14 червня 2016

Mars Hopper: «Ми хочемо довести ідею до реалізації і зробити це в Україні»

Український проект Mars Hopper, який пропонує новітній спосіб пересуватись поверхнею Марсу, виграв всесвітній хакатон NASA SpaceApps Challenge у номінації «Вибір людей». Після цього учасникам проекту довелося виділити окрему людину для спілкування з пресою і роздачі чисельних інтерв’ю. Але для Platfor.ma інженер-технік команди Андрій Музиченко розказав про роботу над проектом після перемоги на хакатоні і плани побудувати Хоппер силами українських заводів.

 

 

 

З кого складається ваша команда?

 

 

– Олександр Буткалюк — інженер-механік, конструктор, автор ідеї. Він працює дизайнером інтер’єрів, але навчався за спеціальністю машинобудування, також займався парапланеризмом, тому знається на аеродинаміці та має гарну наукову базу. Софія Буткалюк, донька Олександра — учениця фізико-математичного ліцею, саме вона запропонувала використовувати СО2. Софії 11 років, і батько багато розповідав їй про космічні місії, науку та цікаві прилади. Думаю, нестандартне мислення Софії — заслуга Олександра. Павло Правдюков — Big Data-інженер, він допомагав з фізичними розрахунками. Микола Денисенко закінчив НТУУ «КПІ», він хімік, в команді працював з відео, хімічними розрахунками та 3D-моделюванням. Захоплюється піротехнікою та моделюванням ракет. Вячеслав Осауленко є аспірантом цього ж вишу — допомагав з фізичними розрахунками. Ілля Рубінский — програміст, допомагав з презентацією. Я є інженером-техніком, працював над прототипом, зараз спілкуюся зі ЗМІ. Ми всі зустрілися на хакатоні в Києві, який передував конкурсу NASA.

 

– Чи не заважає проект основній роботі?

 

– Із самого початку частина команди хотіла просто весело провести час, але згодом всі почали ставитися до проекту дедалі серйозніше. Та все ж проект ще не так піднявся, щоб сильно заважати основним роботам. Хоча я звільнився і зараз увесь час присвячую Хопперу. Коли минув чвертьфінал, нам хотілося трохи відпочити, бо це дійсно зайняло багато часу. Але зараз йдуть перемовини і робота над реалізацією проекту, тому про відпочинок ніхто не думає. Відступати нікуди.

 

– Розкажіть, як ви натрапили на проект NASA? Чи складно було відповідати всім умовам конкурсу?

 

– Якщо дивитися на умови категорії, в якій ми перемогли, то нас взагалі потрібно було дискваліфікувати, бо ми почали діяти в зовсім іншому ракурсі. Завдання NASA стосувалося засобу пересування людини на Марсі, а ми вигадали спосіб досліджувати планету. Але експерти NASA вподобали наш підхід та відзначили його. Можливо, вони зрозуміли, що проект є більш актуальним, бо до людей на Марсі ще дуже далеко.

 

– Чи користується марсіанська тематика особливою увагою серед молодих науковців?

 

– Я вважаю, що тема не є суперактуальною. Деякі компанії штучно її роздувають, наприклад, SpaceX просто робить на цьому бізнес. Було оголошено, що на Марсі незабаром створять людську колонію, але по факту ще років 40-80 це буде неможливо. На цій планеті абсолютно немає умов для людей. Щоб там вижити, захиститися від сонячної радіації, треба йти під землю, мінімум на 10 метрів. А для цього потрібні ресурси і час. Марс став глобальною людською ідеєю, наче від нього залежить наше виживання. Але, на мою думку, проблеми Землі мають бути більш актуальними для людства: екологія, невиліковні захворювання, локальна нестача ресурсів, війни тощо. Хоча, якщо порівнювати варіанти вкладання грошей в розробку передової зброї та вивчення Марсу, краще вже вкладати в Марс.

 

– Вам здається, що майбутня колонія на Марсі — це фікція?

 

– Ні, не фікція, дослідницьку базу можна зробити. Вона дасть можливість не тільки вивчати Марс, а й Всесвіт в цілому. Але для людей на Марсі вкрай несприятливі умови. Вся ця історія навколо колонії  грунтується на тому, що в Ілона Маска є Falcon 9, ракета малого-середнього класу для виведення супутників, та готується Falcon Heavy, який теоретично може щось доставити на Марс: супутники чи капсули з людьми. Але першими польотами людей не відправиш.

 

– Яку проблему вирішує ваш Хоппер?

 

– Він вирішує проблему вивчення Марсу та є першим дроном, який використовує відновлювальні джерела ресурсів для своїх стрибків. Зараз ми маємо дві моделі вивчення Марсу, а саме: використання орбітальних супутників та наземних роверів (марсоходів). Супутники — це гарна штука, але їх мало, тому на створення якогось аналогу Google Earth потрібно надто багато часу. Марсохід, у свою чергу, повільно пересувається, та й рух на колесах не дуже надійний, він може в будь-який момент загрузнути. Тобто із цими технологіями ми не можемо детально вивчати великі території та атмосферу. А Хоппер здатен допомогти, бо пересувається швидко і може обійти всю територію. Він буде робити спектральний аналіз, досліджувати породу, сканувати територію лазерами та інше.

 

 

 

– Чому на можливість використовувати CO2 не звернули увагу раніше?

