28 жовтня 2015

«Тепер я бачу, що вона кругла!»: Леонід Каденюк про свою космічну подорож

Нещодавно в рамках лекторію Public Science у Києві пройшла лекція першого і поки що єдиного космонавта України Леоніда Каденюка. Platfor.ma записала його найцікавіші думки про те, як на орбіті звучав український гімн, чому по стелі ходити страшно та як він важив 750 кг.

 

Фотографія: artwork.com.ua

Можна стати будь-ким: і вчителем, і лікарем, і бізнесменом, але мрія повинна бути обов’язково. Вона допомагала мені реалізувати себе, долати перешкоди. А мріяв я стати космонавтом. Професія, яка є найближчою до космонавтики – льотчик-винищувач. Тому я вступив до Чернігівського вищого авіаційного училища льотчиків. Проблема, з якою я зіткнувся при вступі – вік. Мені було лише шістнадцять, і в училищі сказали приходити за рік. Я почав вмовляти командира, що відбирав абітурієнтів. Якимось чином мені це вдалося, він зателефонував кудись і сказав: «Может быть, когда-нибудь мы будем его встречать на космодроме с цветами. Давайте поможем этому парню». Цю фразу я запам’ятав на все життя, і в космосі потім згадував не раз.

 

Закінчивши училище, я впродовж п’яти років працював льотчиком-інструктором. У 1976, коли відбувався шостий після гагарінського набір, я написав рапорт про те, що хочу стати космонавтом. Медична комісія, яка роз’їжджала військово-льотними частинами, відвідала усі бази льотно-винищувальної авіації у СРСР, Німецькій демократичній республіці, Польщі, Угорщині, і з понад трьох тисяч чоловік відібрали 254. Потрапивши у Зоряне містечко, я два місяці проходив медичну комісію. Після неї був відібраний до групи з дев’яти осіб, які у космосі мали займатися наукою.

 

Комісії продовжились в центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі у Москві. За дві місяці ми пройшли близько дев’яноста різних іспитів. Перед оголошенням результатів останнього не спав всю ніч. «Знущання медицини закінчилися», – підбив на ранок підсумки лікар. Але потім раптом – головна медична комісія.

 

 

Були вестибулярні проби, – коли в кріслі крутять чи у спеціальній бочці. Часом навіть досвідчені льотчики, які все життя літали на винищувачах, не витримували цього обертання. Багато тренувань для перенесення факторів космічного польоту – це і входження у стан невагомості, і тривале перебування у закритому приміщенні. Барокамери, термокамери, сурдокамери, центрифуги… Сурдокамера – така невеличка кімната, в якій кожного з нас ізольовували від зовнішнього світу у повній тиші. Протягом тижня в ній проходили тести психологів і психіатрів. Перші три доби не давали спати, а це особливо важко – не заснути у повній темряві. Якщо людина засинає – то одразу вмикають світло і сирену. Не всі пройшли це випробування, – у багатьох виникали галюцинації. У центрифузі нас крутили із десятикратними перевантаженнями: якщо в мене вага була 75 кілограмів, то в процесі обертання я важив 750. Багато хто втрачав свідомість, у когось лопались судини.

 

Взагалі підготовка космонавта передбачає вивчення багатьох наук. І це правильно, я сам переконався: людина, яка летить у космос, має бути високоосвіченою. Командири повинні досконало знати космічний корабель, орбітальну станцію, бортові системи. Іспити в нас приймали самі розробники цих систем. Мені все було цікаво, і я вчив дуже сумлінно.

 

Нам є чим пишатися. Якщо взяти радянських конструкторів космічної техніки, вони переважно всі були українцями. Корольов народився в Житомирі, вчився в Одесі, жив у Ніжині. Глушко – одесит. Гліб Лозинський – генеральний конструктор «Міг-31»  і «Бурану», – родом з Кіровоградщини. Коли я прийшов в Державний військово-випробувальний інститут імені Чкалова, все керівництво складалося з українців.

