3 вересня 2015

Шеф-редактор «Громадське Культура»: «Не можна хвалити українське лише тому, що воно наше»

Сьогодні Громадське ТБ відкриває новий напрям, який висвітлюватиме культурне життя України та світу. Команда новоствореного відділу має амбітні плани. Ми поговорили із Сергієм Кейном, шеф-редактором «Громадське Культура», про наповнення ефіру, фінансування та доцільність запуску саме зараз.

 

 

Почну з популярного запитання. У країні війна, хіба культура на часі?

 

Війна стала можливою, тому що культурі не приділяли уваги. Це одна з причин.

 

Хто саме не приділяв?

 

Сергій Кейн – музичний журналіст, співзасновник інтернет-журналу Comma, колумніст «Української Правди».

Влада, медіа, інвестори, народ. Людей багато років топили у болоті примітивних серіалів і такої ж музики. На Сході України постачальником була, в основному, Росія. Це усіх влаштовувало: одні мали ринок збуту, інші — дешевий контент. Директори телеканалів і радіостанцій виправдовувалися, що це рейтинги, цього вимагають люди, наче не розуміли, що в їхніх руках інструмент надзвичайного впливу, і вони самі виховують глядачів такими. Ось і маємо.

 

У промо-ролику нашого відділу є дещо патетична, але влучна фраза: «Культура — це сила, без якої неможлива твоя свобода». В антиутопічних романах влада, що жадає контролювати народ, завжди спалює картини, книги, платівки. Адже чим більше ми захоплюємося своєю і світовою культурою, тим більше ми вільні й незалежні. Зараз хлопці на Сході захищають наше життя, майбутнє, а значить і культуру. Тільки народ ще не до кінця розуміє це.

 

 

Тим не менш, ви вирішили відкласти презентацію «Громадське Культура», коли 31 серпня під Радою почалися сутички. Це значить, що не завжди культура доречна?

 

Коли ми зрозуміли, що є жертви, то вирішили зачекати кілька днів. У цьому контексті ми просто загубилися б. Але навіть тоді, як же хотілося пустити в ефір класичний концерт або інтерв’ю з цікавим художником, щоби дати надію, показати, що світ не такий потворний.

 

У цьому одна з безлічі сил культури: давати надію. Згадай Сьому симфонію Шостаковича, яка звучала наживо у блокадному Ленінграді попри авіаудари й розбиті шибки Філармонії.

 

Гаразд, тоді про що буде «Громадське Культура»? Які акценти розставите, що висвітлюватимете в першу чергу?

 

У нас кілька цілей. Перша — створювати програми про музику, кіно, літературу, мистецтво, театр та інші сфери. Серйозні дискусії, динамічні шоу, документальні міні-серіали — маємо купу ідей і форматів, питання лише у бюджетах. Будемо запускати програми за мірою готовності.

 

Власне, 3-го вересня запускаємо музичне шоу Comma Club. Це одна з наших флагманських програм, наша стартова заявка. Далі будемо додавати програми хоча б такого рівня про інші сфери культури, ну і поступово зростати професійно. Як завжди, вичавлюємо можливий максимум якості з мінімального бюджету.

 

Також ми включаємось у прямі денні ефіри «Громадське Online», спілкуємось у студії з діячами культури. Сьогодні це актуальний поет Андрій Орлов, якого розхвалюють Биков і Макарєвіч, у понеділок будуть представники Бієнале, до кінця місяця ще купа українських та зарубіжних гостей.

 

Спільно з Андрієм Баштовим ми починаємо серію журналістських розслідувань про те, кому, як і на що виділяє гроші Мінкульт. Ну і моє улюблене — великі one-off проекти, але це поки сюрприз.

 

Може натякнеш, які саме?

 

Наприклад, ми ведемо переговори про прямий ефір із музичної студії, де відбудеться перша концертна презентація нового альбому одного відомого українського артиста або артистки.

 

Тобто масштаби плануються значні? Скільки ефірного часу ви хочете зайняти?

 

Ми будемо розширювати ефірну сітку поступово. Хочеться вийти на той рівень, коли щодня з 22:00 людина зможе увімкнути Громадське і дивитись якесь із культурних шоу. А після нього аж до ночі — або музичні кліпи українських артистів, або документальні фільми. Якщо нема термінових новин.

 

 

Усе це потребує чималого фінансування. Розділ «Культура» утримується за рахунок Громадського? Наскільки ви автономні?

 

Зазвичай Громадське починає новий проект із пошуку інвестицій. Але Роман Скрипін і Наталка Гуменюк самі ініціювали створення культурного відділу, повірили в цю ідею і зробили виняток — у перші місяці відділ фінансується з бюджету Громадського. За цей час необхідно виробити перший якісний продукт і знайти донорів, щоб вивести роботу «в нуль» і розвиватись далі.

 

Знайти донорів?

 

Ми шукаємо гранти і відкриті до співпраці з брендами. Так, раніше на Громадському не було брендованого контенту, але тепер цілком може з’явитись.

 

Яким буде співвідношення контенту про українську і зарубіжну культуру? Чи буде цей новий напрям культивувати все українське, виховувати патріотизм?

 

Безумовно, українська культура — на першому місці. Але як навчити глядача розрізняти хороше від об’єктивно поганого, культурну гордість від недолугої вишивати? Тільки через міжнародні, загально визнані приклади.

