6 жовтня 2015

«Ми ще не почули достатньо голосів з України»: редактор The Guardian про документальне кіно

В Україні стартує конкурс документальних проектів «The Guardian прямує в Україну» від найвпливовішого британського видання The Guardian спільно з Британською радою в Україні та Docudays UA. Уже рік на The Guardian працює документальний слот The Guardian Documentary, для якого режисери зі всього світу створюють неігрові короткометражні фільми. Platfor.ma поговорила із засновником та редактором цього розділу Чарлі Філліпсом про роль документального кіно в сучасному світі та фільми, які він шукає саме в Україні.

 

 

– Яку місію The Guardian Documentary вкладає у документальне кіно?

 

 

– Якщо вести мову про онлайн перегляд кіно, то тут людей дуже переконує оповідання історій, тож ми віримо, що можемо змінити світ та мати певний вплив, якщо будемо їх розказувати. Для нас це найголовніша річ, на якій ми зосереджуємося. Ці фільми мають розповісти вам щось нове, але у доступній формі – онлайн не дуже сприятливе середовище для поезії чи чистого спостереження. Краще розказати цікаву історію в швидкому темпі, ну і, звісно, зробити це якісно. Ми хочемо достукатися до широкої аудиторії, а не лише до ніші шанувальників документалістики, тому потрібно враховувати, чого потребують та очікують від онлайну звичайні користувачі. Саме тоді документальні фільми дійсно матимуть уплив.

 

– Чи змінилась останнім часом функція документального кіно?

 

– Вона стала різноманітнішою та сеґментованішою. Ми працюємо в дедалі ширшій ніші журналістських наративних документальних фільмів. Але водночас відбувається розквіт більш мистецької, формалістично-експериментальної документалістики. Зараз розвивається багато різних напрямів документалістики, а їхні аудиторії зростають.

 

– Як Ви ставитесь до великих блокбастерів, що знімають на основі реальних подій, як-от «Еверест»?

 

– Щиро кажучи, я не надто звертаю на них увагу. Я не відкидаю їх повністю, але вони відрізняються від фільмів, які мені до вподоби. Існує багато способів розповісти правдиву історію – на мою думку, найкраще це робити за допомогою документального кіно. Але звісно, документальне кіно не часто дозволяє заробити багато грошей.

 

– Чи бачили Ви щось із українського документального кіно? Які враження?

 

– Мені неймовірно сподобався «Майдан» Сергія Лозниці – на мою думку, фільм приголомшливо підійшов до цієї теми. Мені також дуже сподобався «Усе палає» Олександра Течинського, Олексія Солодунова та Дмитра Стойкова – це зразок доступного, але поетичного та цікавого мистецтва. Я з нетерпінням очікую на «Алісу в країні війни» Аліси Коваленко та Любові Дуракової, яка має потрапити на фестивалі пізніше цього року, або на початку наступного. Загалом мені дуже імпонує естетика української документалістики – це чудовий коктейль серйозності та гумору. Я лише сподіваюся, що документалістика не надто захопиться висвітленням нестабільної ситуації останніх кількох років. Звісно, це дуже багата тема, але я знаю, що в такій великій країні існує й безліч інших історій, адже люди тут продовжують жити своїм життям, незвичайним і несподіваним.

 

  

– Чому The Guardian Documentary цікава Україна? Якою, на вашу думку, є ідеальна історія з України?

 

– Мені здається, ми ще не почули достатньої кількості голосів з України. Я люблю автентичні голоси в документалістиці, і  вважаю неприпустимим, коли від імені людей багато говорять інші. Навіть попри нестабільну ситуацію в Україні, очевидно, що тут є просто неймовірні історії, яких інші не чують, особливо в онлайні. Наша головна мета в The Guardian – допомогти бути почутими тим, кого зараз не чують, та розширити доступ до міжнародних історій, і я певен, що конкурс в Україні допоможе нам досягти цієї мети.

 

Ідеальна історія має бути дуже сучасною та розповісти нам щось цілком нове, щось, про що ми раніше не чули. Вона має бути соціально та політично важливою і розказаною зрозуміло та доступно, наприклад через чудову історію людини. Ця історія повинна мати початок, середину та кінець, але все одно має залишити  певні питання відкритими, і змусити нас замислитися.

 

– Як виникла ідея зробити документальний слот на сайті The Guardian? Чому ви знімаєте короткий метр, а не повний?

 

– Цей новий слот створено для коротких міжнародних документальних фільмів, що поєднують найкращі елементи нашої роботи – оповідання історій та журналістику. Завдяки якісній роботі кінорежисерів з усього світу ми отримуємо нові перспективи та невідомі дивовижні правдиві історії. Ми випускаємо короткометражну стрічку раз на кілька тижнів, і вона привертає багато уваги. Ми розпочали цю справу, бо постійно шукаємо нові способи розповісти реальні історій, а документальні фільми дають змогу зробити це більш розгорнуто та детально. Крім того, вони користуються більшим успіхом у глядачів зі всього світу, ніж короткі фільми новинного формату. Ми надаємо перевагу короткометражним фільмам, бо саме їх люди переважно дивляться онлайн – зазвичай це щось коротке і насичене, здатне перемогти велику кількість конкурентів за увагу користувачів.

 

– Як влаштована редакція The Guardian Documentary? Скільки там працює людей? Які в них ролі?

 

– По суті, я тут головний працівник. У нас є ще кілька редакторів і декілька виконавчих продюсерів, які працюють водночас над великою кількістю фільмів – документальних, художніх, над новинами та ще багато над чим. Але саме я переважно замовляю документальні фільми.

 

Фотографія: Rudakov

– Як ви шукаєте фільми? Частину фільмів ви обираєте на рівні ідеї і супроводжуєте виробництво, а на частину купуєте права, коли вони вже готові? Як народилася ідея провести перший пітчинг на Sheffield Doc/Fest у 2015 році?

 

– Я  постійно отримую інформацію про нові проекти. Ми збираємо пропозиції обсягом в одну сторінку плюс трейлер/уривок фільму, але я також подорожую світом, зустрічаюся з режисерами та шукаю цікаві ідеї. Зараз ми замовляємо більше, ніж купуємо, тому що хочемо щільно співпрацювати в процесі виробництва, але іноді ми приєднуємося до проектів і на пізніших стадіях, особливо коли йдеться про досвідчених режисерів. Загалом я люблю відкриті процеси, тож будь-хто може розповісти мені про свою ідею – у The Guardian ми дотримуємося ідеалів відкритої журналістики.

 

Ми організували пітчинг у Шеффілді, тому що я працював там задовго до того, як перейшов у The Guardian. Я хотів поєднати ці дві інституції і таким чином залучити кінорежисерів, які інакше не звернулися б до нас зі своїми проектами. Ми справді віримо в те, що всі мають отримувати до нас доступ на рівних засадах.

 

– Що відрізняє короткометражний документальний фільм від репортажу чи журналістського розслідування? Що обов'язково має бути у документальному фільмі, який опублікує The Guardian Documentary?

 

– Тут межа дуже розмита. Наші фільми відрізняються тим, що в них важливою є історія, і що вони розповідають про сучасні події, але це не новини, вони пропонують більш вдумливий погляд на сучасність.

 

Ми публікуємо те, що зроблено відповідно до високих стандартів кінорежисури і  достатньо динамічне, аби привернути увагу в онлайні. Тут повинна бути історія – дуже свіжа і така, що залишить глядача здивованим. По суті, цей матеріал має змусити людей клікнути на посилання на нього на першій сторінці The Guardian – отже, він має достатньо заінтригувати користувачів, аби вони переглянули саме його серед мільйонів інших відео в інтернеті.

 

Детальніше про конкурс на www.docudays.org.ua та www.britishcouncil.org.ua


comments powered by Disqus