 

– Ідея подібного Хопперу розглядалась раніше, вже після участі в конкурсі ми побачили схоже відео. Але той Хоппер був більше схожий на маленьку ракету. Його висаджують на планеті, він стоїть, збирає з атмосфери вуглекислий газ, пролітає якусь відстань, а потім знову днів п’ять стоїть. Наш «стрибун» не стоїть так довго, збирає вуглекислий газ не з атмосфери, а з сухого льоду і є більш економним.

 

NASA могло знати про можливість подібного пристрою, але навряд чи його науковці серйозно сприймали вуглекислий газ в якості фундаментальної речовини для запуску механізму. Та й будь-які науковці, що пройшли курс фізики, так думали б. Бо вуглекислий газ не горить, не має калорій, він лише розширюється, а як це використати, незрозуміло. Ідея прийшла до Софії, дорослий науковець з шаблонним мисленням її б не розвивав.

 

– Ви казали, що плануєте два прототипи — для наземних і стратосферних випробувань. В новинах писали, що чекаєте реакції NASA. Якої, власне, реакції?

 

– NASA не фінансує такі проекти, точніше фінансує, але не у рамках хакатону. Агентство може вкладати гроші в проект вже після створення прототипів та детальних розрахунків. У 60-80-і роки NASA любило давати гроші проектам навіть за спробу, а не за результат. Але ті часи минули. Тому тепер про фінансування від них мови не йде, ми обговорюємо лише поїздку.

 

Зараз ми ведемо переговори з декількома учасниками українського аерокосмічного ринку. Але поки без подробиць.

 

– Чи зверталися ви до українських компаній, щоб реалізувати ідею?

 

– Один з основних гравців в Україні — це Державне космічне агентство. Ми контактуємо з ним. Ідея їм сподобалася, результати є, але поки не остаточні. Чекаємо повернення голови агентства з відрядження. Коли ми виготовимо Хоппер, нам потрібно буде його вивести на Марс. І найлегше це зробити саме за посередництва державної служби. Можна і напряму домовлятися про запуск, але у Державного агентства вже є репутація та зв’язки.

 

– Ви казали, що в Україні є все для реалізації ідеї…

 

– У нас є повний цикл виготовлення ракет та купа технологій аерокосмічної галузі. Це нам і потрібно. Виробничі потужності наших промислових гігантів можуть без проблем виготовляти сотні Хопперів і не тільки. Наприклад, це наші «Южмаш», Державне конструкторське бюро «Південне», серійний завод «Антонов». Єдине, що у нас не виготовляють – це радіо-ізотопні генератори, але вони є у NASA. Їх можна купувати у них, а можна виготовляти і у нас. Умови є, виготовити ізотопні генератори не так складно як ядерний реактор чи ядерну зброю.

 

– Ви ведете перемовини з інвесторами? Скільки вам необхідно грошей для створення прототипів? І чи хтось хоче купити у вас проект?

 

– Переговори з інвесторами ще не починали, бо зараз йде збір та аналіз інформації. Але пропозиції вже є. Через декілька тижнів має бути якась конкретика. Зараз ми починаємо оформлювати проект в компанію, але про її продаж не буде йти мова. Нам хочеться довести ідею до реалізації, і зробити це в Україні.

 

Ми запитували у розробників дронів, скільки коштує висотний апарат. Його вартість варіюється між $25-50 тис., ця сума для нас — орієнтир. Саме для створення прототипів нам потрібні інвестиції. Ситуація така, що в країні є люди, які готові вкладати свої гроші. Але в державі мало проектів, які б приносили реальну користь, які не були б копією якогось Facebook, а реалізовували б абсолютно нову ідею.

 

– У Рея Бредбері є фраза про те, що людству дали можливість вивчати космос, але воно вибрало споживання. Ви погоджуєтесь?

 

– Деякий час так було, люди звертали мало уваги на глобальні довгострокові проекти, всім хотілось бачити результат якомога швидше. Але зараз «висока» наука популяризується: в США, Європі та Азії існує багато телевізійних шоу, де розповідають про наукові досягнення.

 

– Вам не хотілося б переїхати до більш науково-розвинутих країн?

 

– Я не вважаю Україну не розвинутою. По-перше, втілювати наукові проекти у нас значно дешевше, і це важлива конкурентна перевага. По-друге, наша країна одна з небагатьох, у кого є повний цикл виготовлення літаків та ракет. Та й відчувається, що увага до науки посилюється.

 

– З яких частин складається ваша подальша робота?

 

– Нам потрібно зробити два прототипи та провести повний цикл випробувань. Бо польоти в умовах, наближених до умов атмосфери Марсу, досліджувалися мало. Для реалізації цього, як і для початку виробництва, нам потрібна стороння допомога. Зараз шукаємо додаткових спеціалістів у нашій галузі та місце для роботи.

 

– Скільки часу займе виготовлення прототипів і дослідження? Де ви хочете проводити випробовування?

 

– Створення наземного прототипу займе 3-5 місяців. Для розробки висотного прототипу знадобиться до трьох років, залежно від обставин. Випробовувати його можна на будь-якому висотному полігоні.

 

– Чи можете дати якісь поради молодим науковцям, які хочуть реалізувати свій проект та набути розголосу в Україні та за кордоном?

 

– Потрібно мріяти і діяти. Бо світ знаходиться у безупинному вирі нових відкриттів. Таких, про які навіть десять років тому ніхто не мріяв. Кордонів та меж немає, вони тільки у головах. Зараз можна творити все що забажаєш, але потрібно не забувати про рамки гуманності та діяти у інтересах нашої планети та людства.


comments powered by Disqus