15 січня 2016

Ярослав Ажнюк та Павло Башмаков: «Не слухайте тих, хто каже, що у нас зрада»

Штучний інтелект, автономний транспорт, дрони, освоєння космосу, bitcoin та доповнена реальність. У кінці року співзасновник стартапу Petcube Ярослав Ажнюк та розробник додатків під iOS і Android, CEO стартапу Stanfy Павло Башмаков провели у «Часописі» відкриту дискусію, на якій поговорили про технологічні тренди у світі та як їх слід використовувати в Україні. Platfor.ma записала найцікавіше.

 

 

Хто чув фразу: «Software eats the world»? Це історія про те, що все, що зараз відбувається навкруги, і все, що ми використовуємо – software enabled. Тобто без програмного забезпечення скоро нічого не працюватиме. І те, що досі працювало без, скоро почне його використовувати. І бізнес моделі, які будуються навкруги хардварних проектів, завжди включають основний компонент – програмне забезпечення. І виходить, що все, що ми будуватимемо в майбутньому, маємо робити через програмне забезпечення.

 

Що робити зі смартфонами? Це ж залізяки, які нічого не здатні без програм. Якщо подивитись на всю економіку, яка вибудована навколо смартфонів, то те, що робиться на рівні хардверу – відсотково невелика частка від всього, що відбувається у всьому іншому. 90% створюється саме на рівні програмного забезпечення.

 

Як приклад можна згадати історію з Apple, коли у 2007 вони випустили свій iPhone. В 2008 році вийшов AppStore і всі почали писати додатки. Тоді як представники Nokia в 2009 році на конференції в Москві говорили: «Та що там Apple, у нас N95 продається в два рази більше. У нас теж багато додатків. Ви, розробники, взагалі втрачаєте час, коли пишете код для платформи iOS». І відмінність того, що зробила Apple і того, чого не зробила Nokia – це побудова легкої системи програмних додатків для розробників і споживачів. Вони створили реальний сегмент економіки, який сам себе продовжує розвивати. Це повністю змінило індустрію.

 

У світі є 20 країн, які вміють будувати літаки. Україна одна з них. Але  ми не вміємо створювати процесори. Щоб побудувати весь технологічний процес, потрібна неймовірна кількість ресурсів. І скоріш за все, це технологія, яка вже пройшла повз нас. Але до чого нам би хотілося трошки докластися сьогоднішнією подією – це щоб наступні технології, які будуть актуальні у всьому світі, повз нас не пройшли. Тому що володіння ключовими технологіями у світі – це питання національної безпеки. Можливо через десять років у світі буде 20 країн, які матимуть доступ до просунутого штучного інтелекту. І мені дуже б хотілось, щоб Україна була в їх числі. Ми не маємо права лишитись осторонь цих технологій.

 

 

Чи достатньо читати новини, щоб розумітися на технологічних трендах? Можна дивитися TechCrunch і думати, що знаєш все. Але TechCrunch пише про те, що сталося позавчора. Якщо ви хочете дізнатись, що відбувається сьогодні, то маєте бути партнером венчурного фонду. Тоді до вас будуть приходити всі ці компанії і розказуватимуть, що вони зробили.

 

Якщо ви хочете знати, що буде завтра, треба ходити по конференціях і слухати божевільних чудаків із палаючими очима, зустрічати там людей, друзі яких є такими божевільними чудаками, які сидять в гаражах і працюють над чимось. Тоді ви побачите завтра. Дуже складно побачити майбутнє, не вилазячи зі своєї комфортної зони. Навіть, якщо ви народились і живете в Сан-Франциско, ви можете не бачити цього, доки ви не підете шукати, говорити і питати. Мені здається, шо одна із найбільш корисних рис підприємця – допитливість, бажання зрозуміти, як працює світ. І чого б мені дуже не хотілося, це щоб українські підприємці, які думають зараз про свій бізнес, не зачинялись тут і робили щось, не знаючи, що в цій технології робиться у всьому світі. Коли ви подумали, що хочете чимось зайнятися, витратьте час, щоб точно зрозуміти, хто і чого досягнув у цій та суміжних сферах.

