8 березня 2016

«Ми ж не називаємо святом День боротьби зі СНІДом»: українські феміністки про 8 березня

Українська феміністка Тамара Злобіна запустила у Facebook флешмоб #ЖінкаЯкаНадихає, присвячений 8 березня. Її ідея в тому, щоб розвінчати радянський та комерційний стереотипи, що пов’язані з цим днем, та поділитись історіями про жінок, якими можна пишатись. Учасниці флешмобу розповіли Platfor.ma, що для них означає 8 березня, чи можна вважати цей день святом та як вони ставляться до того, що в Україні це вихідний день.

 

Фотографія: shutterstock.com

Тамара Злобіна – феміністка, мистецтвознавець, кандидат філософських наук

Флешмоб почався як випадкова, особиста, і емоційна історія, а продовжився – як професійна. У мене нещодавно був день народження, і в цей день у Closer Ярослав Футимський читав лекцію про власні перформанси і двох художниць-перформерок, які його надихають. Це дуже нетипова ситуація в українському мистецтві – коли чоловік-художник говорить про художниць, ще й феміністок, як джерело інспірації. Чудовий подарунок на день народження феміністичній мистецтвознавиці. Потім я вирішила дати таке завдання своїм студент(к)ам – розказати про художниць, які їх надихають. І в процесі зрозуміла, що це хороша ідея і для 8 березня.

 

Слова, сказані під час флешмобу #ЖінкаЯкаНадихає – це саме той необхідний жінкам резонанс. А історії – це спосіб оприявнити іншу, не домашню, а публічну іпостась жінки, оцінити саме її, надати значення цій стороні жіночої особистості. Така розмова про жінок може змінити уявлення суспільства про жіночність як таку, змістити акценти з приватної сфери (за яку дякують в пострадянсько-комерційній традиції) на сферу публічну, сферу інтелектуальної, творчої діяльності і досягнень, що змінюють світ. А приватне життя – воно ж для того і приватне, щоб особисто, в колі близьких їм насолоджуватись, а не слухати подяки від президента країни за те, що я, мовляв, чудова сестричка, донька, і дружина.

 
8 березня – це День прав жінок, гендерної рівності, день жіночих досягнень.

 

У цей день посадові особи (депутати, чиновники, керівники) мають звітувати, що вони зробили для жінок (а не дякувати жінкам за те, що самі ж жінки і роблять). А медіа – забути про «день весни і краси» і почати висвітлювати Міжнародний жіночий день з емансипованої позиції.

 

Жінкам варто відновити почуття самоповаги і власної гідності. Радіти квітам, які раз в рік чомусь дарує керівник підприємства, і дякує за «ніжність, натхнення, і красу», а протягом року – дискримінує жінок і жодним чином не дбає про їх потреби – це не ок. Так само не ок чекати «свята», дня, коли чоловік раз в рік миє посуд і готує сніданок (а всі інші 364 дні це робить дружина).

 

До того, що 8 березня в Україні – вихідний день, ставлюсь негативно, так само як і до вихідних на релігійні свята. Однак я не вважаю, що усі ці вихідні слід відміняти – у суспільстві з нормованим робочим графіком для відпочинку їх має бути певна кількість в році. Я б переназвала їх «вихідними для особистого розвитку».

 

ЁШ – активістка, учасниця ініціативи «Феміністична майстерня»

Восьме березня — це день боротьби за права. Чи можна назвати це святом? Ми ж не називаємо святом День боротьби зі СНІДом. Якщо це і свято, то свято професійне, і цей день можуть дійсно святкувати ті, хто присвячує своє життя боротьбі за жіночі права.


Дійсно гідно відзначити 8 березня можна буде тоді, коли більшість суспільства побачить системну проблему устрою суспільства, в якому жінки є дискримінованою групою. Тоді, до речі, і зникнуть одвічні потуги придумати дзеркальне «свято чоловіків»: тут не може бути дзеркальності, адже в чоловіків нема таких проблем, як у жінок.

 
Насправді, для феміністки дуже стресово спостерігати масові одноманітні привітання на 8 березня.

В цей день може здаватися, що вся боротьба марна, і можуть опускатися руки. І  позиція тотального заперечення будь-якого відзначання цього дня мені зрозуміла, але більш продуктивним видається вибудовувати паралельно (чи перпендикулярно, всупереч мейнстріму) феміністичну традицію відзначання 8 березня у вужчому колі.


До вихідного у цей день ставлюсь добре через одну-єдину обставину: я вважаю, що в більшості українок та українців і так надто багато робочих днів і годин. Але можна було б поексперементувати і зробити цей день вихідним тільки для жінок, аби по-перше, підняти дискусію про подвійне навантаження, яке в суспільстві несуть жінки, по-друге, аби спонукати різних жінок більше проводити часу разом, солідаризуватися, заводити дружбу (в нас існує дуже ганебний стереотип, що не існує жіночої дружби, а це дуже важливо). Класно було б цей день повернути в публічну сферу і замість стандартного відзначання завести нову традицію жіночих зборів.

 

Марина Москальова – активістка «Сестринської сотні»

В школе мальчики поздравляли меня с праздником весны, потому что им так сказала классная руководительница. А 23 февраля девочки поздравляли мальчиков. Сейчас можно сказать, что мои одноклассники отбили затраты на подарки, поскольку их работа оплачивается на 30% выше.

 
8 марта - это феминистический праздник, день борьбы за женские права и международный мир.

 

Это день для демонстраций, маршей, публичных заявлений о дискриминации, о повсеместной объективации, неравной оплате труда. Трансформировать 8 марта «обратно» в феминистическое русло просто: каждый день женщина учится уважать себя, ценить себя как личность, не считать что она вспомогательный персонал.

