12 червня 2014

Каша Сальцова: «За винятком хедлайнерів, усі українські гурти працюють у смітник»

 

Вокалістка інді-групи «Крихітка», популярний блогер та громадська діячка Каша Сальцова стала гостем проекту «Idea Breakfast» у Києві. Її думки про тенденції сучасного українського музичного ринку та розбудову українського гуманітарного простору – у матеріалі Platfor.ma.


Ми ніколи не замислюємося про Україну як про мапу гуртів. Коли ми чуємо українську музику, ми автоматично не співвідносимо її з якимось регіоном. Тим не менш Харків має свій унікальний, ні на що не схожий саунд. Це ТНМК, Sunsay, Lюk, Оркестр Че. У них є характерна вимова, акцент. Харків знаходиться під великим впливом реггі, там велика буддистська спільнота. Вони культурологічно пов’язані з іншими звуковидобуваючими, трохи східними впливами. Ця музика має свій осередок, трохи ізольований всередині себе.

 

Західна Україна дуже мелодійна. Чому Океан Ельзи така популярна група? Вони представляють класику нашого розуміння поп-музики, якою вона лягає на слух українця. Це сильна мелодійна лінія, високий вокал та прості тексти. Вони задали стандарти, які будуть переспівувати покоління на багато років вперед.

  • Фотографія: Роман Рудаков
  • Фотографія: Роман Рудаков
  • Фотографія: Роман Рудаков
  • Фотографія: Роман Рудаков
  • Фотографія: Роман Рудаков

Ска-панку в Україні дуже багато. Це один з провідних жанрів, які розвиваються на нашій території. Група О’Torvald, яка зараз надзвичайно гарно працює в великих залах з доволі простими меседжами і ритм-секцією, – це як раз класичний представник цієї хвилі.

 

Жанрова різноманітність українських груп заблокована радіостанціями. Бо секрет комерційного успіху нашого радіо – це ретро, хвилі 80-90-х, ностальгія і перевірені хіти, які вже покрутили інші радіостанції.

 

Як виживають українські гурти? Групи, які зараз продукують альбоми в Україні, мають  якимось чином забезпечувати свою економічну діяльність. У нас є невеликий концертний ринок. І на відміну від Росії, відсутні проблеми з логістикою. Дорога колективу з 5-6 осіб обходиться до 5000 грн в обидва кінці, тому групи мають можливість дешево робити всеукраїнські тури. Але існує проблема з майданчиками. В Україні близько 6 клубів з хорошим звуком, один з них – це «Liverpool» у Донецьку та «Villa Крокоділа» в Полтаві. Трохи мертва зона завжди була в Криму, Херсоні, Маріуполі та Миколаєві.

 

Учасники групи Interpol до свого великого успіху продовжували працювати в банку. Так само вчиняють і українські гурти. Вони всі ходять на роботу і у вільний час на зароблені кошти записують свою музику. Щоб забезпечити власну діяльність, їм потрібно або дуже часто гастролювати в маленьких клубах, отримуючи 80-100% каси чи фіксований гонорар, або продавати мерчендайз. Є кілька дуже ефективних книжок з рок-економіки, які пропонують схеми по виживанню рок-гуртів. Наприклад, один з постулатів американських порадників – до 60% прибутку від вашого концерту може складати атрибутика. Щоб забезпечити діяльність групи треба одночасно давати концерти, продавати атрибутику і виходити на зовнішні ринки.

 

За винятком п’яти-шести хедлайнерів, усі українські групи працюють у смітник. В якому ви їх ніколи не почуєте, тому що ніхто не подає вам українську музику на тарілочці з блакитною облямівкою. У нас відсутній простий здоровий механізм потрапляння груп до слухача. Якщо, наприклад, Mercury Prize щороку видає нагороду в кількох номінаціях різним колективам, то в Україні є премія Yuna, тобто по суті музичні премії відсутні.

 

Український інститут музичної журналістики звівся до коментарів у Фейсбуку. Крім того, у нас немає фахових музичних критиків. Єдина книжка з музичної критики, яку я бачила – це «Рок-око», котру на початку 2000-х написав знаний музичний критик Олександр Євтушенко. Фактично це єдина спроба глобально систематизувати український музичний процес, розбити його по жанрах та дати хоч якусь біографічну довідку кожній із груп, яка неймовірно віддано ковбасить у смітник.

 

Чому нам необхідно зараз зосередитись на створенні нових культурних сенсів і на розбудові українського гуманітарного простору? Тому що це, цитуючи Валерія Пекаря, невидимий кордон. Коли ти асоціюєш себе з цитатами з радянських мультфільмів – це руйнування кордону, бо ти все ще культурно перебуваєш в цій країні. Коли ти мислиш штампами, ти можеш процитувати «уже сьогодні середа» і всі українці зрозуміють, що ти цитуєш певну групу. Або ми говоримо штампами з наших дитячих зав’язок на українських гуманітарних цінностях, наприклад «хіба ревуть воли, як ясла повні». Цих маленьких маркерів того, що ми перебуваємо у себе вдома, зараз почало дуже бракувати.

