4 травня 2016

Документи художньої цінності: як у Києві знайшли невідомі архіви Малевича

Нещодавно в Києві були знайдені невідомі досі тексти Казимира Малевича – сталося це завдяки майже детективній історії. Коли Малевич читав лекції у Київському художньому інституті, до нього був приставлений асистент, який записував усі слова великого художника. Якимось дивом архіви пройшли через усі труднощі XX сторіччя і збереглись у сім’ї цього асистента Мар’яна Кропивницького. Головний український експерт з творчості Казимира Малевича Дмитро Горбачов зазначає, що ця знахідка – справжня сенсація, адже про даний період художника майже нічого невідомо. На прохання Platfor.ma відкривач архіву Тетяна Філевська поговорила з Дмитром Горбачовим про його спілкування з асистентом Малевича і те, що ця знахідка означає для українського мистецтва.

 

 

 

– На Книжковому Арсеналі відбулась презентація книги «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», у якій вперше опубліковано знайдені наприкінці 2015 року тексти з архіву Мар’яна Кропивницького. Скільки разів і коли ви з ним зустрічались?

 

– Двічі. Це було в середині 1980-х років. І він мені ось що конкретно казав: «Я стенографував все, що говорив Малевич. Вів протоколи фортех’у (фортех – факультет формально-технічних дисциплін Київського художнього інституту, що працював у Києві наприкінці 1920-х. – Platfor.ma). Спеціально мене до Малевича як секретаря приставив ректор КХІ Іван Врона, тому що вважав, що Малевич настільки великий педагог, що все, що він каже, треба фіксувати. І молодець Врона, бо Малевичу і слова не давали сказати вже в Москві і Ленінграді. Я все це стенографував і усе відкладалось у вигляді архіву, але, на жаль, все загинуло. Зокрема тому, що в 1941 році перед відступом червоних Пащенко (український художник, партійний діяч. – Platfor.ma) палив архіви КХІ, як було заведено, щоб не залишати слідів. І все це там загинуло. Єдине, що в мене збереглося (як виявилося, не єдине. – Platfor.ma), – це чернетка протоколу комісії по формально-технічним дисциплінам, де Малевич сперечається з Пальмовим (російський та український художник. – Platfor.ma) про колір. Пальмов каже, що треба вивчати Вільгельма Фрідріха Оствальда (російський і німецький фізико-хімік і філософ-ідеаліст, автор книжки “Цветоведение”, якою користувалися викладачі КХІ. – Platfor.ma), оскільки це новітня теорія. А Малевич каже, що Оствальда можна читати, але для художника це не конче потрібно, бо художник не теоретично підходить до кольору і там працюють зовсім інші механізми».

 

Оце те, що мені сказав Кропивницький. І, здається, показав від руки написану чернетку протоколу. І казав, що це єдине, що збереглось. Але, виявляється, що збереглося більше. Також він казав, що і Врона, і взагалі в Україні дуже шанували Малевича.

 

 

– Яке враження справляв Кропивницький?

 

– На усі мої питання відповідав дуже охоче, нічого не приховував. Він був уже старенький і мені незручно було сильно довго його обтяжувати розмовами, бо я бачив, що він втомлюється досить швидко. Першого разу він пообіцяв мені знайти чернетку протоколу, справді він знайшов і другого разу мені показав. Але я не вмів фотографувати, ксерокопій тоді ще не було і я не скопіював її. І дуже шкодую, бо серед тих протоколів, що зараз знайшли, немає Пальмова. А Пальмов помер влітку 1929 року, отже Малевич тут працював вже раніше.

 

– А як Кропивницький ставився до Малевича?

 

 

– Дуже шанобливе. Він більше казав про свою роль, але я не почув у його ставленні зневаги, хоча офіційно до Малевича було ставлення негативне. У Кропивницького такого не було.

 

– Якими були 1920-1930-ті роки в українському художньому житті?

 

– Це була українізація, що, звісно стимулювало українських митців. Вони відчули, що держава ними цікавиться. До речі, у 1920-ті роки Українська соціалістична республіка мала ознаки автономії, що зникли у 1930-ті. Микола Скрипник (радянський партійний діяч, у 1927-1933 був наркомом освіти, провадив політику українізації. – Platfor.ma) добився, що на бієнале у Венеції 1928 та 1930 була окрема українська секція в радянському павільйоні. Всі інші йшли під гаслом «радянське»: росіяни, грузини, вірмени, – а українці домоглися бути окремо, хоча й в радянському павільйоні. Першого разу це пробивав Скрипник, а другого – поет Іван Кулик – він був голова Товариства культурних зв’язків з закордоном. Формували ці виставки, тобто були кураторами, найкращі фахівці, тому це був блискучий добір творів. Правда, Малевича там не було, але там були бойчукісти, Петрицький, Пальмов і так далі.

 

– Для кого викладав у Києві Малевич і як виглядав сам процесс викладання?

