22 червня 2015

Олексій Коган: «Немає вульгарної музики – є вульгарне виконання»

Легендарний джазовий продюсер Олексій Коган називає себе музикальним збоченцем, бо слухає музику практично цілодобово. Знає про джаз все та може говорити про нього годинами. Наприкінці минулого тижня у цьому пересвідчилися відвідувачі лекції у «Майстер Класі», яку організував Відкритий університет Майдану. Platfor.ma записала найцікавіші думки Олексія Когана про те, чому у «ВІА Грі» грають джазмени, як тварини створювали прекрасну музику та про видатних українців, яких знає весь світ, але не ми.

 

Фотографія: Reza Golestan

Джазовий музикант ніколи не заграє одну річ однаково. Якщо він зробить це, то значить вас надурили – він не джазовий музикант. Джаз ніколи не замикався у своїх рамках. Ця музика синтетична. Джаз проникає в інші музичні течії, робить це іноді тактовно, іноді – нахабно. Джазові музиканти більш освічені. Їм заграти у стилі блюз, поп чи рок, легше, ніж рок- чи поп-музикантам заграти джаз.

 

Візьмемо поп-групу «ВІА Гра». Всі музиканти там джазові. Ігор Закус – один з найкращих басистів, Родіон Іванов – один з найкращих клавішників, Олександр Павлов – так само відомий джазовий гітарист. В «Океані Ельзи» грає один з найкращих басистів України – Денис Дудко. У Мадонни 50% музикантів – джазмени, у Стінга – скрізь джазмени. Джаз – це музика вільних людей. 

 

На Голосі Америки, яке мовило на Східну Європу, 42 роки працював Вілліс Коновер – вів програму «Jazz Hour». Людина не вела жодної політичної прокламації, але у Польщі його назвали символом антикомунізму у Східній Європі.

 

Немає джазових і не джазових інструментів. Немає вульгарної музики – є вульгарне виконання. Можна досконало виконати російський шансон та сплюндрувати симфонію. Багато нот зіграти – це техніка. Техніка – це ведмеді на роверах. Тобто всьому цьому можна навчити. А от смаку не навчиш. Він чи є, чи немає. Його можна колись у собі знайти.

 

У 1939-му році Чарлі Паркер сказав, що для того, щоб бути джазменом, треба досконало вивчити свій інструмент, послухати, що на ньому грали до тебе, а потім забути перше і друге – та просто грати.

 

Екологічний джаз

Пол Вінтер, власник студії Living Music, вигадав експеримент, який фахівці потім охрестили екологічним джазом. Він в юності захоплювався етикою Альберта Швайцера, який відкрив місіонерські лікарні у Габоні. Він підбирав у джунглях поранених тварин. У лікарні поруч можна було побачити ягуара і пелікана. Пол Вінтер записував голоси тварин. Він довів, що тварини співають, але не треба висмикувати потрібні шматочки. Він записував голоси тварин, потім не різав те, що наспівала тварина, а одягав це у гармонію. На голос тварини накладалися інструменти.

 

У 1979 році у Тихому океані була записна Колискова матері китихи маленькому тюленю (Lullaby From The Great Mother Whale For The Baby Seal Pups). Ця п’єса прозвучала на концерті у Генеральній асамблеї ООН, який відбувся на захист рідкісних видів тварин. Виявляється, що зі співу китів можна зробити музику. Спочатку – хвилі океану, потім – дихання китихи, далі – спів тварини, і врешті Пол Вінтер намагається відтворити те, що проспівала китиха.

 

 

Потім Вінтер поїхав у Денвер, і у Центрі вивчення хижаків почав працювати з вовками. Це величезні вольєри, і там тварини почуваються майже, як на волі. Кажуть, що вовк виє на місяць. Це маячня. Я теж думав, що вовки виють, але музикознавці, які мають абсолютний слух, кажуть, що це Шопен у чистому вигляді. Дієз мінор, прелюдія – все чітко. Пол Вінтер намагався саксофоном грати сопрано перед клітками – нічого не виходило. Деякі вовки йшли, але він побачив пару Іду і Джету. Вони стали його солістами. Він грав, і, коли вовки починали співати, він намагався скопіювати це на саксофоні. І через місяці два тільки Іда і Джета відповідали. Буває, коли для краси щось приписують. Може, Пол Вінтер це вигадав, але ми бачимо результат.

 

Наприкінці цієї п’єси всі голоси тварин, які були записані – койоти, вовки, орли, кити, тюлені, котики, зайці – були накладені один на інший. Це символ крику про допомогу. Це також звучало на концерті Генеральної Асамблеї ООН.

 

 

Музика в ефірі

Є авторське право. Наші провідні канали іноді вважають, що вони можуть крутити все, що завгодно. Спробуйте зараз у YouTube поставити якогось відомого виконавця – одразу ж заблокують, тому що за це треба платити. Іноді українські канали показують те, за що не треба платити – лайно третього сорту з позначкою джаз. Людина вимикає телевізор, і в її голові вже викарбовується, що джаз – це лайно.

