15 липня 2016

«Солдати такі ж люди, як і всі інші»: як боєць-гей захищав гомофобну Україну

Platfor.ma разом з іншими ЗМІ стала учасником спецпроекту «Журналістика толерантності» про проблеми, з якими доводиться стикатися представникам сексуальних, національних та інших меншинств в Україні. Сьогодні ми публікуємо матеріал Дарини Шевченко про бійця-гея, який воював в артилерійському батальйоні.

 

Фотографія: Павло Подуфалов 

Олегові Копко 31 рік. Його мобілізували в АТО у серпні 2014-го разом з багатьма іншими і цілий рік він провів в артилерійському батальйоні на Сході. Він побував у Дебальцевому, Іловайську і на кордоні з Росією. Командири пропонували Олегові підписати контракт і зробити військову справу своєю професією. Але Олег сумнівається, що їх пропозиція залишиться в силі після публікації цієї статті.

 

Справа в тому, що Олег гей.

 

Впродовж служби в армії він не говорив відкрито про свою сексуальну орієнтацію («З очевидних причин», – каже він), але вирішив відкритись зараз. Останні шість з половиною років до війни Копко жив зі своїм бойфрендом в Запоріжжі. Пара розлучилася, коли Олега забрали в армію.

 

 

Служба в артилерії

Олег каже, що ніколи не збирався ухилятися від призову, хоча й знав про безлад в українській армії. Його побоювання справдились одразу: коли він разом з іншими новобранцями прибув до тренувальної бази поблизу Дніпропетровська, їх не годували цілу добу.

 

Після  45 днів тренувань призовників відправили на фронт – спершу захищати кордони поряд з Луганськом, а потім – на позиції під Артемівськом. Олег служив в артилерії. Він каже, що ніколи не був у ближньому бою і зазвичай навіть не бачив свою ціль. Втім це не означає, що він був у безпеці.

 

– Поблизу Дебальцевого та Старобешевого нас обстрілювали від 10 до 15 разів на день, – згадує Олег.

 

Він розповідає про багато дивних речей, які відбувалися на війні.

 

– Часом нас відправляли на вогневий рубіж, а потім наказували залишити позицію, навіть не відкриваючи вогонь, без жодних пояснень. Або раптово наказували залишити базу, і вже через кілька хвилин її обстрілювали, – пригадує Олег. – Там траплялися деякі речі, які я не в змозі пояснити.

 

Олег каже, що жах війни вони відчули у повній мірі. В нього на очах були застрілені двоє з його побратимів. Особливо страшно було в Іловайську.

 

– Був один день, коли ми безперервно були під обстрілом та чекали на хоча б якийсь наказ, проте жодного не отримали. Невизначене очікування було найстрашнішим для мене, – зізнається солдат.

 

Втім Олег стверджує, що попри все він ніколи не пошкодував про свою службу в армії.

 

– Навіть коли ти перебуваєш у військовій відпустці, ти відчуваєш, що маєш повернутися на фронт якомога швидше, бо твої друзі там і ти маєш бути поряд з ними, – каже він.

 

 

Сексуальна орієнтація на лінії фронту

Олег каже, що ніколи не розповідав своїм побратимам по службі, що він гей, але й не брехав, що гетеросексуал. За словами солдата, його сексуальна орієнтація ніколи не ставала предметом обговорення, адже «на війні є багато інших речей, про які слід хвилюватися».

 

Воєнний психолог Олена Батирська з цим погоджується.

 

– В армії важко говорити про гомофобію, просто тому що в армії немає сексуального життя, – каже вона. – Ти можеш бути гетеросексуальним чи гомосексуальним, там особисте життя не є предметом обговорення. Там мова іде лише про війну.

 

Олена Батирська – воєнний психолог Психологічної кризової служби. Вона працює з українськими солдати вже понад два роки і запевняє, що за весь цей час не чула про жодний скандал, що стосувався б сексуальної орієнтації.

 

Тим часом українське мирне життя сповнене проявами гомофобії. У березні праві радикали зірвали присвячений правам людини форум у Львові лише тому, що обговорення прав геїв було на порядку денному. Те саме вони намагалися вчинити й під час подібного заходу в Києві.

 

У 2015 році гомофобні активісти кидали петарди в учасників гей-прайду в Києві і поранили кількох поліцейських. Представники Правого сектору погрожували повторити напад цього року під час Маршу рівності 11 червня, втім поліції вдалось забезпечити охорону учасників маршу.

 

Український військовослужбовець Данило Блінов каже, що ніколи не зустрічав Олега Копко чи інших солдатів-геїв на фронті, і був дуже здивований почути запитання про його ставлення до гомосексуальних солдатів.

 

– Якщо гей є хорошим солдатом, то нехай служить. Що гірше: гей чи алкоголік? – каже він, додаючи, що п’яниці – це найгірша проблема на фронті.

 

Батирська не заперечує, що бути відкритим геєм в армії може бути проблематично.

 

– Є багато жорстоких людей, яким не дістає знань з даного питання. І якщо ви підійдете і скажете: «Вітаю, я командир вашого підрозділу, хлопці, і я гей!» – повірте мені, багато від цього підрозділу очікувати не варто, – каже вона.

 

Копко погоджується з тим, що головною причиною гомофобії в Україні є брак відповідних знань і каже, що в армії краще не підіймати теми чиєїсь гомосексуальності. Проте це не означає, що геїв у військах немає.

 

– Солдати такі ж самі люди як і всі інші, і серед них також є геї, – з усмішкою говорить він.

 

Олег Копко розповідає, що під час служби спробував перевірити, чи є поряд геї, за допомогою Hornet, популярного серед геїв додатку для знайомств, який показує людей поруч, які знаходяться в статусі активного пошуку. Копко стверджує, що на фронті в невеликому радіусі було чимало користувачів.

 

Олег навіть отримував в додатку запрошення від російських солдатів, чиї частини розташовувались неподалік. І відмовляв.


comments powered by Disqus