 

Один із найшвидших шляхів – приїхати у Кремнієву долину і говорити з людьми. Більшість підприємців є досить відкритими людьми. Ви можете написати їм в пошту, Facebook, Skype, попросити 15 хвилин їхнього часу поговорити, задати їм питання.

 

Коли ми починали компанію, то ще у 2005 році створювали інструмент WebBrash. В ньому можна було разом з колегою малювати один малюнок. Це був 2005 рік, коли тільки з’явився gmail, все тільки починало бути активним. Ми теж багато читали TechCrunch. Але ми були студентами і закинули проект, тому що не розуміли, що з ним робити. В ньому було 100 користувачів. Хтось навіть включав нас у список прикольних тулзів. Зараз я точно знаю, що треба було їхати на якісь гроші в Кремнієву долину тижні на три. Просто побути там, витратити всі кошти, повернутися назад в Україну – і продовжувати справу. Тому що те, що ми зробили у 2005 році, було круто. Коли я зараз дивлюся на нові подібні штуки, то, звісно, вони кращі, але не на різницю в 10 років. Якби ми були сміливі і розуміли, як працює світ, то у будь-якому випадку будували стартап ще у 2005 році навколо цього.

 

Висновок дуже простий. Речі, які вміють робити люди в Україні, нічим не гірші і дуже часто кращі, ніж світові аналоги у цій сфері. Можливо хтось через зашореність мислення думає, що у нас зрада. Але ви не слухайте тих, хто так говорять. Бо це брехня. У нас дуже багато технологій, які є передовими у світі.

 

Проти технологій безглуздо боротися. Їх можна лише опанувати, очолити, навчитися їми користуватися.

 

Буде зміна у тому, чим ми усі зайняті. 90% того, чим ми зараз займаємося, не буде потрібно світу, бо це буде автоматизоване та роботизоване. Є надія, що продуктивність збільшиться в декілька разів. І у нас з’явиться час для того, щоб робити неймовірні речі, про які ми зараз не думаємо, тому що ми зайняті тим, що робитимуть роботи. А коли в нас звільниться час, ми зможемо робити те, чого ми зараз просто не бачимо.

 

 

Full stack startup – історія про те, що коли ви приходите в якусь сферу і хочете зробити там іновацію, є сенс це робити на всіх рівнях. Так, як це зробив Uber. Вони не зробили мобільний додаток, який би з’єднав клієнтів з існуючою службою таксі і зайняв нішу маленького провайдера замовлень. Він вибудував всю систему: від стосунків з водіями, обслуговування клієнтів і до прийому замовлень. Повністю бізнес від дзвінка клієнта до точки Б. І це відрізняється від Uklon і багатьох інших систем. В цьому випадку ти дивишся на модель бізнесу, хочеш зробити для них сервіс, домовитися зі службами таксі і думаєш, що буде все буде круто. Але практика показує, що не буде.

 

В Америці це зрозуміли на багатьох прикладах – коли ти намагаєшся зайти у вертикаль з маленьким шматочком і умовити гравців з тобою партнеритись, то це виходить погано. Ці гравці не розуміють, як використовувати технології. Вони не дуже хочуть розвивати з тобою відносини і ніякої іновації не виходить. Тому треба будувати все від початку до кінця. Хай проект буде невеликим, але він вибудовуватиметься від першого customer experience до результату продукту, який ти робиш. Починати зразу гігантський віжуал – це інша крайність і хвороба багатьох проектів. Вони починають будувати величезні замки, коли мають мінімум  ресурсів. Ідея в тому, щоб починати з чогось малого і робочого, але мати бачення.

 

Наша улюблена сфера – сільське господарство. Правда в тому, що в Україні дійсно круті продукти. А в цю галузь ще не прийшли іновації, які з’являються у світі останні 10 років. Вони пов’язані з комп’ютерами і мобільними телефонами. Якщо ми бачимо перші приклади таких іновацій на заході, то розуміємо, що існує величезна можливість розвивати цю тему в Україні і стати світовими лідерами.

