19 вересня 2016

«Грати на вулиці здатні лише альтруїсти»: гітарист про музику для натовпу

Продовжуємо досліджувати людей, що грають музику на вулицях. Цього разу успішний гітарист-самоучка Владислав Ткач розповів Platfor.mа про правильний вибір, поділився власною формулою саморозвитку, а ще переконав, що гітара – це жива істота з непростим характером.

 

  

Ми познайомилися з Владом на тихій вуличці Шевченківського району. У нього особливий мультяшний голос і дитяча усмішка. Кілька років тому він закинув диплом культуролога, взяв у руки гітару і почав музичну кар’єру.

 

– Влад, у твоїх руках гітара. Розкажи будь ласка, як і чому так сталося?

 

– Мене надихнули хороші гітаристи і я просто вирішив спробувати. Рішення було правильним. Гітара дала якийсь потрібний поштовх і почала виховувати на рівні з батьками. Тоді я, звичайно, не сприймав гру, як «мистецтво для інших», заробіток, чи щось в цьому дусі. Я навіть як хобі її не сприймав. Усвідомлення того, що саме цим я живу прийшло пізніше, коли довелося обирати власну справу. Все просто. Обрав те, що робить мене щасливим.

 

– Ти віддаєшся грі на гітарі, здається, натхненніше, ніж багато професійних музикантів. Тому особливо цікаво дізнатися, що ти відчуваєш в момент створення музики?

 

– Іноді я сприймаю її на слух, а іноді – всім тілом. Тобто відчуваю, що музика заповнює собою простір навколо. Наприклад, коли тренуюсь в квартирі, гітара передає вібрації усьому, що знаходиться поруч. Спочатку починає вібрувати тіло, потім повітря, потім стіни кімнати і підлога. Тому я особливо часто спілкуюсь з сусідами.

 

– А що ти відчув, коли вперше взяв гітару до рук?

 

– Якщо чесно, нічого. Ніякого екстазу не було. Я незграбно мучив струни, щоб отримати терпимі звуки. У мене не виходило. Але я любив музику, тримав інструмент і знав: у моїх силах зробити так, щоб він звучав.

 

А ще так склалися обставини. У нас в сім’ї була гітара, на ній грала мама. До речі, вона і показала мені перші акорди. Може, якби було фортепіано, чи труба грав би на фортепіано, чи трубі.

– Кажуть, справжні музиканти не володіють інструментом. Вони будують з ним стосунки. Ти теж так вважаєш? Які стосунки у тебе з гітарою?

 

– Кожен грає по-своєму. Хтось владно і агресивно; хтось – спокійно, ледь торкаючись. В цьому проявляється характер людини.

 

Особисто я ставлюся до гітари, як до живої істоти. Можу пояснити. В залежності від обставин вона змінює звук, як людина настрій. Колись гітара була деревом, тому реагує на зміну вологи, зміну температури, стає вередлива, як жінка, видає зовсім не ті звуки, які чекаєш. Тому я встановлюю з гітарою майже емоційний контакт і потім ми спілкуємось.

 

– Що тобі допомогло саморозвиватися і досягати майстерності?

 

– Підтримка і правильне оточення. Мені допомогли інші музиканти. Дуже важливо чути думку тих, хто відчуває інструмент не так, як ти. Я постійно спілкувався з гітаристами і розширював кругозір; шукав, знаєш, спільне, відмінне, моє, не моє. Це допомогло. Справді.

 

– Для вуличного музиканта гроші все ж мають значення? Які виникають відчуття, коли відкриваєш чохол і в нього кладуть купюри?

 

– Відчуття доволі дивні. Коли хтось незнайомий кидає 100 грн і йде далі – це, з одного боку, класно. Ти заробив, у тебе є гроші. З іншого боку, розумієш, що могла б бути цікава розмова, цікава людина у твоєму житті, але вона пішла далі.

 

– Наостанок хочеться запитати: чим є гра на вулиці для тебе? Свободою? Заробітком? Чи ще чимось?

 

– Для когось це старт кар’єри, для когось – спосіб життя. Я вважаю, що грати на вулиці здатні лише альтруїсти. Завдяки вулиці мій день складається з випадковостей, з місця та часу, в якому граєш. Я ніколи не знаю, що мене чекає, але це нереально цікаво. Цікаво жити невипадковими випадковостями. Гра на вулиці – моє бажання спілкуватися з оточуючим світом і знаходити в ньому щось нове.

 

Фото: Ігор Присяжний


comments powered by Disqus