11 грудня 2015

«Простором для діяльності буде вся планета»: як Харків перетворюють на глобальне місто

Останнім часом у Харкові дедалі частіше звучать слова про глобальне місто. Головним ідеологом перетворення Харкова на місто світового значення став професор політехнічного університету, кандидат економічних наук Тарас Данько, який запропонував ідею розвитку Харкова не лише як центру області або Східної України. «Глобаліанці» дивляться набагато далі – на їхню думку, півторамільйонне місто має стати центром європейського чи світового масштабу. Що таке глобальне місто, чому це – найкращій шлях для Харкова і у кого варто вчитися глобальності, Тарас Данько розповів в інтерв'ю Platfor.ma.

 

 

– Що таке місто сьогодні і що таке глобальне місто?

 

– Роль міст у світовій цивілізації змінювалась на протязі століть від місця концентрації ремісників у Середньовіччі до адміністративних, торгівельних та промислових центрів окремих територій у період національних держав, що сформувалися в XIX-XX століттях. І зараз знову виникають питання «Що таке місто?», «Як воно працює?», «Яку роль відіграє?». У період національних держав виявилося, що в світі є спеціальні, всесвітні міста, які відіграють роль економічних, політичних, інформаційних вузлів, які об’єднують нації, в яких протікають найважливіші процеси розвитку суспільства. У всесвітніх містах часто виникають ініціативи, спрямовані на зміни всього світу. Зараз з'явився інший тип великих міст, які називаються глобальними. Це, як правило, міста, які не просто самі по собі великі, а такі, що розмір змушує їх бути світовими гравцями. Міста, які пов'язані з усім світом економічними, культурними та іншими ланцюжками.

 

– Ви пропонуєте концепцію глобального міста для Харкова. Чому з усіх варіантів — креативне, інноваційне, промислове, університетське — ви вибрали саме глобальне місто?

 

– Все просто. Простором для діяльності глобального міста може бути лише вся планета. Саме це знайшло відгук. Тому що у Харкові є перелік проблем, і ми розуміємо, що це – панацея від них, що на всі проблеми відповідає «глобальне місто».

 

– Тобто це такий універсальний комплексний шлях, який вирішує всі проблеми?

 

– Так, знімає проблеми, пов'язані і з економічним розвитком такого великого міста, як Харків,  і розвитком нематеріальним. Це відкриває можливості, перспективи для розвитку людей.

 

– Чи є критерії, досягнувши відповідності яким, ми можемо сказати, що місто стало глобальним?

 

Є основна група критеріїв — економічний, політичний, культурний, інформаційний і людські ресурси. Усі вони оцінюються за ступенем інтегрованості у світові процеси, за кількістю міжнародних контактів.

 

– Ці показники виражені цифрами?

 

– Це показники, які потрібно порівнювати з показниками інших глобальних міст. Тобто, економічний критерій визначається, в тому числі, кількістю мультинаціональних компаній, присутніх у місті, кількістю міжнародних економічних форумів порівняно з іншими містами. Деякі вважають, що економіка — це основний показник глобального міста. Запропонований такий підхід, як і термін «глобальне місто», чикагським соціологом Саскією Сассен. Вона висунула ідею, що в основі глобального міста лежать мультинаціональні компанії. Далі ця концепція розвивалася в рамках різних проектів у 2000-х роках.

 

– Список альфа-міст, бета-міст з'явився тоді ж?

 

– Ні, він був раніше. Він відображає всесвітні міста у класичному значені, які виникали часто як адміністративні центри. Такі центри відігравали важливу роль на певних територіях. Ними ставали столиці імперій, в які стікалися всі ресурси колоній, і які, в той же час, впливали на всі куточки своїх держав. Цей взаємозв'язок зберігається навіть у постколоніальному світі — мовна спільність, старі економічні зв'язки. Ці відносини між територіями і центром були не тільки в СРСР, а й в Британській імперії, яка володіла 25% території всієї планети, в Португальській, Іспанській, Французській імперіях.