 

Не хочеться патріотизму заради патріотизму. Нещодавно подивився на YouTube таку штуку. На українському співочому шоу для дітей один фіналіст талановито й щиро заспівав складну «Bohemian Rhapsody», а другий видав «одну калину за вікном, одну родину за столом» із усмішкою і жестами в дусі радянської естради. Другий, звісно переміг. Так ось, не хочеться, щоби калина перемагала тільки тому, що це калина.

 

Мені не подобається підхід «давайте хвалити українське, лише тому що воно наше» чи «ці музиканти такі молодці, просто українські Foo Fighters». Є вже одні Foo Fighters, все інше — підробка. Гурт мають полюбити не тому, що він український, а тому, що він крутий. Творчість просто має бути цікавою.

 

Виходить дисонанс. Громадське — воно для всіх. А тут приходиш ти і нав’язуєш власний смак.

 

Перед запуском ми з Наталкою Гуменюк багато говорили про це. Де та межа між об’єктивним і суб’єктивним, між інформуванням і пропонуванням. Що ми можемо собі дозволити.

 

Громадське Культура не буде радикально рубати сокирою всіх підряд. Зрештою, хто ми такі і на якому ми поки що рівні. Інша справа, що зараз навколо розвивається незлічена кількість найрізноманітніших культурних ініціатив. У нас не вистачить ресурсів підтримувати їх усі. Тож у пріоритеті будуть ті, в чиї ідеї і творчість ми щиро віримо.

 

Цільова аудиторія Громадське Культура, хто це?

 

Справжні патріоти, якщо ми з тобою вже заговорили про патріотизм. Патріоти не у заяложеному сенсі. Ті, хто справді поважають свою культуру, цікавляться нею, хочуть сприяти її розвитку.

 

Нещодавно на фейсбуці під твоїм російськомовним постом була жвава дискусія про те, що шеф-редактор Громадське Культура, який у побуті спілкується російською, — це зрада. Що можеш відповісти?

 

Люди, які це кажуть, не зацікавлені у моїй відповіді. Я перевіряв. Тож коли вони зберуться мене спалити, хай не забудуть про російськомовного Кирила Карабиця, головного диригента Борнмутського оркестру, який по всьому світу виступає у вишиванці і грає твори Лисенка. Або про Дмитра Шурова з російськомовною піснею «Родина». Список зрадників довгий.

 

Розкажи про людей, які робитимуть проект.

 

Це команда, про яку я завжди мріяв. Люди, у яких є пристрасть до своєї справи. Які можуть надіслати тобі робочий лист о другій ночі, до переписки підключиться решта, і ось ви вже обговорюєте правки до трисекундного фрагменту хвилинного відео.

 

Усі ми вийшли з реклами, і це нам допомагає, тому що у сучасному телепросторі важливо вміти прорекламувати свої ідеї, продати їх глядачу. Зараз наша команда —  це шеф-редактор, два продюсери, контент-менеджер і арт-директор. Такий собі міні-продакшен. Сподіваюсь, візьмемо в штат майстра роботи зі звуком.

 

 

Раніше ти займався в основному нішовими інтернет-проектами. Як це, переметнутися до табору масових медіа?

 

Нещодавно я осягнув, що тексти, як форма донесення ідеї, для мене вже не такі цікаві. Хочеться поєднувати в одному продукті найрізноманітніші форми медіа, народжувати з цієї інтеграції щось кардинально нове. Так я зацікавився відео і почав працювати з Громадським.

 

Головне, чого мені завжди хотілося — це впливати. Змінювати простір, у якому ми живемо. Показувати людям хорошу музику і не тільки. Мені не цікаво консервуватись у фейсбуці, писати про хайповий шотландський гурт Young Fathers для цієї аудиторії. Мені цікаво закохати у них людей за межами тусовочки прогресивних і маргіналів. А для цього потрібні масові канали комунікації. Саме тому я пишу музичну колонку для Української правди і співпрацюю з міжнародним стрімінговим сервісом.

 

Коли я вперше почув Онуку, то подумав: я зроблю все, щоби ця музика звучала у маршрутках. Так само сказала ще тисяча людей, яка прийшла на її концерт у Києві — і ось ми всі зробили так, що Онука зазвучала в маршрутках. 

 

Я хочу, щоб O.Torvald зібрали Палац Спорту, картини Чічкана потрапили на стіни MoMA, а наступний фільм Слабошпицького — до топ-100 IMDb. Хіба це забагато? Допоможете?

 

У Громадського велика аудиторія — це добре, але нема гарантій, що її зацікавить програма про культуру. Що як рейтинги будуть невисокими?

 

Я не кажу, що от ми стартували — і зараз різко все стане добре. Попереду купа роботи. Ми готові витратити дуже багато сил на те, аби донести до людей щось хороше. Донести своє бачення й принципи. Донести культуру.

 

Зазвичай я сповнений оптимізму щодо цього. Але тобі чесно скажу: зараз ми з командою поставили на карту стільки своїх сил і зв’язків, що якщо в нас нічого не вийде, особисто у мене надовго відпаде бажання до когось достукатись. Ми дуже сподіваємося на підтримку масового глядача і потенційних донорів.

 

Найбільший виклик, який стоїть перед Громадське Культура зараз? Якісь глобальні плани з культурного розвитку усієї країни?

 

Найбільший виклик для культури — сприяти миру. Це не просто маніфест, у нас на цей рахунок є конкретні плани. Але поки більш нагальний виклик такий же, як у всіх культурних проектів в Україні. Вижити.

 

Автор фотографій: Нікіта Мекензін

 

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.


comments powered by Disqus