 

Я не знаю, чи радіогрупа UMH протягом останніх років свідомо не виводила на авансцену своїх ефірних листів українські колективи. Чому вони закрили Radio One і поставили замість нього Радіо Алла? Це смішно, але коли це сталося, ми, здається, прислали їм від українських музикантів вінок на труну. Тому що у цей момент ми зрозуміли, що в нішу українського музичного процесу встромили ножа.

 

Check Yourself

 

Ви думаєте, що українська музика ніяк на вас не впливає? Можна на це не зважати, але все, що звучить довкола добре запам'ятовується і накладає свій відбиток. Спробуйте прочитати назви пісень внизу на галереї і ви запевнитеся в тому, що ви добре пам'ятаєте їхню музику і навіть зможете підспівувати. 

Зараз потрібно створювати якомога більше дуже якісного українського продукту для того, щоб будувати образ нової України, з якою ми себе асоціюємо. Ми насправді є українцями, але не відчуваємо достатній контакт з тим гуманітарним продуктом, який виробляють наші маленькі музичні заводики.

 

Українські радіостанції вбивають українську музику і гуманітарний простір. І замість того, щоб стати зараз на наш бік як суспільство і почати їх крутити, ми вмикаємо плейліст і чуємо нашого сусіда.

 

Для запису пісні молода група витрачає в середньому $500. Далі вона приходить на українську радіостанцію, і більшість потрапляє туди через друзів та менеджерів. Зайти на радіо з вулиці в Україні практично неможливо.

 

Дуже багато станцій просять зробити аранжування саме під їх формат. Це, в принципі, нормальні умови ринку. Більше того, на заході радіостанції разом з продюсерськими групами беруть участь у розробці хітів на фокус групу. Ти можеш окремо купити семпли, басову лінію, голос та «уоу-уоу» Кеньє, котрі одразу просунуть твою пісню. В Україні все робиться простіше. Є радіостанції, які викручують руки і просять переписати вокал, текст. «Все окей, але ми хочемо, щоб це краще лягало у наш плейліст. Тому наш асоційований діджей, який краще знає смаки, зробить вам ремікс за $500».

 

Іван Дорн фактично робить американську музику, підбираючи слова українською або російською. І ми не сприймаємо її як російську, бо слухаємо саму музику. За цим майбутнє. Якщо у вас є характерний саунд, у вас буде аудиторія, впізнаваність і радіо. Україну у світі представляють такі гурти, як Gogol Bordello, ДахаБраха. Їх неможливо ні з чим переплутати. Вони мають яскравий візуальний образ, свій бренд. Якщо у групи немає впізнаваного образу, її не існує.

 

Всю українську музику, у котрої немає сильних авторів та якою не займаються менеджери, можна процитувати приблизно так: «Зима забрала відчуття». Про це співає 80% українських груп.

 

Check Yourself

 

Є групи та виконавці, яких ні з ким неможливо сплутати. В них є характерний саунд та образ. Це бренд, який можна описати кількома словами. Нижче у галереї є такі приклади.

  • Фотографія: Бумбокс
  • Фотографія: Океан Ельзи
  • Фотографія: Dakh Daughters

Талант-шоу роблять ту роботу, яку не зроблять менеджери, щоб, наприклад, група «Один в каное» зі Львова розірвала весь зал. Тому що хтось має вам її продати. Хтось має її гарно сфотографувати, найняти стиліста, записати, написати гарний прес-реліз.

 

Зараз відбувається здешевлення виробництва музичного продукту. Звичайно, щоб записати симфонічний оркестр потрібен бюджет. Тим не менш, музиканти можуть робити нові концепти вдома. Наша маленька країна, а також доступне телебачення та Інтернет можуть зробити велику кількість українських гуртів справжніми зірками.

 

Чому одну групу ми вважаємо кращою за іншу? Тому що ми, як звичайні люди, споживаємо зрозумілий образ. У нас немає часу і бажання розшифровувати нове для себе. Ми не готові самі себе переконувати. Ми хочемо готовий продукт і тому сприймаємо медійну вагу добре розкрученого колективу краще, ніж групу «Запаска» з унікальним саундом. Вони для нас ніхто просто тому, що їх не показали по правильному медіаканалу.

 

Більшість столичних груп англомовні. Люди перестали вірити в ресурси українського ринку, їм не цікаво подобатись вам. Їм цікаво, щоб їх похвалили там. Більше того, коли їх похвалять там, про це напишуть добре тут. Згадайте, як з’явились «ВВ» та що зробив Крим для «Бумбокса» після потрапляння «Вахтеров» в саундтрек російського серіалу.  Зараз круту україномовну музику починають робити тільки на заході.

 

Сьогодні є величезний попит на український продукт.  У всіх нас піднесення патріотизму. Але ти приходиш на Майдан, а там сидять вуличні музиканти, котрі вже протягом 20 років грають «ДДТ», «Алісу», Цоя та «Чайф». Чому вони не можуть грати «Скай» чи «Океан Ельзи»? На Майдані грають російський шансон. Добре, що в нас немає ненависті до культурного продукту нашого сусіда. Але нам потрібен гуманітарний простір, в якому ми будемо почуватися вдома.

 

 


comments powered by Disqus