6 травня 2016

Імідж – ніщо: що вітчизняна влада робить, щоб виглядати краще

На фоні найкращих світових зразків імідж та комунікації українських політиків зазвичай виглядають не дуже переконливо. Хоча спроби використовувати досвід цікавих закордонних прикладів в Україні теж трапляються. Platfor.ma з’ясовувала, як і хто з наших політиків вибудовував собі імідж і куди це їх привело.

 

Фотографія: flickr.com

У радянську спадщину Україна отримала шаблон безликого універсального чиновника в піджаку, незалежно від статі. Згодом він зазнав лише незначних трансформацій. Так виникла ціла серія «міцних господарників», або (часто за сумісництвом) – випещених і дорого одягнених владарів.

 

Щось унікальне в плані політичного образу з українських політиків вдалося створити лише Юлії Тимошенко. Жінка з косою, а тепер і без неї, безперечно впізнавана далеко за межами України, і в цьому сенсі є українським іміджевим надбанням в одному ряду з Ан-225 «Мрія», братами Кличками і Чорнобилем. Інші моделі політичної комунікації вітчизняного виробництва важко назвати успішними, адже майже неможливо уявити, що хтось з нових політиків захоче повторити іміджеві фішки Віктора Ющенка чи Олега Тягнибока.

 

Натомість українські публічні діячі самі запозичують ті елементи іміджу, які добре працюють у закордонних колег. До того ж вдале запозичення не є негативом: воно наближує українські політичні комунікації до світових тенденцій, робить їх менш провінційними і більш сучасними. Але ключове слово тут – «вдале», бо так виходить не завжди.

 

2010 рік, виборча кампанія, Сергій Тігіпко йде у президенти. Зовнішній вигляд кандидата на фото, постава, погляд, краватка, уся стилістика візуальної агітації не лишає сумнівів – перед нами «Володимир Путін» українського розливу. Кампанія вочевидь розрахована на виборців, що сумують за «сильною рукою», з якою у першу чергу асоціюється президент сусідньої країни. Асоціацію довершує гасло: «Сильний президент, сильна країна». Тут є усе краще від Путіна у перші роки при владі: молодий, сильний, рішучий політик. Хоча молодий Тігіпко досить умовно: на момент кампанії йому 50 років, він ровесник Юлії Тимошенко, і на 14 років старший за Арсенія Яценюка. Та це не заважає іміджмейкерам на повну силу використовувати штампи «молодий» і «новий».

 

На початку кампанії Тігіпко навіть сфотографувався з оголеним торсом – одна з улюблених фішок Володимира Путіна.

У такій обгортці Сергій Тігіпко і «продав» свою кандидатуру виборцям: на президентських перегонах-2010 він посів третє місце і випередив усі прогнози, набравши 13% голосів. Та під обгорткою виборець не знайшов обіцяної «сильної руки». За два роки Тігіпко разом зі своєю політичною силою розчинився у Партії регіонів. Разова кампанія із запозичення популярного іміджу дала разовий результат. На наступних президентських виборах 2014 року Тігіпко зайняв п’яте місце, набравши близько 5% голосів, а потім взагалі майже зник з політичних радарів.

 

2014 рік, Петро Порошенко обирається президентом України. На цей момент в державі є запит на нову політику «цивілізованого» західного зразка. А у світі – один очевидний взірець політичних комунікацій, і це – президент США.

 

Барак Обама ще з початку своєї першої виборчої кампанії 2008 року зробив ставку на нові технології, креатив і відкритість. Він першим з політиків світового рівня став використовувати соціальні мережі «по-дорослому» – як повноцінний канал комунікації з виборцями. Вірусний контент, відео-блоги і пояснювальні звернення до громадян США, жарти і самоіронія – усе це складає «бренд» Барака Обами. Та головний секрет його успіху – це щирість і людяність. Біографія Обами на його соцмережевих сторінках – «Тато, чоловік і 44-й президент Сполучених Штатів», а милі фото з малюками чи великоднім кроликом змушують виборців плакати від розчулення.

 

Фотографія: medium.com

Тож не дивно, що у комунікаціях Порошенка з самого початку президентства відстежуються ходи, напрацьовані командою Обами. Сторінки в соціальних мережах – вже не новація, а вимога часу. Петро Порошенко (хоч і незрівнянно менше, ніж Обама) використовує Youtube-канал – для заяв із важливих питань і просто «життєвих» відео, зворушливих сімейних привітань і флешмобів.

 

Щороку користувачі інтернету захоплено переглядають найкращі фото минулого року від Піта Соузи – фотографа Білого Дому. І ось вже фотографи Порошенка створюють сторінку на Flickr і публікують альбом кращих фото-2015, де у президенті можна розгледіти не лише чиновника, але й людину (до речі, на Platfor.ma виходили десять найкращих фото Петра Порошенка, які для нас відібрав президентський фотограф Михайло Палінчак).

 

Та диявол, як завжди, ховається у дрібницях. Хоч команда Обами і робить фантастичні фото, його комунікація від них не залежить: немає фото з події – немає фото у пості на сторінці. Адміністрація Порошенка тяжіє до ілюстрування більшості контенту. А коли вдалих зображень не вистачає, в хід ідуть офіційні портрети сумного гаранта.

 

Або найдивніше – скріншоти із трансляцій телеканалів.

Річна підбірка-2015 фотографій Порошенка перевищила три сотні кадрів (фотограф Обами обрав близько сотні), але справа не у кількості. Український президентський дайджест – хронологічно-подієвий, тут переважають протокольні зображення: зустрічі, рукостискання, покладання квітів, виступи, оглядини військової техніки.

 

Обама у підбірці свого фотографа пересуває диван у кабінеті, потайки тримає за руку першу леді, грає у баскетбол і допомагає раднику зав’язати краватку. Найбільш нечиновницьке, що робить Порошенко – купує рогалик у німецькій булочній.

 

 

 

Можна було би погодитись, що Україна – не США, а змагатися з Бараком Обамою заледве можливо, якби його вже не витіснили з позиції світової «ікони» політичних комунікацій. Харизматичного і відкритого президента США посунув ще більш харизматичний і відкритий прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо. Ліберал і фемініст, він носить кольорові шкарпетки, танцює індійські танці, обіймає пандочок, але при цьому не боїться складних питань і вміє дипломатично жартувати. Його вже назвали лідером нового покоління, адже він говорить із молоддю однією мовою: не боїться бути смішним і бути відвертим, обговорюючи свій досвід вживання маріхуани.

 

Залишається робити ставки, чи хтось з українських політиків найближчим часом наважиться на щось подібне. З діючих державних персон, поки хіба що Віталій Кличко був готовий сміятися з себе й експериментувати. Більшість же або не ризикують виходити за рамки сухого бюрократизму, або одразу переходять до популістичних перфомансів. Але обидва варіанти однаково далекі від щирості.


comments powered by Disqus