 

Я обрадовалась инициативе Тамары Злобиной, потому что я испытываю невероятную боль из-за незаслуженного отношения к великим женщинам (о женщине-художнице, имевшей связь с известным художником, в первую очередь напишут в контексте этой связи, а уже потом о насыщенности ее мазка или подвижности скульптур). Я вижу трагедию, которая разворачивается на моих глазах, когда красивые и умные девушки, клеймят себя глупыми, физически ужасными, потому что находятся под этим жестоким взглядом общества, требующих быть кем угодно, только не собой.

 

Лариса Денисенко – письменниця, адвокат, ведуча «Громадського радіо»

 

8 березня - дата, коли жінки консолідуються та нагадують одна одній, чоловікам, суспільству про рівність та виборені права і намагаються змінювати ситуацію з нерівністю. Я загалом поважаю  вибір кожної святкувати чи ні. І що вкладати в сенс цього свята. Але я проти комерціалізації, викривленого змісту та відсутності вибору та інформації.

 

Ми так чи інакше формуємося в родині, навчаємося в школі. І починати треба звідти. Зараз шкільна програма переглядається з прицілом на гендерну політику, тут можна з очевидним успіхом використовувати вертикальність освітніх заходів, ієрархію, щоб причепити здорові правила ставлення до прав людини, усвідомлення рівності, гідності. Достатньо політичної волі Міністерства освіти та науки. Бо зараз вчителі скачують сценарії святкування «свята жінок та весни», роздають віршики, проводять конкурси, визначають найгарніших дівчат, дівчат-попелюшок з маленькою ніжкою, популярних дівчат, принижуючи інших та й загалом вип`ячуючи зовнішній індикатор – виключно для представниць жіночої статі. Все це підтримується батьками, бо до цього звикли, змінюватися не потрібно, осмислювати нічого не потрібно, а треба думати не про зручність, а про розвиток.


Наталя Ерьоменко – активістка, ведуча «Urban Space Radio»

Мушу сказати, що у мене були різні стосунки з цим днем. В дитинстві я, як і усі, вітала своїх близьких жінок та дівчат зі «святом весни». В юності я щиро не розуміла його сенсу – адже якщо я хочу подарувати якійсь подрузі квіти і сказати, яка вона класна, то можу зробити це і без приводу. Тому кілька років я просто ігнорувала цей день, чим накликала на себе образи мами та бабусі. Не скажу, що зараз це для мене саме свято, але принаймні важлива дата, яку я хочу відзначати – день жіночої солідарності та боротьби за рівні права.


Рядянський стереотип 8 березня в Україні є частиною більшої проблеми, а саме переконання, що у нас не існує гендерної дискримінації та сексизму – хоча що може бути більшим виявленням сексизму, ніж традиція один раз на рік дарувати жінкам якусь милу дрібничку та бажати «залишатися завжди молодими та привабливими», так, наче нам більше немає чим зайнятися. Але ця традиція дуже міцно в’їлася в наше суспільство, і для багатьох жінок зокрема вона потрібна якраз через можливість раз в рік відчути свою важливість та цінність для близьких. Тому, як на мене, трансформація 8 березня має початися не з 8 березня, а з щоденності – треба виявляти до своїх мам, родичок, дочок і подруг більше поваги і турботи щодня, щоб вони частіше відчували себе цінними. Тоді всім буде легше попрощатися зі «святом весни».

 
Я скептично ставлюся до традиції державних свят, адже вони несуть із собою закам’яніння живих практик.


Але через надважкі умови праці в Україні, людям потрібні свята та державні вихідні. Для них це означає можливість розслабитися і провести кілька днів зі своїми рідними, а що саме при цьому святкувати і кого вітати – не так важливо.


Якщо подивитися на історію науки, політики, мистецтва тощо, більшість відомих імен в них - чоловічі. Ми дуже мало знаємо імен жінок, які попри перешкоди та суспільні упередження розвивалися та здійснювали поступ у своїй справі. Відомі винятки, які приходять в голову – Катерина Білокур, Марія Приймаченко – лише підтверджують правило. Жіночі імена додають різноманіття та посилюють нашу історію, не кажучи вже про те, як це несправедливо, що їх вклад так сильно недооцінений.

 

Любов Малікова – художниця, дизайнер

8 марта — это день о солидарности, о равных возможностях, о равных условиях сосуществования. Лично я приветствую любую возможность торжества. Конечно, сейчас карты очень спутались и суть этой даты забыта или даже никогда не была известна множеству наших сограждан.

 

Важно терпеливо знакомить людей с феминистическими идеями, их ценностью и достижениями в целом. Ведь броские словосочетания вроде «борьба за права» быстро набили оскомину и не воспринимаются положительно. Мне кажется, это во многом связано с феминистским фокусом на отрицательном опыте как единственно верном источнике осязания справедливости. Это особенно заметно там, где речь заходит о тематическом культурном продукте.

 
Для некоторых людей есть серьезная грань между «праздновать» и «отмечать». Я ее понимаю, но не всегда разделяю.

 

В сегодняшней Украине, видите ли, даже марши равенства и прайды необходимо проводить без карнавала, дурачества, иронии, чтобы, не приведи господь, никто не подумал, что социальные трансформации — это весело! Что это легко и приятно и хорошо для всех сразу. В моей системе ценностей радость праздника полезна. Но логика в том, чтобы не превращать день о правах человека в праздник, несомненно есть. Потому что права человека — это не из ряда вон событие. Это нормальные вещи. Которые должны наконец стать еще и обыденными.


comments powered by Disqus