8 квітня 2016

«Ми займались виставкою з ранку до ночі»: Павло Гудімов про успіх «Тіней забутих предків»

Небагатьом виставкам вдається викликати неймовірний ажіотаж серед аудиторії і не на кожну подію в Мистецькому арсеналі одночасно приходять тисячі людей. Проте експозиція «Тіні забутих предків», що відкрита до 10 квітня, стала приємним винятком і заслужила схвальні відгуки як від професійної спільноти, так і у простих глядачів. Як це вдалось, Platfor.ma розповів куратор виставки, культурний менеджер, галерист, дизайнер та музикант Павло Гудімов.

 

Фотографія: Денис Пристай

 

– Скажіть чесно, очікували такого ажіотажу навколо виставки?

 

– Чесно – ні. Я достатньо скептично ставився до того скільки буде людей, бо розумів, що ця виставка-фантазія – майже як артхаусний український фільм. Я на всіх брейнстормах доводив, що ми отримаємо достатньо елітарний, а не масовий продукт. Це не виставка, на яку ходитимуть натовпи чи стоятиме черга.

 

Проте в день відкриття сталося неочікуване, і я сам не зрозумів чому. До нас прийшли від чотирьох до шести тисяч людей. Була величезна черга, яка починалась аж від Арсенальної. Більше того, є один аспект, який мені особливо приємний. В Києві є традиція все порівнювати: один експонат з іншим, першу залу з останньою. Проте в нас такого немає, всі розуміють цілісність продукту, тобто аудиторія стала розумнішою, а ми як куратори стали демократичніші.

 

– Скільки часу знадобилося для створення такого масштабного проекту?

 

– Дев’ять місяців пройшло від ідеї до реалізації. Спочатку мало хто вірив, що такий проект можна зробити в такі короткі строки. Але, повірте мені, ми дуже наполегливо взялися за роботу. З ранку й до ночі займалися цим проектом. І, як виявилося, це цілком реально, головне мати матеріал та бачення того, як все повинно виглядати.

 

– Надихалися досвідом інших виставок у розробці «Тіней»?

 

– Звичайно, дещо «позичали» в інших. Наприклад, деякі речі, як експонування кінетичної культури, ми «брали» з музею Жана Тингелі в Базилі. А от, наприклад, таймлайн  я самостійно придумав і здизайнував.

 

Насправді, дизайн експозиції – це наука, яка близька до архітектури і часто до графічного дизайну. Вся виставка збиралася на комп’ютері. Ми друкували багато матеріалів, ідеально знаючи розмір, який нам потрібен. Тут немає жодної імпровізації.

 

Крім іншого, Арсенал – далеко не легка об’ємна модель. Це не білий куб, де з однієї стіни чотири метри і зрозумілі пропорції. Це велика архітектурна споруда з колонами посередині та різними закутками. Така об’ємна площа потребує серйозної адаптації, щоб вона або не провалилася, або, навпаки, не створювала конфлікт. Тому ми й робили всі моделі на комп’ютері.

 

– Така серйозна робота потребує чималих коштів.

 

– Film.ua, «Я-Галерея», Мистецький арсенал, «Фонд Бориса Ложкіна» – ми всі зробили цей проект. Film.ua має такі можливості, яких і близько не має жодна з інших інституцій. Вони кіно роблять. Тому коли мова йшла про моделювання, монтажні речі, створення відео інсталяцій, то все робили їхні спеціалісти. Вони робили це швидко, оперативно й враховуючи всі наші побажання.

 

Це видно навіть в деталях. Здавалось би, зробити слайд-шоу, що тут такого? Проте тут є дуже тонкі моменти. Кожен кадр дивиться на нас і дихає. Все зроблено професійно, чутливо, без зайвої технічності, але з присутністю.

– Окремої розмови заслуговують книги, яких до виставки було випущено аж шість.

 

– На те, щоб зробити всі книги від початку й до кінця, нам знадобилося чотири місяці. Якщо ми хочемо залишити те, що називають пам’ять, обов’язково має бути каталог. Основний момент – наш каталог практично стовідсотково повторює виставку. Тут є більша частина експонатів. Звісно, коли ми на виставці показуємо 14 сокир, то ми не могли всі ці їх втиснути в 500 сторінок, але тут є і сокири, і фотографії, і спогади, і біографії, і, зрозуміло, величезний пласт інтерв’ю.

 

До речі, щодо інтерв’ю. Їх в нас було близько 20. І коли ми почали розшифровувати, то зрозуміли, що це тягне на окрему книгу. Ми почули багато легенд, міфів, правдивих чи неправдивих історій, які пов’язані зі зйомками фільму. Проте оформити їх вирішили не стандартно, а у формі графічних історій, простіше кажучи, коміксів. На виставці це представлено окремою залою, що називається «Історії».

 

Була пророблена величезна робота. За чотири місяці ми зробили те, що, повірте мені, деколи робиться й по 5 років.

 

– Виставка далеко не маленька, проте чи були ідеї, які з певних причин залишилися нереалізованими?

 

– Фільм препарований десь на половину. Його можна було й далі розкладати. Наприклад, тема костюмів не розкрита. Я маю на увазі не костюми зі зйомок, а тема гуцульського одягу як такого. Я навіть зрозумів, що для розкриття взаємодії треба ще одну інсталяцію створити, де певні манекени чи взагалі люди будуть в костюмах присутні в тому просторі. Ми не реалізували, бо не знали як, й місця вже не було.

 

Ще була ідея створити перформативний, театральний момент: стик гуцульської культури з культурою танцювального майданчику. Не створили, бо знову ж таки мало місця й потрібно було мінімум 50-60 волонтерів для постійної роботи. Це дуже важко.

 

– Немає ідеї наступний проект присвятити постаті Сергія Параджанова?

 

– Я поки не бачу, як цим зайнятися. Хоч розумію, що це логічне продовження. Взагалі, можна було це все перетворити на трилогію: шістдесятники-графіки, «Тіні забутих предків» і Параджанов. Там є дуже багато точок перетину. Параджанов – це дуже складний проект. Однозначно,  це не може бути просто виставка. Параджанов – це щось зовсім інше. Я не відчуваю його настільки, щоб зробити цей проект, я тільки почав з ним знайомитися. Повірте мені, тут велика відповідальність.

 

Якщо казати про біографічні моменти, вони в кураторській практиці одні з найбільш складних. Виставка – це мультимедійна робота. Та й не можна забувати про ще один нюанс: Параджанова потрібно було б показувати ближче до того, як Далі показували в Помпіду. Багато відео. Його відео. Але ми маємо тільки вибіркові періоди, які не відображають всієї артистичності його особи.

 

Я думаю, що цей проект може виникнути тільки тоді, коли буде прийняте рішення про створення музею «Тіней забутих предків»/Параджанова. Тоді це буде дійсно актуально.

 

Фотографії: facebook.com/tiniproject


comments powered by Disqus