26 квітня 2016

За що купив: розумні українці про свої розумні покупки на Книжковому Арсеналі

У неділю в Києві завершився фестиваль Книжковий Арсенал. Десятки спеціальних програм, всесвітньовідомі літератори з багатьох країн світу та тисячі відвідувачів. Platfor.ma попросила декількох з них поділитись своєю здобиччю з Арсеналу та розказати про власні враження від фестивалю. А вони погодились.

 

 

 

Саша Кольцова, музикант, гурт «Крихітка»

Було надзвичайно приємно спостерігати велику кількість людей цього року. Оскільки я зараз є головою «Фундації Дарини Жолдак» і наш проект «Книжкобус» працював на Арсеналі щодня, можу сказати, що для багатьох він був просто сімейною відпусткою – деякі родини приходили з дітками кілька днів поспіль. Я нарешті придбала «Ретроманію», обидві книги Семесюка, збірку «Розстріляне відродження», книгу Ушкалова про укрліт, пару десятків дитячих книг для роботи, «Практику чтения» Абелюка і кілька книг видавництв Наш Формат та Видавництва старого лева, тощо. Упустила «Нечуваного Нечуя», але наздожену в книгарні. При цьому деякі книги просто не взяла через те, що не могла донести. І, звісно, було дуже приємно отримати кілька книг в подарунок.

 

 

 

Владимир Кадыгроб, арт-менеджер

Чувствуется уход куратора Ольги Жук. В том году программа была не такой целостной. Плюс появились некоторые элементы базара: чем больше всего, тем лучше – без оглядки на качество.

 

 

 

Ольга Жук, керівник відділу культурної дипломатії МЗС, колишня кураторка Книжкового Арсеналу

Цього року я була відповідальна лише за міжнародну програму, не займалася загальною координацією, тож у мене з'явилася певна дистанція, яка дозволила мені поглянути на Книжковий Арсенал під новим кутом зору. Очевидно, що фестиваль прогресує в бік більш масового заходу: збільшується кількість відвідувачів, відповідно стала різноманітнішою й програма – наприклад, з'являються нові тематичні сегменти у співпраці з різноманітними ініціативами чи незалежними кураторами.

 

Цього року поряд з презентаціями актуальних новинок, філософськими чи мистецтвознавчими дискусіями, паралельно були, наприклад, спеціальні програми, присвячені фантастиці чи історії. Або тематичні фокуси: Крим, «Література як соціальна дія» Ірини Славінської, «Література і катастрофа/ненависть», «Критикуючи критику» Євгенія Стасіневича, поетично-перформативна програма «Перехідність» Анастасії Євдокимової тощо.

 

Загалом я за жорсткішу селекцію у програмі і робила би її ще жорсткішою, бо це важливо для будь-якого проекту в сенсі збереження самобутності, а Книжковий Арсенал  досяг точки популярності, коли є ризик загубити її у об'ємах програми і стати схожим на будь-який великий проект. Цього року куратори старалися цьому протистояти, і це непогано вдалося завдяки «мікропрограмному» підходу. Крім того, це була хороша ідея – виокремити контент, який хочуть презентувати видавці, але який не вписується у концепцію і тематичні фокуси фестивалю, у окремий блок і зробити для цього окремий видавничий майданчик. Варто вдосконалювати ці механізми відбору, бути жорсткішими і навчитися відмовляти попри тиск чи дружбу.

 

На Книжковому Арсеналі багато паралельних реальностей, і не всі вони, на мою думку, співіснують органічно. Наприклад, мій внутрішній естетичний цензор протестує проти бардівської пісні, кавер-бендів, посереднього музичного контенту. Мені особисто дуже бракувало концертів агентства «Ухо». Хоча, звісно, тут мені скажуть, що це справа смаку.

 

Окремо хочу відзначити високий рівень дитячої програми, обрану кураторкою Юлією Козловець тему «Особистість і особливе», а також зусилля Катерини Бабкіної, яка організувала на фестивалі екскурсії для дітей та підлітків з особливими потребами та можливостями, і програму для дітей з вадами зору, яку допомогла створити Катя Сула. Дуже хочеться, щоб такі інклюзивні практики стали нормою. І, звісно, моя особиста радість – зростання перекладної літератури, кількість закордонних гостей і спільні з ними плани, те, як креативно презентували цього року себе наші міжнародні партнери. Книжковий Арсенал має всі шанси на те, щоб ярмарок у його рамках у наступні роки став цікавим для більшої кількості закордонних експонентів.

 

 

 

Алена Матвиенко, театральный продюсер

Так как времени было мало, мне удалось купить всего одну книжку в первый же день, а на следующее утро после открытия Книжного Арсенала я уже улетела. Но этот Кодекс я просто не могла упустить. Никогда не думала, что в моей библиотеке появится подобное издание, но и иллюстрировать такую книгу никому раньше в голову не приходило. Иллюстрации к нему я увидела еще на этапе монтажа стенда и очень ждала возможности купить книгу.

