18 квітня 2016

Джамала: «У складні часи ти знаходиш точне слово і ноти, які могли б допомогти»

На початку квітня Громадське телебачення спільно з ВКонтакте Україна запустили культурно-освітній проект «Hromadske.Pro» – серію онлайн-зустрічей з відомими людьми, які приходять в студію, аби відповісти на запитання аудиторії соціальних мереж. Першою у проекті взяла участь співачка Джамала.  Platfor.ma записала найцікавіше про Євробачення, переродження української музики та те, як знайти свій звук.

 

 

 

Україна знаходиться у такому культурному становищі, коли нам не можна нехтувати ані конкурсами, ані фестивалями. Тому що наша країна ще не представлена достатньо ні в поп-сегменті, в джазовому, ні в будь-якому іншому. Британці відправляють на Євробачення будь-кого, а не найкращих виконавців тому, що в них дуже багато якісної музики, на яку ми орієнтуємося. Вони вже навіть забули про цей конкурс. Мені здається, що я використовую цю сцену, навіть якщо це зухвало звучить, для того, щоб розповісти про Україну і показати наш рівень в музиці.

 

Дійсно, чому б не використати цей конкурс? Можливо, через цю одну пісню люди зацікавляться тим, що в нас є, не лише мною персонально, а Україною, чим вона зараз живе. Дуже багато останнім часом народилося хорошої музики, і, мені здається, це мало статися саме зараз. У складні часи ти знаходиш точне слово, ноту, які б допомогли. Ти дійсно шукаєш в собі якісь слова, щоб розказати про свою музику і  не знаходиш протягом творчості, а коли стається щось трагічне, то мозок мобілізується і знаходить саме те, що потрібне зараз.

 

Зараз йде підготовка до конкурсу, ми працюємо над номером, який буде дуже складним. 3D-mapping розробляє компанія Front Pictures, вбрання теж буде супер, до цього долучився Vogue. Ми вже визначилися з дизайнером, але я поки не можу називати ім’я. В мене буде чотири сукні, серед яких я буду обирати при тому світлі і постановці вже там, у Швеції.

 

Я завжди хвилююся, адже кожного разу приходить новий глядач зі своїми емоціями, і я хочу йому розповісти музикою свою історію. Для творчої людини це завжди особливий момент.

 

Мені допомагає моє коріння і розуміння, хто я на цій землі. Коли людина чітко розуміє, звідки вона походить, це допомагає їй у житті знайти свій шлях додому. Коли ти поважаєш свою родину, історію, в тебе не має іншого вибору, як поважати іншу культуру.

 

 

 

 

Нещодавно британська журналістка з BBC запитала мене: «Чому такому крутому музикантові потрібне Євробачення?». З одного боку, це для мене комплімент. Ми звикли до того, що Євробачення зіпсувалося і в ньому не має музики, але іноді це трапляється – і ми одразу це помічаємо. Нещодавно був день народження моєї улюбленої співачки Біллі Холідей, і журналіст з New Yorker запитав: «Композиція “1944” – це ваш особистий “Strange Fruit”?» Strange Fruit – це пісня-протест Холідей. Це дуже приємно, але я ще замала для цього, я тільки мрію написати свій «Strange Fruit».

 

«1944» не була створена для Євробачення. Вона лежала в окремій папці і я навіть боялася до неї звертатися. Плакала, коли її писала. Я не знаю, чи розкриє вона мене з іншого боку, чи залишиться такою однією в моїй творчості. Я нічого не прогнозую, бо це не завжди спрацьовує.

 

Я рахую відлік свого творчого шляху з 2011 року,  коли я записала свій перший альбом. Мені здається, саме з першого диску починається артист і його музика. Так, в мене є перемога на «Новій хвилі», консерваторія, але перший альбом – головний і дуже важливий, тому що він показує, хто ти. Я почала свій шлях у 2011 році і зараз у 2016 я прийшла до таких пісень як «Шлях додому», «1944» або «Заплуталась». Це мене характеризує з одного боку, а з іншого – я все одно залишаюся дівчиною, яка співає про кохання.

 

«1944» – це послання людям, які намагаються збудувати нове майбутнє. Вони повинні знати своє коріння, щоб запобігти подібним трагедіям у майбутньому. Ми повинні пам’ятати, що потрібно бути більш людяними, чутливими, і тоді нас очікує happiest time.

 

Я буду співати від щирого серця. За це ми і любимо музикантів – коли вони співають про себе, через себе.

