19 травня 2015

Павло Шеремета: «У перші 15-20 хвилин роботи уряду я зрозумів, що все буде погано»

У рамках тижня реформ пам’яті Кахи Бендукідзе, організованого Клубом молодих реформаторів, відбулася відкрита зустріч з українським економістом, колишнім міністром економічного розвитку і торгівлі, засновником Києво-Могилянської бізнес-школи, президентом Київської школи економіки Павлом Шереметом. Його найцікавіші думки про те, через що Україна веде війну з Австралією, як міністр ледь не підписав пропозицію перейти на московський час, і хто буде плакати, якщо не буде Міністерства економіки – у матеріалі Platfor.ma.

 

Фотографія: flickr.com/htvua

У Кахи є чудова фраза, усього чотири слова, які я цитую практично усюди: «Половинчатые меры не работают». Не можна було сказати коротше, ємкіше і правильніше. І це стосується будь-чого. Це стосується бізнесу, науки, країни і реформ. Чому у нас ідуть «половинчасті речі»? Тому що ще жива, і б’ється в агонії стара радянська система. І багато в чому радянський спосіб мислення підтримує цю систему.

 

Система веде фронтальний опір. Зараз для всіх нас слово система звучить досить абстрактно. Для мене вона складається з чотирьох речей: структури і процесів та місії і людей. Якщо ми подивимося на кожне міністерство, яке є в країні, ми побачимо там великий шмат соціалізму, який зберігся до цього часу. Що Міністерство культури, що молоді і спорті, що освіти – всі перерозподіляють гроші. У перший день роботи я задав питання: «Якщо не буде Міністерства економіки, хто буде плакати і чому?» Колеги задумались на декілька хвили, і погодились, що тільки співпрацівники і будуть. Якщо це так, то це клітина, яка працює сама на себе. Ми таку клітину знаємо. Це рак. Наша система є паразитична, як мінімум. Вона працює сама на себе.

 

Що треба зробити, щоб це змінилося? Правильна відповідь була б така: «Плакати має український бізнес». Плакати не тому, що ліцензію не дали з міністерства, а тому, що нема кому відстоювати інтереси. 

 

Якби не було Міністерства економіки, це питання було б абсолютно виправдане. У США немає Міністерства економіки. Але вони досі залишаються номер один у світі.

 

Візьмемо Держінспекцію з регулювання цін. Коли пішла перша девальвація, перша хвиля інфляції, мені губернатори говорили, що ця інспекція потрібна, щоб дивитися за цінами. Я питаю цього серйозного, 65-річного чоловіка: «Чим ви займаєтесь? Що робите?» – «Ми боремось з британським дистриб’ютором». Я питаю: «З якого це часу у хліба і молока є британський дистриб’ютор?» Мені відповідають, що це «не хліба і молока, а презервативів». Бо їм здалося, що там є підвищення цін. З якого це часу презервативи стали соціально важливим продуктом? Все, знову ж таки, працювало саме на себе,  аби просто віджати дистриб’ютора.

 

Ця система не реформується. Нинішня система не підрихтовується. Вона робилася під зовсім іншу місію. Я зрозумів, що все буде погано десь у перші 15-20 хвилин роботи нашого уряду. Я очікував зміни структури уряду, зміни структури міністерства. Очікував запитання до нас: «Якою є наша місія?» А мені сказали, що я «теоретик». Вони не звикли до питання: «Хто буде плакати, якщо нас не буде?» Для них це теоретичне запитання. А от кому належить Одеський припортовий – це практичне питання.

 

У мене був простий тест на перевірку того, чи людина чиста, чи ні. Якщо я казав людині про звільнення, а вона просила не звільняти, і при цьому працювала на 4 тис. грн – мені все було зрозуміло. Люди чисті казали: «Мене покликали на допомогу – я допоміг. Якщо більше не треба, тоді до побачення».

 

Давайте візьмемо чистий аркуш паперу і напишемо, якою є правильна структура уряду. Що нам там потрібно? У Міністерства економіки та частина, яка займається торгівлею, знаходиться в США, тому що вона відкриває нові ринки. Департамент, який займається стратегічним плануванням, не потрібен. Тому що економічне планування в Україні має бути спрощене до трьох речей: усунення корупції, збалансування бюджету, полегшення ведення бізнесу. Поки цих трьох речей немає, нічого не буде. Держава повинна спочатку навчитися робити прості речі. А пізніше займатися питанням стратегічного планування. Це і є стратегія. Подолання корупції – найкраща стратегія.