 

У 1994 Білл Клінтон і Леонід Кучма підписали угоду про політ українського космонавта в місії американського шаттла. Про це я дізнався з преси і одразу звернувся у Державне космічне агентство, щоб взяти участь у цій програмі. Однією з умов польоту було знання англійської мови, щоб спілкуватися з екіпажем. А я вивчав французьку. Проте, виявилось, що англійська – досить нескладна, і її можна самостійно опанувати, що я й почав за пару тижнів до відльоту в Штати. Однак у Х’юстоні акцент все ж видавав, і на запитання англійською мені відповідали: «Ребята, вам туда, налево».

 

 

Перед польотом у космос лікар-психолог запитував: у разі вашої загибелі хто б мав передати вістку вашій сім’ї? Я вирішив, що це буде американський астронавт українського походження Хайде-Марія Степанишина, бо треба було обирати саме серед колег. І також назвав Ріка Хасбанда, котрий потім полетить на цій же «Колумбії» у 2003 році і розіб’ється разом з Калпан Чавлою (перша жінка-астронавт індійського походження, яка була в експедиції разом з Каденюком. – Platfor.ma).

 

Символом нашого екіпажу був український прапор. Таким було рішення командира: адже з нами летить перший українець. А замість будильнику кожного ранку для космонавтів грав гімн України.

 

На борту «Колумбії» було шестеро членів екіпажу. Основне завдання, яке поставили переді мною – виконання спільного українсько-американського біологічного експерименту з трьома видами рослин. Ми досліджували вплив невагомості на процес фотосинтезу. Однак вчені запропонували мені також експеримент «Людина у стані невагомості», завдання для якого я виконував таємно, бо якби офіційно – доводилося б за це платити.

 

Взагалі космічний політ складається з трьох етапів. Старт і виведення на орбіту, політ в космос і виконання завдання, повернення на Землю. Перший етап – найемоційніший і водночас найбільш небезпечний. 2240 тон – космічний корабель, паливний бак, два прискорювачі … – все це має відірватись від землі. 90% цієї ваги – паливо, і воно прогорає менш ніж за десять хвилин, перетворюючись на кінетичну енергію. Завдяки їй корабель виходить на першу космічну швидкість – 7,9 кілометрів на секунду. Під час старту відчуваєш наче вибух під собою, а потім – один суцільний звук, такого ніде не можна почути. Коли корабель долає швидкість звуку, сам звук лишається десь там внизу, і тоді в кабіні немов лунає шелест листя. А далі – величезне прискорення і надмірне перевантаження.

 

Більш за все я переживав за входження у стан невагомості, хоч мене й називали людиною з «унікальним вестибулярним апаратом». Перше відчуття, коли відв’язалися від крісел – відсутність точки опори. А ще дуже сильно хотілося подивитися в ілюмінатор. І те, що я побачив, описати неможливо, – надзвичайна, фантастична краса. Не вистачає людських слів, щоб пояснити, наскільки це гарно. «Тепер я бачу, що вона кругла!» Велика кількість сонячного світла віддзеркалюється від Землі і повертається назад у космос.

 

 

На борту шаттла я також проводив власні експерименти. Один з них – ходіння по стелі. Хоча в стані невагомості поняття підлога і стеля нівелюються, все одно земний стереотип настільки сильний, що ми все робимо відносно підлоги. Коли я торкнувся ногами стелі, почалася паніка, і страх впасти – я перейшов у якусь зовсім іншу систему координат. Це не порівняти із земними почуттями.

 

Космічний політ наблизив мене до розуміння, що існує вищий розум. Коли я подивився на лінію горизонту і побачив малесенький прошарок атмосфери, мені стало не по собі. Невже у ньому існує все життя на планеті Земля? А коли поглянув у протилежний бік від нашої планети – у Всесвіт – там такий нереальний простір, в якому оку нема за що зачепитися. Космос сприймається багатомірним. Якби ми могли будувати багатомірні системи, було б набагато швидше пересуватися у Всесвіті і, можливо, навіть переходити в інший часовий простір.

 

Перед людством стоїть завдання – знайти природу гравітації. Чому цього досі не сталося? Думаю, вона надто проста, адже все геніальне – просте. Саме завдяки гравітації у Всесвіті встановлений порядок. 

 

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.


comments powered by Disqus