 

Глобальне ж місто стає не центром території чи держави, а одним з вузлів світової економіки. Тобто там відіграють роль саме мультинаціональні компанії. Сассен помітила, що деякі міста кінця XX століття стали дуже енергійно розвиватися за рахунок того, що мультинаціональні компанії розмістили там свої штаб-квартири. Для того, щоб керувати такою компанією, потрібно в єдиному місці зібрати всі управлінські процеси. Тобто в якомусь невеличкому хмарочосі знаходиться серце і мозок імперії, але вже не колоніальної, а бізнес-імперії. У цій компанії працюють найкращі кадри, найкращі людські ресурси. Але їх завжди буде недостатньо для всіх процесів, в сучасному світі бізнес пішов шляхом аутсорсингу і компанія починає звертатися до місцевих постачальників послуг.

 

 

Якби в Харкові з'явилося з десяток офісів мультинаціональних компаній, то це б, наприклад, змусило наші рекламні агенції більш активно працювати зі світовими партнерами. Зрозуміло, що деякі пішли б до Ógilvy (Ogilvy & Mather - одна з найбільших маркетингових компаній світу, заснована «батьком реклами» Девідом Огілві у 1948 році. – Platfor.ma), але якась частина звернеться до місцевих команд. І тут з'явиться сильна місцева рекламна агенція, яка буде їх обслуговувати. Клієнт такого рівня – це кардинально новий досвід, це підіймає рівень роботи, дає, нарешті, яскравий епізод для портфоліо. І так в усьому. Аутсорсинг мультинаціональних компаній підштовхує до створення креативної галузі в місті, підвищує конкуренцію. Малий і середній креативний бізнес теж стає мультинаціональним, зав'язується в світові мережі.

 

– Тобто без цього першого хмарочоса місто не має можливості стати глобальним?

 

– Сассен не сказала, що це неможливо. Сассен — вчена. Вона побачила, як навколо хмарочосів ростуть міста, спробувала зрозуміти сенс цього процесу, сенс цих нових міст. А коли ми починаємо розуміти, відразу задаємося додатковими питаннями, схожими на ваше: а чи можна без хмарочоса? А чи може так бути, що у вас живе величезна кількість людей, але немає хмарочоса? І якщо його нема, то куди ми котимося? У наших містах є компанії, які могли б стати мультинаціональними, але вони лишаються просто великими заводами. Сучасний бізнес так не працює. Місто в сучасному світі вже не те, яким було в Середньовіччі – це вже не місце, де живуть ремісники. У місті тепер нові гравці, яких ніхто не міг там передбачити 300-500 років тому — глобальні компанії, які стали змінювати міста.

 

– Ці компанії можуть бути не місцевими, не з цієї країни?

 

– Звичайно. Це можуть бути, в тому числі, і регіональні офіси. Так, як наприклад, це сталося у Відні. Це місто в 1960-80-і роки стало європейським центром, в якому могли співпрацювати країни західного і східного блоків. І досі цей статус зберігається. У 1990-і роки до 500 мультинаціональних компаній мали там офіси, що відповідають за східний напрямок. Це стало основою розвитку сучасного Відня. У Харкові прикладом може служити компанія InBev (один з лідерів світового виробництва пива. – Platfor.ma) — вона створила тут «Бізнес сервіс центр», який відповідає за всі процеси компанії на території країн СНД. Якби у нас був десяток таких представництв різних компаній, це б змінило місто. Це поміняло б культуру, дало б робочі місця молоді з можливостями для розвитку, потягнуло б за собою всю інфраструктуру міста і так далі.

 

– Виходить, що накопичується деяка кількість цих штаб-квартир і представництв, і цей концентрат трансформує місто?