 

Ви знаєте, що ми воюємо з нашим другом – Австралією? Скажіть, ви десь бачили в наших стратегічних пріоритетах, що світова тютюнова галузь – це головне? Я не бачив. Але у 2012-му році наша країна подала позов на Австралію, тому що, бачите, Україні не сподобалося рішення щодо упакування цигарок без брендів. Австралійці вирішили, що на пачках вони будуть просто малювати хвороби – і  жодних брендів. Назву ти можеш вгадувати лише по цінах: «Дайте мені оті, з раком легенів».

 

Фотографія: flickr.com/htvua

Австралія так вирішила, маючи суверенне право приймати законодавство на своїй території. Але нам сильно таке не сподобалось. Я питаю: «Скажіть, а який у нас експорт тютюну в Австралію?» – «Нуль». – «А може планується якийсь експорт?» – «Ні». – «Ясно. Ще хтось підтримав цю суперечку?» – «Так, ще три країни». Я подумав, що це Штати, Британія і Японія. Тому що Philip Morris, British American Tobacco, і Japan Tobacco International. Але я помилився, тому що країнами, які підтримали нас у цій святій справі, були Куба, Гондурас і Індонезія.

 

Для мене стратегія – це не те, що прописано в томах, це те, що керівник робить в цю хвилину. Не те, що ми говоримо, а те, що робимо. І зараз ми боремося з нашим другом, Австралією, який ввів санкції проти Росії і який допомагає нам отримати міжнародні кредити.

 

Тому нам не потрібен департамент стратегічного планування. Нам потрібен департамент боротьби з корупцією, департамент збалансованого бюджету, департамент дерегуляції та легкості ведення бізнесу. Зробимо ці речі – можемо рухатись далі.

 

Тепер про процеси. Кожного дня всі міністри, в тому числі і я, підписували приблизно триста папірців. Комп’ютер на столі я увімкнув лише один раз. Ніяких електронних процесів не було. Якби вони були, я б не зміг з першої хвилини працювати без комп’ютера. Але я робив це шість місяців.

 

Коли я спитав: «Ми живемо у XXI сторіччі, чи є в нас якась електронна система?», то мені сказали, що є. Зараз я вам розкажу про цю електронну систему. У ній я можу ставити електронний підпис на документах. Але потім все одно маю підписувати це вручну. По суті, я буду робити це вдвічі.

 

До того ж на другий місяць нашого підписування від руки надходить лист від міністра юстиції, який говорить, що підписи першого заступника міністра економіки не приймаються. Тобто всі документи має підписувати міністр економіки. У ті перші тижні, коли справді треба було світові пояснювати, що робиться в Криму, я давав інтерв’ю CNN, BBC, CNBC. Коли я це робив, то не погано було б, щоб перший заступник тим часом підписував документи. Бо 250 заяв з 300 – це заяви на відпустки, на лікарняні і ще маса всяких документів такого типу. Ми підписуємо все. На наступний місяць їх було не 300, а 450 в день.

 

Час від часу я ловив там цікаві речі. Наприклад, зловив пропозицію за своїм ім’ям перейти на московський час. Познаходив корупційні речі або пропозицію президенту заветувати закон про вищу освіту. Викликаю директора департаменту, кажу: «Чому ви пропонуєте ветувати закон про вищу освіту?» – «Тому що Мінфін ветує». – «Добре, а ми тут причому?» – «То ви проти, не хочете ветувати?» – «Ні, я не хочу ветувати. Там є мухи,як у кожному законі, але в цілому це хороший і прогресивний закон». Каже: «Добре», і забирає листок. Я потім порівнюю два варіанти – старий і новий. Все збереглося. Всі ці пояснення на три сторінки збереглися, він змінив лише одне слово у «не підтримати»: забрав слово «не», і залишилося «підтримати».

 

Але нам пощастило, що ми живемо у XXI сторіччі, де все електронне, а більшість речей прозорі, тому ми все відносно швидко дізнаємося. Тому ця стара система не має шансів.

 

Тільки змінивши основні чотири речі: місію, структуру, процеси, людей, ми можемо сподіватися на зміну всієї системи. Ця зміна прийде. Тому що ця система ні на що не здатна, і статистика це доводить. Україні потрібно змінювати всі ці речі повністю – тому що «половинчатые меры не работают».


comments powered by Disqus