9 серпня 2016

Зураб Аласанія: «Користувачі Facebook нас ніколи не дивляться, але завжди критикують»

Минулого тижня керівник Національної телекомпанії України Зураб Аласанія провів у Києві зустріч в клубі «Наш формат», де розповів про створення Суспільного мовлення, вітчизняний медіаринок, журналістику та про те, на кого він сподівається у майбутньому. Platfor.ma записала найцікавіші тези його виступу.

 

Фотографія: «Наш формат»

Ми вже на 60% перетворилися на Суспільне мовлення. Багато хто думав, що це відбудеться дуже швидко, але насправді все складніше. Моя головна мета – відійти від державного мовника, і я це зроблю.

 

Ми зробили велику помилку. Не можна аудиторію, яку багато років годували Поплавським, одразу почати годувати чимось більш якісним. Її треба привчати до цього роками, поступово. Ми забрали у людей Поплавського, якого вони слухали 20 років, але нічого натомість не дали.

 

Нас не треба дивитися постійно. Ми прагнемо не цього, у нас інша мета – ми хочемо довіри, щоб глядач знав, що може включити наш канал і отримати чесну і ґрунтовну інформацію Наприклад, візьмемо вибори. Людина повинна знати, що може включити наш канал і отримати об`єктивну та незаангажовану інформацію про усі процеси і людей навколо них.

 

Суспільне мовлення – це про нашу спільну відповідальність, ви повинні поділити її з нами. Це наш канал, тож змінюватися ми повинні разом. Кожен з вас зараз платить державному мовнику 0,39 грн на рік. Ми порахували, що 5 грн на місяць для нас буде достатньо. Перші роки нас буде фінансувати державний бюджет, але далі ми хочемо відійти від цього.

 

Так, в регіонах є проблема з технікою. Але бог з нею. Там людей треба змінити. Вони сидять по 15-20 років і повністю залежать від місцевої влади. Я приїжджаю у регіони, кажу голові обласної телерадіокомпанії, що він від них не залежить, він киває і каже, що почув мене. Наступного дня в ефірі знову 80% «паркетного» матеріалу. Я питаю: «Тебе змушують?», каже, що ні. А чому так? Бо звик. Те саме із журналістами.

 

Коли я тільки очолив НТКУ, то журналісти думали, що я прийду, стану над ними і буду казати, що їм треба робити. Не став. І тут з’явилася інша проблема – вони не знали, як треба працювати. Тільки за рік ми ледве-ледве збудували необхідну для роботи систему. Але тепер нам починають закидати, що наші новини «скучні», що це «каша». Тут вже треба розібратися – або вам потрібна якась чорнуха, або споживайте «кашу».

 

Нашим найбільшим критиком є користувачі Facebook. Вони нас ніколи не дивляться, але завжди критикують.

 

Якщо я піду, то вся ця система, яку ми будуємо, може розвалитися. І це для мене найстрашніше. Поки я там, хоч ми і державний канал, я не сприймаю тиску не від кого. Жодних зобов’язань не було і не буде. Але я не впевнений, що якщо я піду, то це не зміниться. Коли ми до кінця вибудуємо цю систему – тоді можна і піти.

 

 

 

 

Якщо ви включаєте «плюси», то маєте рахувати коефіцієнт «Коломойський з половиною». Або Фірташ на «Інтері».  Я вам гарантую, що жодна людина в цій країні не може казати нашому каналу, що треба робити. Але поки що це навіть не дуже важливо, бо ми не встигаємо по контенту – робити швидко, оперативно, якісно. Але прийде час і все це буде.

 

В Україні так склалося, що медіа є інструментом захисту або нападу для конкретних людей. Тому їх так багато. З часом ринок просто знищить медіа, які насправді такими не є. Думаю, має залишитися максимум десять телеканалів, адже є дуже багато інтернет-ЗМІ.

 

В Європі телевізійники сподіваються тільки на емоцію. Вони впевнені, що телебачення – це емоція, яку можна розшарити.

 

Люди, які працюють руками – це наші люди. Ми повинні думати про них і працювати також для них.

 

Зараз майже неможливо знайти точку зору, яка хоч щось важить. Раніше доступ до медіа можна було отримати, лише пройшовши декілька кіл пекла. Зараз така можливість є майже у кожного і аудиторія не знає, що це за людина і чи важить хоч щось її думка.

 

Чим більше часу проходить, тим менше я хочу асоціювати себе із журналістикою. Фактчекінг помер і ніхто ним не займається. Навіть якщо ти налажав, то наступного дня усі це забудуть, і все буде продовжуватися. Це капець.

 

Є журналістські стандарти, все життя я ними керувався, але тут прийшла війна і починаються питання – а ти журналіст чи патріот? Це потрібно розділяти. Найпростіший приклад – як правильно писати: українські чи наші військові? По стандартам треба казати «українські війська», але коли так пишеш, тобі говорять: «А ти що, не наш?» Ця дилема для кожного вирішується окремо, я не можу казати, як можна, а як ні. Чим більше я живу – тим менше знаю.

 

Я не думаю, що журналісту необхідна профільна освіта. Юристу, економісту, соціологу я залюбки даю роботу.  Журналіст – це ремесло, якому можна навчити за два місяці. Навчайтеся краще чомусь іншому. У вас буде база, на яку можна буде додати професію.

 

Міленіали – це моя надія. Вони думають абсолютно по-іншому і поставлять всі ці медіа в іншу позу.


comments powered by Disqus