23 лютого 2016

Лесь Подерв`янський: «Київ втратив свій провінційний шарм, але мегаполісом так і не став»

Лесь Подерв’янський – український художник, автор сатиричних п’єс та оповідань, якого цитує вже не одне покоління. П’єси драматурга написані з використанням суржика та гумору, у чому й полягає шарм Подерв’янського. Нещодавно він презентував у Києві книгу «Африка. Сни», де зібрані оповідання та п’єси різних років. Platfor.ma записала найцікавіші його думки про якісні літературні твори, лайно в мистецтві та нелюбов до писання.

 

 

Розбиратися в живописі – це вам не кот чіхнув. Мистецтво більше схоже на кулінарію. Картини – це та сама їжа. Тільки ви її не в рот пхаєте, а їсте очима. В Америці, Європі люди з грошима картини не купують, за них це роблять арт-ділєри, яким вони довіряють. Перевага такої системи в тому, що сама людина може купити лайно – і він це знає. У нас не завжди так буває, бо коли ця людина каже «А мнє нравится!», то шо ти тут поробиш.

 

 

Лайно за $10 тис. ніяк не відрізняється від лайна за $50 тис. Між повним лайном різниці немає, але щоб розбиратись у ньому, треба бути освіченим.

 

Музеї – це місце, куди ти приходиш аби отримати кайф і більше ні для чого. А якщо ходиш як баран і виходиш виснажений – не треба туди ходити. Мистецтво – для насолоди і кайфа. Або розвивай свій смак: жери не тільки гамбургери, а пробуй устриці і інше лайно. Треба вміти ходити по музеям. Енергія мистецтва висмокче тебе. Можна подивитись декілька речей і потім йти бухать. Наприклад: сьогодні я дивлюсь Веласкеса – я подивився Веласкеса – і пішов нафіг. А якщо ходити по Луврі 3 години, то вже краще зайнятись сексом. Там хоч щось після тебе залишиться.

 

Про літературу

Я мало кого знаю особисто з українських письменників. Знаю Жадана, Ірванця, знав Уляненка.  Питати про відношення до моєї творчості у Ірванця  і навпаки – це ідіотизм. Як ви це уявляєте: «Чуєш, як ти ставишся до моєї творчості?», а він би відповів: «Ти шо дибіл? Я тебе читаю чи шо?». Я давно не знаю, хто там зараз у шкільній програмі. В мій час було багато всякого лайна, чесно кажучи, я його й не читав. Я тільки вивчив вірш Павла Тичини «Партія веде». Він мені подобався, бо був дебільний. В ньому є справжня енергія – і я зрозумів чому. Мама казала, що Тичина страшно бздів Радянським союзом. Він цього вірша іде енергія жаху Тичини. Коли я був немовля і лежав в ліжку, в мене була маленька собачка, яка мене охороняла. Прийшов Тичина і хотів зробити мені «уті-путі». А собачка його покусала за литку. Отакі в мене були відносини з Тичиною.

 

 

Я вважаю, що якісний літературний твір повинен мати такі якості: по перше, у ньому має бути дійсно якийсь смисл, по друге, це має бути смачно написано. Хоча б одна з цих  речей має бути. Може бути смачно написано, але без меседжу – і ти все одно проковтнеш. Може бути погано, але це сильна думка. Читання не може бути модним. Мода – це люди ходять в однакових шапках, чи мештах. Якщо люди читають через те, що це модно, то краще взагалі не читати. Коли складно написано – я бачу що воно неправильне. Коли я щось читаю і не розумію, то в мене таке враження, ніби той, хто писав – сам не розуміє. Людина до 35 років має прочитати вже все. Останні 15 років я взагалі не читав нічого.

 

Про творчість

Я писати не люблю і роблю це через силу. Пишу тільки коли бувають якісь думки, які одразу забуду. П’єс зараз не пишу. Але мене один друг втяг в історію і я пообіцяв написати роман про пошуки істини і її знаходження.

 

Я писав в «безсознатєльном состоянії» і ніколи не пророкував. Просто писав якусь хрєнь, але чомусь вона потім збувалась. Мені після цього казали: «Ти ета, поакуратнєй». Справа в тому, що я передбачив Чорнобиль за півроку.

 

Натхнення – це категорія дилетанта. Професіонал приходить і працює. Апетит приходить під час їжі. Процес завжди важливіший.

 

Те що молодь мене цитує – це добре. Але люди, які не знайомі з моєю творчістю, нічого не втрачають.  Гроші ж для видання книг не потрібні: тільки мислі, ручка і бумага.

 

 

Я спробував надихнутися  Амадео Модильяні, який без бухла взагалі за роботу не сідав. Але в мене не вийшло.

 

В мене таке враження, що є ще не досяг досконалості ні в чому. Це не дає мені спокою. Завжди відчуваєш: там облінився, там облажався. Якщо нічого не читали з п’єс, почніть з «Павліка Морозова».

 

Про особисте

Я не класик. Я взагалі не дуже добре розумію що це таке. Слово мене завжди лякає, бо класичне мистецтво  тісно пов’язано з  античністю. Класичне виховання – це знання латині, давньогрецької, життя римських імператорів. А яке це має до мене відношення?

 

Який пам’ятник я б собі замовив? Це дуже просте питання. На коні,  у римських шатах напроти Бессарабки. Я хотів би бронзу. А ламати такий шедевр – це було б варварство.

 

Я живу без інтернету і не страждаю. Вважайте, що я вже на безлюдному острові.

 

Я не розділяю людей на покоління. Я бачив людей абсолютно старих у 30 років і бачив молодих у 80.

 

 

Кохання – це страшна хвороба, яка заважає тобі робити те, що тобі треба. Жінка не має таємниці – це повна міфологія. Вони самі це придумали. Жінка надихати не може – вона може тільки заважати. Тому я і не одружувався знову. Я вільний! А на пальці не обручка – це кільце моєї бабусі.

 

В мене є історія, яка зробила б честь мексиканському серіалу. Так шо приготуйтесь ридати. В мою майстерню телефонує якийсь мужик і дуже хоче зі мною зустрітись. Він приходить до мене і в нього в руках коробка цукерок, коньяк і букет квітів. Чекайте, все виявилось набагато гірше – він розказав свою історію. У нього є дочка 15 років і якось вони накурились трави зі своїм бойфрендом. Він впав до шахти ліфту і загинув. А їй відібрало мову. Він рік таскав її по лікарях, знахарях – і нічого. А потім почитав їй «Гамлєта». Вона заржала і почала говорити. Ви вже плачете, ні?

 

Про еміграцію та Київ

Ніколи не думав про еміграцію. Коли ти подорожуєш – тобі всюди комфортно. Але якщо емігрувати, то в Америку, бо там всі такі, як ти. А в Європі одразу натякнуть звідки ти насправді.

 

Я перестав любити Київ. Останнім часом він став не таким затишним як був. Тут забагато автомобілів. Київ втратив провінційність, в якій і був його шарм, але мегаполісом так і не став.

 


comments powered by Disqus