 

Українська музика – це болюче питання. Для мене всі без винятку керівники теле- і радіокомпаній – успішні наркодилери, які ніколи не вживають те, чим годують аудиторію. Нічого особистого – це бізнес. Якщо шкодувати за Радянським Союзом, то я шкодую за художніми радами. Щось у цьому було. У всякому разі, дуже погана музика не могла лунати зі сцени.

 

Цього року 1 березня я 9-й чи 10-й рік поспіль виграв пляшку віскі. Вмикаєте радіо о 12 годині. У FM діапазоні – від 19 до 25 станцій. Після випуску новин 15 станцій з 25 будуть крутити пісню Олега Скрипки «Весна». Хороша пісня, але невже більше пісень про весну немає? Якщо спекотне літо і раптом дощ, то крутять «Летний дождь» Ігоря Талькова. 1 вересня – ДДТ «Что такое осень». Мені подобається радіо, яке в спеку крутить «Зиму» Вівальді. Це і є джаз.

 

Всесвітньо відомі українські музиканти

Я мав гріх працювати на телеканалах і знаю, скільки коштує хвилина ефіру. Нам не розповідають, що Рома Гриньків записав з Алом ді Меолою новий альбом, але ми вісім хвилин чуємо, як три фанатки Ірини Білик у день народження фарбували її під’їзд. От уявіть скільки коштував такий сюжет у музичній передачі. Хоча Роман Гринків – бандурист, який виступає на фестивалях та конкурсах по всьому світу. І мені прикро, що в Україні він не сильно відомий.

 

 

Автор знаменитої балади «Wild Is a Wind» – голлівудська зірка Дмитро Тьомкін. Він з Кременчука. Його знає весь світ, але не знає Україна (Platfor.ma – знає і навіть присвячувала йому окремий матеріал).

 

 

Серед українців є єдиний володар Grammy – Андрій Пушкарьов, який грає на ударному інструменті вібрафоні. Він зі знаменитого оркестру Кремерата Балтіка, яким керує Гідон Кремер.

 

Вадим Неселовський написав п'єсу про останній сніг. Два роки тому її визнали найкращою оригінальною п’єсою.

 

 

На щастя, джаз перестав бути американським привілеєм. Сьогодні можна говорити про європейський джаз. Мені легко відрізнити польських музикантів від швейцарців, їх від сербів, сербів від французів. Я сподіваюсь, що доживу до моменту, коли такі речі казатимуть про українських музикантів. Пунктирні ознаки цього процесу вже є. У джазових журналах є така гарна річ: журналісти запрошують відомих музикантів за інструменти – піаніст слухає піаніста. Музикант має поставити оцінку за п’ятибальною шкалою і вичислити, хто грає, бо у музикантів є свій почерк. Коли піаністка з Кореї Хелен Санг 20 секунд прослухала музику, то сказала, що це грає слов’янин, а ще за декілька секунд – що це грає Вадим Неселовський.

 

Війна

Мене часто запитують, що відбувається в Україні – відбувається жах. На мій погляд, найстрашніше – це коли молоді чоловіки, які один одного не знають, убивають один одного. А відправляють їх на цю війну люди, які один одного знають добре. На війні у кожного своя правда. Для мене сльози матері цивільної дитини, яка загинула десь у Красному Лучі, сльози матері солдата Нацгвардії чи добровольчого батальйону та сльози матері сепаратиста – абсолютно однакові.

 

У Франції живе джазмен Ібрагім Маалуф. Історія та музика цього музиканта нагадує мені те, що відбувається на Сході України. У 1993-му році він був підлітком. Його батьки побігли з Бейрута через війну та опинились у Франції. Ібрагім закінчив консерваторію як трубач. Потім почав грати музику, пов’язану зі східним фольклором. Я з ним познайомився на Лондонському фестивалі, і коли він дізнався, звідки я, взяв мене за руку і спитав: «Тепер ти мене розумієш?». Я, звісно, співчував людям з Лівану, які пережили війну, але коли це у твоїй країні, виникає зовсім інше враження. Тоді вже нівелюються кордони між музикою, яка створена у Парижі та Лівані, ти розумієш, як вона може відповідати тому, що відбувається в Україні. Слухаючи цю музику, треба заплющити очі та дивитися.

 

 

Якщо ви хочете більше зрозуміти події в Україні, рекомендую послухати альбом Чарлі Хейдена, записаний у 1989 році на основі латино-американської музики. Чарлі Хейден  створив п’єсу «Балада про загиблих» і присвятив її усім солдатам, які загинули на усіх війнах світу.

 

 

Цей матеріал було підготовлено у рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту MYMEDIA.


comments powered by Disqus