 

– Це лише один з можливих шляхів – економічний. Є ще культурний критерій глобального міста. У такому місті відбувається багато подій світового масштабу, знаходяться культурні установи й окремі творчі особистості світового рівня — художники цього міста відомі у всьому світі, архітектори будують міста на інших континентах тощо. Італійський Турин якраз пішов цим шляхом. Це було місто однієї компанії — Fiat, вся економіка була побудована навколо цього. Коли жителі почали вимагати побудувати метро, в мерії відповіли: «Навіщо вам метро? У нас же є Fiat. Купуйте автомобілі». У місті була атмосфера безвір'я, всі боялися повторення долі Детройта. І тоді в Турині з'явилася група активістів, які вирішили змінити цю долю, реалізуючи культурні проекти. Ідею підтримали в мерії. При цьому мери змінювалися, а ініціатива жила. Початок цього процесу співпав з проведенням Зимової Олімпіади в 2006 році, яка дала інфраструктурний поштовх всьому місту, а потім з’явилась низка культурних івентів.

 

Зараз ми у пошуку таких ідей. Для цього у жовтні-листопаді провели у Харкові конкурс молодіжних програм розвитку міста «Йдемо разом! KharkivGoingGlobal», отримали декілька дуже цікавих ініціатив від молоді. Зараз нам нічого не заважає робити культурні проекти міжнародного масштабу на зразок турінських в Україні.

 

– Я знаю, що багато фіналістів конкурсу теж зробили культуру основою своїх програм розвитку. Чи дасть це ефект?

 

– Так. У Турині це дало ефект, місто змінилося. У Турині культура залучила в місто інвесторів, ті ж самі мультінаціональні компанії. Наші конкурсанти пропонують створити у Харкові низку культурних заходів у незвичних місцях, наприклад, фестиваль у нічному метро. Є ідея створення мультикультурного центру з преференціями для іноземних учасників, ідея озеленення мостів, будівництва авто-сіті за межами Харкова. Зараз це лише ідеї, але розуміння концепції глобального міста молоддю вже є. Не обов'язково починати з бізнесу. Що для нас зараз найважливіше — вивчати досвід глобальних європейських міст, розібрати кожен кейс: що сталося з Туріном, Франкфуртом, що зробили в Мюнхені, Мілані, що намагаються робити в Бірмінгемі та інших містах, схожих за масштабом на Харків. На це спрямований наш наступний проект — KharkivGlobalSchool.

 

– Досвід яких міст взагалі може бути корисний для Харкова та всієї України?

 

– Нам потрібен, в першу чергу, досвід не столичних міст. Більшою мірою, європейських — вони ближчі нам в багатьох сенсах. І найбільше тих, які пішли високотехнологічним шляхом розвитку.

 

– Зрештою, які головні перешкоди в Україні для перетворення міст в глобальні?

 

– Головною перешкодою є небажання вчитися й працювати одночасно. Це великий шлях, на якому потрібно не боятися експериментувати. З часом з'явиться розуміння, що можна було щось зробити краще. Згодом приходитимуть більш правильне розуміння завдань, більш цікаві проекти. Все це стає можливим тому, що були перші, які щось спробували, щось зробили. Є таке прислів'я: ті, хто не хочуть, шукають причини; ті, хто хочуть, шукають можливості. Головною перешкодою глобальним містам в Україні є те, що занадто багато людей шукають причини, чому це неможливо. І надто мало шукають відповідь на питання «Як це зробити?».

 

 

– Концепція глобального міста вписується в загальну ідею космополітизму і вступає в протиріччя з ідеєю національної держави. Щоб стати глобальним, місто має вирватися з її тіла, стати частиною світової системи взаємовідносин. Як взагалі глобальне місто узгоджується з ідеєю національного будівництва? Чи не стане Харків через 20 років містом іноземців?

 

– Питання навіть не в вулицях, питання — в думках, які будуть народжуватись на цих умовних вулицях, про що харків'яни будуть говорити, що вони будуть намагатися робити. Потрібно розділяти цивілізований націоналізм і печерний націоналізм, Драгоманова та Донцова. В Україні постійно йде боротьба між цими двома течіями, як, врешті, і скрізь у світі. І Україна повинна стати на шлях відкритості. І в такій відкритій Україні глобальне місто надає майданчик для розвитку нових ідей, завдяки яким вся країна може стати цікавою світові, розвиватися, рухатися. Будь-яка спроба ізолюватися призводить, врешті, до самознищення.