 

Я одразу наголосила на тому, що це моя історія, історія моєї сім’ї, бабусі, яка розповідала мені про цю трагедію, і я просто не могла про це не розказати. Це дійсно дуже болить. Я співаю і мені завжди важко емоційно. Хочеться знайти баланс, де я буду розповідати щиро, але не заважати собі.

 

У мене дуже сильна кримськотатарська кров. Так сталося, що це дуже музичний народ, у якого дійсно є дуже цікаве музичне надбання. Співаки, традиції, гармонії, мелодика – це все я успадкувала у своїй родині. Спочатку це була прабабуся, потім бабуся, дідусь, тартана, арбаба. У нас завжди співали. Кожного дня був такий собі домашній фестиваль. Музика постійно звучала у нашому домі, і ми співали пісні кримськотатарських, українських, вірменських, азербайджанських народів. І дуже багато було класики, соулу, фанку, традиційного джазу. І я  це все жадібно намагалася зрозуміти, почути. Спочатку мені не подобався джаз 30-х років, але через таку жагу до знань я все ж таки зрозуміла, що ж там цікавого. Крок за кроком я намагалась зрозуміти кожен стиль, кожне слово у музиці.

 

Ви можете все це почути у піснях. У «Шлях додому» є і кримськотатарський мелос, і український. Плюс там є нова сучасна британська музика, яка мені зараз дуже подобається. Наприклад, на «1944» мене взагалі надихнув останній альбом Тома Йорка – в ударних є натхнення від пісні «Lotos». Я постійно шукаю. Музики зараз дуже багато і вона постійно виходить і виходить. Але хто б не співав ірландську музику – вона все одно звучить як ірландська. Мені б дуже хотілося, щоб українська музика і українська мелодика була почута. Вона може бути поєднана з кримськотатарським етносом чи будь-яким іншим. Але все одно це буде українська музика, тому що вона народилась саме тут.

 

 

 

 

Якщо було б так просто робити музику… Ти намагаєшся зчитати якийсь ДНК, а потім додаєш туди свою освіту, свій досвід, свої страждання. Це моя формула. Але це не означає, що вона комусь ще підійде. Це взагалі не означає, що потрібно навчатися у музичній школі, училищі, консерваторії, потім виграти якийсь конкурс і зробити якийсь альбом. Це у мене так вийшло. Мама сказала мені, що я вже у три роки мріяла бути співачкою.

 

У мене в кожному альбомі є кримськотатарська пісня. Мені потрібно було завжди додавати кримськотатарської мелодики. А також своєї авторської, англійської, і пісні на українській. Тому що у цьому вся я. У кожній ноті все одно чутно, що я українка, чутно, що це є у мене в крові.

 

Я постійно шукаю таку музику, щоб вона була зрозуміла не тільки мені, але намагаюсь при цьому не підлаштовуватись під смаки. Це дуже складний момент: і не підлаштовуватись, і бути зрозумілою. Наприклад, перший альбом «For Every Heart» – там мені хотілось звучати так, щоб було багато духових інструментів, струнні, багато вокалу. Наступний крок був спробувати бути такою трішечки ранньою Земфірою. Була в мене така пісня «Я люблю тебя». Мені постійно пишуть, щоб я заспівала її пісні на концерті, і люди хочуть робити освідчення і пропозицію руки і серця у цей момент. Але я вже її не співаю, тому що я її переросла, вона вже не зовсім моя. Були спроби зробити більш такий модний саунд, але залишитися при цьому співачкою.

 

Зараз дійсно є дуже круті музиканти. Нещодавно вийшов альбом Cepasa, і я навіть мала змогу написати на нього рецензію. Мені дуже подобається ходити на концерти колег. На жаль, я не була на останньому виступі «Бумбокса», але знаю, що це було супер. Onuka сталася так дивовижно – вона просто розповіла свою історію через сопілку, бандуру. Вона розповіла Україні нашу ж історію, і ми її почули по-новому. Ми так довго не хотіли чути свою історію через шаровари – і Onuka дала нам інше. Я дуже рада за Нату і Євгена, що у них вийшов крутий, сучасний, справжній проект, музика.  O.Torvald – це дуже незвична для мене музика, але мені цікаво на їх концертах. Вони потужні, справжні. А ще ж є The Hardkiss або чудовий, неймовірний SunSay. Треба зрозуміти, що у нас так мало людей, які збирають зали. Нам нічого ділити. Ми всі знайдемо свій простір. Нам всім вистачить місця.

 

Як би ви не ставилися до конкурсу Євробачення, вірили в нього чи ні, мені б дуже хотілось, щоб ви були зі мною. Щоб ви просто допомогли мені розповісти історію України.

 

 

Фотографії: Ігор Присяжний

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.


comments powered by Disqus