 

В фільмі «Інтерстеллар» є кадр з автоматизованим комбайном. Одна людина робить те, що зазвичай роблять сотні. Це те, куди ми рухаємося – збільшення продуктивності нашої роботи. Те, що рухає економіку вперед і дає можливість кожному з нас мати більше грошей на руках і витрачати їх.  Вона вимірюється тим, скільки продукту ми зможемо виробити за одиницю нашого зусилля. Якщо одна ферма виробляє продукцію, витрачаючи сто працівників, а інша 10, то друга в 10 разів продуктивніша. Її можна досягати автоматизацією роботи – використанням робототехніки. В сільському господарстві ми також можемо збільшувати видобуток продукції з одного гектару за допомогою генної інженерії та селекції.

 

Третій напрямок – хімічна промисловість, бо ми можемо шукати методи того, щоб підвищувати врожай. З обчислювальними здатностями можна вийти на абсолютно новий рівень. Але це щось, про що люди з застарілими підходами не думають, як про можливість. Це щось, що потребує нового типу мислення.

 

 

«Джон Дір» – американська компанія, яка робить дуже багато техніки. І мені здається, що ми також можемо робити таку техніку. Чому в Україні є ця можливість? Нещодавно я зустрів друга, який працює в агрохолдингу. Він говорить, що в них немає кризи, бо вони заробляють у доларах. Так само, як програмісти, які пишуть код на експорт. Це та індустрія, яка продовжує платити високі зарплати у долларах. Вона має потенціал продовжувати робити бізнес і  використовувати свої доллари на те, щоб будувати щось у нас. І з іншого боку, купляти національний продукт, якщо він буде. Не всі ми хочемо купляти українське, але за останні півтора року ми трохи змінюємо своє ставлення, що все українське – це нібито фуфло.

 

Коли ми дивимося на нову можливість для іновацій, потрібно себе постійно питати, чому раніше це ніхто не зробив. Дуже часто відповідь, тому що раніше це було неможливо. Але якщо вона «невідомо, чому», то можливо це не така вже й хороша ідея.

 

Треба замислюватись, як вироблювати свої технології у цій сфері. Ми можемо їх купити, але також можемо створити їх самі? Можемо купити патенти, а можемо самим заліцензувати ідею. І зробити обладнання. Тому що ми вже вміємо використовувати «Джон Діри». Але круті ми будемо, коли ми самі їх зробимо.

 

Все, що пов’язано з обороною, перспективно для нашої країни. По-перше, тому що історично у нас сильна оборонна галузь. По-друге, тому що ми опинились в ситуації Ізраїля. А вони змогли саме завдяки іноваціям зробити такий поштовх у розвитку.

 

Є думка, що в України є можливість технологічного стрибка саме за рахунок розвитку у військовій техніці. Дрони – особливо цікава тема. Найкращі можливості для іновацій в Україні лежать на перетині двух речей – того, що ми вміємо робити, і того, що є актуальним у світі. Дрони – одна з них.


Зручна парадигма для того, щоб думати про це, така – всі міські служби можна теоретично замінити дронами. Вони можуть виконувати доставку, пожежну, медичну службу в майбутньому. У цивільних дронів є ряд проблем, які стосуються регулювання. Пропонують створювати окремі зони, на які не будуть поширюватися стандартні правила. Скопіювати  Кремнієву долину неможливо, але можна зробити долину дронів, генної інженерії і таке інше.

 

Якщо у вас не вийде побудувати компанію в Україні, ви завжди зможете продати технологію. Продати себе і команду, які в цій технології набили руку, комусь, хто більш успішний і кому вдалося побудувати компанію – але це найгірший варіант. Це безпечна посадка, якщо у вас нічого не вийшло. У найкращому варіанті є всі шанси побудувати дуже успішну компанію самотужки.

 

Треба думати не лише про використання, але й про інфраструктурний рівень. Що потрібно, аби ваші ідеї увійшли в наше життя. Наприклад, про дрони: які контролюючі системи потрібно мати у суспільстві, які спеціальні зони, куди вони не зможуть залітати, точки, які допомогають у навігації, гнізда, де вони можуть підзарядитися. Це лопати для тих, хто шукатиме золото. Золото будуть шукати ті, хто використовуватиме їх для конкретного застосування.  

 

Фото – facebook.com/ProstirChasopys.

 

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні.