7 вересня 2016

Вірний друк: українець про те, як ручний прінт допомагає створювати унікальні речі

Ідеологія Do It Yourself (DIY), в кінці ХХ століття була притаманна субкультурам як спосіб протесту та  опозиції до індустрії масової культури, а вже сьогодні сама формує нову індустрію – креативну. Люди все більше прагнуть створювати щось власними руками. На заміну стандартизації масового виробництва приходить цінність унікального та локального продукту. Олександр Павлов – один із організаторів київських фестивалів DIYство. Саша займається ручним друком і є справжнім апологетом  DIY-шовкодруку в Україні, учасником колективного проекту-бренду «La petite Pocherie» та засновником першої відкритої майстерні «Fabre Libre». Для Platfor.ma Саша Павлов розповідає про шовкодрук як про явище на межі ремісництва та мистецтва, безмежні можливості техніки, а також те, звідки це все з’явилось.

 

 

Шовкодрук винайшли в Китаї 300 років тому. Це була техніка розпису, схожа на батік. Відмінність її полягала у тому, що резерв наноситься не на тканину безпосередньо, а на шаблон, що дає більші можливості та дозволяє створювати багатопланові картинки. А коли ця техніка на початку ХХ століття потрапила в Європу, де вирувала індустріальна революція, вона була переосмислена на картезіанський лад. Так з`явилася серіграфія або сілк-скрін.

 

Є певні відмінності між цими двома поняттями. Сілк-скрін – це спосіб тиражування зображення із кліше на будь-який плаский медіум, будь-якою фарбою, а в серіграфії кожен відбиток унікальний. Тобто сілк-скрін – реміснича техніка, а серіграфія – художня. Серіграфія ближча до оригінальної китайської техніки, а сілк-скрін – результат переосмислення сутності явища відносно вимог масового виробництва.

 

В Україні сьогодні широко представлений шовкодрук – сілк-скрін (перш за все в рекламному виробництві), але не надто розвинена серіграфія. Хоча серіграфська майстерня є у кожному художньому навчальному закладі, але на досить примітивному рівні використовується здебільшого лише для демонстрації різноманіття методів ручного друку.

 

В субкультурі шовкодрук сьогодні душе популярний. Британські панки наприкінці ХХ століття почали використовувати шовкодрук для маркування одягу, тиражування поліграфії, тощо. Адже не було у панків такої опції – піти і замовити собі тираж футболок або постери для концерту, вони самі це робили і позиціонували це як протест.

 

Субкультура повторює культуру, і саме так склалося, що через субкультуру метод охопив усі верстви, а кінцевий споживач усвідомив себе як виробник. Коло замкнулося.

«La Petite Porcherie»

Коли ми малювали графіті з приятелями, я перебував у чудовому пориві обмалювати весь світ навколо своїм нікнеймом. Оскільки графіті – це досить експансивна позиція, доводилося постійно шукати нові можливості поширення свого тегу. Я почав знайомитися з такою темою як принти на одязі – і це видалося мені суперспособом. Спробував малювати – не виходило. Потім дізнався про шовкодрук, почав цікавитися, читати, але ставився до техніки як до якоїсь трансцендентної штуки. Аж поки  знайомі анархісти, які переїжджали з Києва в інше місто, не передали мені частини свого станка, на якому вони виготовляли агітки. Вони ж і навчили мене основам техніки.

 

Це було на початку 2000-х, у нас тоді була майстерня, де ми працювали разом з Вовою Воротньовим та Юрою Каневським. Ми тоді намагалися повторити досвід американців, коли вуличні художники потрапили в галереї і спричинили фурор, з якого і почалася тріумфальна хода субкультурщини світом. Наші галереї теж почали проявляти інтерес до графітчиків, зокрема до тих, які були не просто хуліганами. Адже насправді більшість ортодоксальних, так би мовити, графітчиків протиставляє себе мистецтву, а ми були зосереджені здебільшого на художніх висловлюваннях. Словом, у нас була майстерня, куди ми перевезли частину станка від анархістів. Стіл від кульмана і засвіточний стіл нам передав друг з інституту Бойчука. І ми відразу почали почали друкувати футболки. Можна сказати, шо ми були першим саморобним субкультурним брендом і опанували все з нуля.

 

Наш бренд отримав назву з 2007 чи 2008 року, точно не пам`ятаю. У нас була виставка в Києві разом з французькими графітчиками. В невеличкій майстерні на вулиці Артема ми працювали разом із  художниками з Франції, Бельгії, Німеччини, там же вони і жили всі разом. Через те, що там був страшенний безлад, французи називали це місце «La petite posheri» – маленька свинарня.  Під цією назвою ми і почали випускати свої принти. Оскільки ми працювали в специфічних умовах, були, та і є, не надто акуратні в методі – наносили емульсію коробкою від касети, друкували ракелем, зробленим з резинового шпателя, фарбу для економії накладали мазками... так винайшли для себе спеціальний спосіб змішування фарби при нанесенні, за один раз накладаючи кілька кольорів. Власне я був у повному захваті від таких можливостей техніки, і повністю зосередився на тиражуванні, тоді як колеги все більше присвячували себе концептуальній творчості.

 

Мені шовкодрук подобається як художній інструмент, де можна створити умови для окреслення форми майбутньої роботи, а в цих рамках допускати імпровізацію. Можна наляпати фарби і в залежності від того, як вона туди ляже, так і буде виражена форма. Це такий опосередкований спосіб передачі графіки, коли художня форма дистанціюється від авторства.

 

Петрівська, 34

Чотири роки тому я тріумфально перевіз наше обладнання в гараж на Петрівській і почав працювати над створенням відкритої майстерні. Я одразу задекларував, що це буде місце, куди будь-хто зможе прийти, навчитися і разом працювати. Почав активно запрошувати своїх друзів і знайомих. Мені самому цікаво розкривати всі можливості шовкодруку і поширювати їх. Адже більшість із тих, хто цим займається, навіть не усвідомлюють, наскільки широкий спектр цих можливостей.

 

Ми створили майстерню повного циклу, а це є рідкістю в постіндустріальному суспільстві, де все віддається на аутсорсинг. Особисто мені важливо, що друкар має постійний вплив на процес. На етапі додрукарської підготовки приймається рішення щодо розбиття на растр, потім вирішується експозиція, потім вплив на графіку під час друку. Виходить тричі опосередковане зображення. Таким чином вкрай проста техніка є досить складним художнім методом, і його можна ускладнювати безкінечно, так само як і спрощувати

 

Нещодавно в креативному просторі IZONE було обладнано шовкодрукарську студію повного циклу. 9-го вересня разом з Сашею Павловим ми проведемо експериментальний воркшоп «Друкарська мануфактура». Процес створення шовкодруку буде поділено на три етапи: додрукарська підготовка, проявка, друк. Кожен з етапів куруватиме окремий майстер. Таким чином, до воркшопу можуть долучитися і новачки, котрі вперше пробуватимуть робити шовкодруки, і ті, хто вже знається на техніці.


comments powered by Disqus