 

Через 20 років у нас, як і в усьому світі, будуть абсолютно нові інформаційні технології, всі, так чи інакше, будуть інтегровані в цю інформаційну мережу. Бути не відгалуженням, а вузлом цієї мережі — ось головне завдання глобального міста. Повертаючись до питання вулиць майбутнього Харкова... Важливо не те, хто буде ходити по вулицях, а те, чи буде Харків містом, де шукають і знаходять відповіді для всього світу. Глобальне місто — це ще й відповідальність. Ізоляція — це виключення себе зі світових процесів, небажання брати участь у вирішенні світових проблем.

 

Ми сидимо тут, у Харкові і бачимо труднощі Європи. Можна сказати, що нас це не стосується, що ми ще не знаємо, чи будемо ми частиною Євросоюзу, що ці проблеми мають турбувати жителів Євросоюзу, не нас. Можна не говорити про Сирію, можна не говорити про що завгодно. Ми не говоримо, тому що боїмося, як би чого не вийшло. Нехай десь у Брюсселі, Вашингтоні, Москві вирішують ці питання, а ми тут посидимо, почекаємо. У глобальному місті такого бути не може. Якось одна моя колега-вчена сказала: «Якщо я володію якимось новим фактом, я зобов'язана ознайомити з ним світову наукову громадськість». Вона не розмірковувала — потрібно це, не потрібно. Це — її обов'язок. У неї є інформація, яка може бути важлива для вченого в Буенос-Айресі або Сан-Дієго. Так само і глобальне місто. Скажіть, що ви думаєте, може, це виявиться потрібним комусь.

 

– У Григорія Сковороди є схожа ідея спорідненої або сродної праці. Сковорода може в цьому відношенні вважатися глобальною людиною, стати обличчям харківської чи української глобалізації?

 

– Сковорода — це людина, яка заразила Харків глобальністю, зробила його таким, яким він є. Я особисто впевнений, що сучасний Харків — продукт Сковороди. Багато хто вважає, що це місто Каразіна, але сам Каразін теж був заражений Сковородою. І, так, ми повинні прийняти цю свою сродність. Якщо Сковорода нас усіх закодував бути глобальним містом, а ми намагаємося зіскочити з цього шляху, то нічого, крім неприємностей, у нас не буде.

 

– В Україні, крім Харкова, в інших міст є шанс стати глобальними?

 

– Є, але це будуть дуже різні глобальні міста з різними спеціалізаціями. У всіх є цей шанс. Просто Харкову це більш потрібно, ніж іншим. Чим більше місто, тим це важливіше. Харків може стати парою Дніпропетровську — ми дуже близько розташовані, і в обох містах можуть відбуватися паралельні, взаємодоповнюючі процеси. Одеса — порт, і в нього виникають колосальні можливості, виклики і завдання у зв'язку з виходом Китаю на європейські ринки через Чорне море. Запоріжжя теж може бути у зв'язці з Дніпропетровськом. Київ — столиця, вже йде в цьому напрямку, його політична роль визначає його глобальність. Львів з його активною громадою у зв'язці з Краковом теж може відігравати важливу роль у Центральній Європі, і не тільки як культурно-туристичний, але більше як інноваційний центр.

 

– А якщо Харків, продовжуючи приростати жителями, не стане глобальним містом?

 

– Глобалізація неминуча. Питання в тому, йдеш ти до неї активно, намагаючись гармонійно розвиватися в ній, або ж вона сама прийде до тебе, часто в не найкращих своїх формах. Є ж і глобальні злочинні угруповання, глобальні мережі наркотрафіку, глобальні захворювання. Потрібно бути готовим до цього. У Верховній раді є спеціальна комісія з питань майбутнього. І це добре, це правильно — говорити про майбутнє світу і українських міст як його складових. Якщо Харків не стане глобальним містом, він стане глобальною проблемою.


comments powered by Disqus