєм попрямував до елінгу нагороджувати кращих журналістів-розслідувачів у конкурсі «Української правди». До нього приєднався і посол США Джефрі Пайєт.

Фотографія: Ирина Клачек

З’являються також і дівчата з Dakh Daughters – за ними на фестивалі розважальна програма. Одна з учасниць фрік-кабаре підходить до елінга з подругою та дівчинкою років семи.

 

– Мамо, а Янукович коли-небудь був хорошим? – у дитячому голосі відчувається надія.

– Та хто ж його знає, доню.

 

Разом з учасницями гурту перед виступом нафарбували і малу. Вона напам’ять знає всі слова і підспівує під сценою. Здається, її вже абсолютно не хвилює, хороший Янукович чи ні. Як і інших присутніх. Іноземні гості, хоч і не розуміють, про що співають українські «дочки», чи не найбільше насолоджуються концертом. Волонтер Іра сміється і згадує, як уже пояснювала їм, про що кричать українські ультраси.

 

– Коли ми забирали їх з аеропорту, водій-автомайданівець умикав революційні пісні, а я пояснювала, про що вони. В якийсь момент заграла і «Путін х**ло». Я вирішила не шокувати їх і сказала, що це значить «Putin is a very bad guy». Вони довго сміялися.

 

Наступні два дні фестивалю провели у тому самому путінському будиночку, про який розповідав чоловік із бородою – прямо вдома у його теперішнього власника. Вночі показали і саму хонку – люстри та ліфти в каміннях Сваровські тоді виглядають ще більш помпезно. Були ж часи, коли не те, що в дім – навіть на поріг не пускали. А тут на тобі – сотні журналістів, фестиваль, Dakh Daughters. Хто б міг подумати. 


comments powered by Disqus