 

– Він викладав для студентів педагогічного факультету. Де був кабінет – невідомо. У спогадах Василь Касіян (український художник, наприкінці 1920-х був студентом КХІ. – Platfor.ma) згадує про те, що на стінах висіли суцільні абстратні роботи, але які саме то були роботи – невідомо. Він також показував слайди репродукцій. Можливо, що були також знамениті таблиці. Їх найлегше спакувати та привезти було б. Його кабінет був своєрідною лабораторією. В новознайдених текстах є опис плану дослідного кабінету експериментального ІЗО, за яким він працював.

 

– А якими були стосунки Малевича з колегами по Інституту? З Бойчуком, Богомазовим, Голубятниковим?

 

– Думаю, що з Павлом Голубятниковим (російський художник, викладав у КХІ наприкінці 1920-х. – Platfor.ma) у нього були спільні ідеї, так само як і з Олександром Богомазовим (український художник-футурист, теж викладав у КХІ. – Platfor.ma). Наприклад, спектралізм. Голубятников – учень Петрова-Водкіна. І ось ця «трьохцветка» вплинула на всіх – на Богомазова, Пальмова і Малевича. Хоча кожен розвинув це у свою систему. Для мене спектралісти – це четверо: Голубятников, Пальмов, Богомазов і Малевич. Він саме до них пристав. До цього він був абсолютно знебарвлений і зовсім інакший в Ленінграді.

 

А з Бойчуком взагалі була постійна полеміка в лівих художників – це Таран, Крамаренко, Малевич, Пальмов. Вони навіть іноді писали Скрипнику, що Бойчук вчить не так як слід. Мені розповідала Оксана Павленко (українська художниця, учениця Бойчука. – Platfor.ma), що Пальмов прийшов якось до Бойчука поздоровляти з Новим роком в будинок на вулиці Воровського, 12 і сказав: «Михайле Львовичу, ви вчите, а ми розучуємо». Бо в Пальмова не було чіткої системи, а Бойчук мав. Потім усі працювали з натурою, а Бойчук не визнавав цього.

 

Але це була полеміка – нормальне явище. Правда, часто приписували якісь політичні гріхи, але це не була вендетта. Це була гра-дражнилка, заведена особливо серед художників-футуристів. Друзі під’юджували один одного. Тут згадується жарт Малевича про Бойчука: «Бойчук зображає в іконописній формі сучасних людей і це все одно, що Рамзес Другий говорить по телефону або сучасний кравець шиє Ісусу Христу фрак».

 

Козик, Богомазов, Крамаренко, Врона, Бойчук

Козик, Богомазов, Крамаренко, Врона, Бойчук

 

– Який вплив справив Малевич на місцеву ситуацію? Деякі дослідники вважають, що Малевич не мав особливого значення для українського мистецького середовища, бо мовляв рідко бував і не мав своєї майстерні та учнів…

 

– Супрематизм в українському мистецтві починається з Екстер, далі геніальні речі Хвостенко-Хвостова, той же Петрицький, Редько мав цілий супрематичний період. Це був величезний вплив Малевича на українське мистецтво. Якщо ж говорити про вплив на студентів, то це ще треба пошукати. Студентський архів 1920-х років досі  не вивчений. Трошки вже експонувалось на виставці «Спецфонд» в Національному художньому музеї, але загалом ще мало досліджено. Але цей період Малевича – не лише суперматичний, це й неокубізм, пізній імпресіонізм. Сказати, що Малевич не мав впливу, можуть лише ті, хто не досліджував тему. Малевич не створив тут школи, бо не вистачило часу і йому тут не дали майстерню.

 

– Відомо, що Малевич мав намір переїхати до Києва і якби не різка зміна політичного клімату, здійснив би цей намір. Як би могла розвинутись київська історія Малевича?

 

– Він писав в одному листі, що його «спасла Казанська Божа Матір» від переїзду до Києва, бо з 1929 року почалась антиукраїнська хвиля і склалась жахлива ситуація: багатьох ув’язнили, репресували, довели Скрипника до самогубства. Малевича звільнили в 1930 році – і всі плани перервались.

 

– Усіх цікавить питання: чим цікава і важлива знахідка цих текстів з архіву Кропивницького? Що це додає до вже відомого про Малевича?

 

– Додає багато. По-перше, в багатьох дослідженнях період 1928-1930 – лакуна в біографії Малевича. Лише іноді пишуть, що в цей час він друкується в журналі «Нова ґенерація» або викладає в Київському художньому інституті. Але це було якось зненацька і не було чіткого розуміння, чим він займався в цей період. Тепер ми це маємо – і це важливо для світового малевичезнавства. По-друге, це важливо для нашого українського гонору, що Малевич занурений в це все. А по-третє, деякі статті, які раніше не друкувались, наприклад стаття про кіно – безприкладна. Немає в нього такої великої за обсягом і такої концептуальної статті про кінематограф. Це потрясаючий матеріал, і він йде проти течії: всі тоді писали, що станкове мистецтво – буржуазне. А Малевич пише, що воно головне, тому що ідеї формуються там, а потім переходять в монументальне мистецтво, дизайн і в кіно. Ніхто не говорив так конкретно і авторитетно. Так що знахідка цих документів неймовірно важлива. 


comments powered by Disqus