 

 

 

Ірина Славінська, журналістка, кураторка спецпрограм Книжкового Арсенала

Цього року зайнятися шопінгом на Книжковому Арсеналі мені вдалося лише в суботу та неділю рано вранці. Київ довго спить, і поки всі ще снідали, я вже вантажила в багажник свою здобич. На  фото видно всі книжки – і подаровані, і куплені. Адже Книжковий Арсенал – нагода для важливих новинок. Наприклад, «Родинний архів» Бориса Херсонського в перекладах Маріанни Кіяновської – книжки для чільного місця на полиці. Також Маріанна цього року порадувала книжкою «Слон Трубальський» з віршами Юліана Тувіма. Зазвичай дитячі книжки, на які вже написано огляд, я дарую дітям друзів і родичів, але цю збірку нікому не віддам. Великі сподівання маю на прочитання текстів кількох письменниць: «Час second-hand» Нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич, «Емма мовчить» Сюзанни Шолль, присвячена «чеченським подругам, які ніколи не здаються» – цей текст українською переклала Неля Ваховська, що само собою є знаком якості, а також «Важкі рішення» Хіларі Клінтон. Решту імен і назв роздивитися можна на фото, тож не займатиму простір - стаття ж не гумова.

 

 

 

Оксана Забужко, письменниця

Мій цьогорічний Книжковий Арсенал – це сім заходів, свого роду «жива книга в 7 частинах», у якій я впродовж чотирьох днів представляла публіці близьких мені по духу авторів, ще не знаних українському читачеві або ж поверхово в нас прочитаних. Для себе я цю свою персональну «арсенальську бібліотеку» напівжартома назвала «Балтійсько-Чорноморським коридором від Стокгольма до Стамбула» – бо географічно й тематично книжки, якими хотілося ділитися з українським читачем, хоч і різні за жанрами, вишикувалися саме по такому коридору, і три найулюбленіші чітко маркують цей новий шлях «з варяг у греки».

 

Нарешті вийшов українською багатократно премійований у Швеції «Штайнгоф» – тонкий і вишуканий психологічний роман Кароли Ганссон, в основі якого – історія молодої угорської вчительки музики, котра 1956 р. втікає в Австрію від російських танків і вступає в своїй новій родині в конфлікт із австрійською «філософією забуття» («не згадуймо про погане, думаймо про майбутнє»!). Книжку цю особливо варто прочитати всім, хто досі наївно вірить, ніби захряслі в нашій колективній підсвідомості травми минулого можна вилікувати мовчанням, а не мовленням. Це серйозна лектура, що ковтається за один вечір і, попри всі, витягнуті в ній із шаф Європи «скелети» й темні матерії, залишає вас у фіналі із світлим усміхом надії...

 

«Цинкові хлопчики» білоруської нобеліантки Світлани Алексієвич – найвичерпніший художньо-документальний портрет тої з нескінченного ряду російських колоніальних воєн, яка катком пройшлась по долях і мого покоління українців: це-бо наших хлопчиків, моїх однокласників, посилали в Афганістан «солдатами імперії» проти непокірних туземців, тільки що ніхто з нас досі так і не зібрався на силі написати про те «всю правду». Тож спасибі Світлані Алексієвич, яка зробила те за нас.

 

Моя чи не найбільша радість на цьому Арсеналі – відкриття, що в Україні таки є фахове сходознавство! Немарним був труд і Кримського, й Пріцака: посіяне ними виростає, наукова традиція якимось чином зберігається – і зовсім іще молодий, як на вченого такого класу, Михайло Якубович, переоравши по бібліотеках Стамбула й Прінстона гори арабських та староосманських рукописів 14-18 ст., відкриває цілком невідомий нам світ, вирвані сторінки культурної історії – філософську думку Кримського ханства. А це не тільки півострів, а й цілий український ранньомодерний Південь, Одещина (тоді ще Хаджибейщина!), Аккерман (нині Білгород-Дністровський), звідки їхали по науку до Стамбула Івани й Богдани, стаючи, відповідно, Алі й Мухаммедами Аль-Аккермані (як Юрій Дрогобич і Павло Русин, що в той самий час їхали на Захід, ставали латиномовними авторами!), – і ламаються стереотипи, і спадають 300-літні запони, і, як у Гоголя, «враз стає видно далеко на всі сторони світу»... І розумієш, що Кримське ханство – це й наша історія також, і нікуди нам від цього не дітися. Справді піонерська праця, варта якоїсь серйозної премії, – шкода, що ми поки що країна без таких премій...