31 серпня 2014

Покадровий офіцер: як доброволець зняв фільм в зоні АТО

Сьогодні о 15:00 в столичному кінотеатрі «Жовтень» покажуть фільм «Війна за свій рахунок» добровольця Нацгвардії Леоніда Кантера, який знімав його прямо під час АТО. Platfor.ma розпитала його про те, як він створював своє кіно, чому у добровольчих батальйонів проблеми з командуванням та як ящик згущенки став кращим спогадом про бойові дії.

 

 

Мандрівника і режисера Леоніда Кантера не знімали з потягу, щоб відправити в Нацгвардію – він сам пішов туди добровольцем. І зняв фільм про те, як звичайні хлопці захищають свою батьківщину.

 

«Від самого початку хотів зняти фільм про хлопців, разом з якими прийшов до лав Нацгвардії. Ніяких генералів-командирів, ніякої політики. Лише проста солдатська правда і ті істини, за які ми прийшли воювати», – розповідає режисер.

 

 

Зйомки фільму з камерою в одній руці і автоматом у іншій – не перший екстремальний досвід Леоніда Кантера. З 2005-го по 2010-й роки він займався проектом «З табуретом до океану» і здійснив чотири масштабні експедиції в екзотичні країни. А у 2007-му Леонід створив на Чернігівщині Мистецький хутір «Обирок», де і проживав.

 

Вхід на кінопоказ – за добровільними внесками. Всі виручені кошти будуть направлені бійцям в зоні АТО.

 

Platfor.ma вирішила розпитати режисера про те, як він знімав свій фільм.

 

«Я записався добровольцем до Національної Гвардії. Потрапив у другий батальйон оперативного призначення. Після нетривалого навчання у Петрівцях нас перекинули під Слов’янськ, де я пробув трохи менше місяця. Може, пробув би довше, але через відеозйомку мав купу проблем і змушений був поїхати на тиждень раніше.

 

Мої побратими відразу були за те, щоб я всюди ходив з камерою. Ми знайомі давно. Вони знають мене, знають мої роботи, знають, чому ми прийшли і що маємо нести до людей. А ось командування спочатку було ніби «за», а потім, коли в кадр полізли речі,  за які їм може бути соромно, а може навіть і тюремний строк, почали переслідувати. Тричі арештовували, вилучали зброю і відправляли в Ізюм на «профілактичні бесіди». Благо, генерали були адекватні і після спілкування щоразу давали добро продовжувати службу і знімання.

 

Крім того, у мене виникли проблеми несумісності характерів з комбатом. Річ у тім, що весь наш батальйон –добровольці. Переважна більшість з вищою освітою, часом двома. Були навіть кандидати наук. Словом, народ не дурний, всі чогось у житті досягли. Тому командування, яке нам поставили згори – це була явна помилка. Розумію, що це дико звучатиме для військових, але у добровольчому батальйоні має бути виборне командування. Це мають бути ті, хто найшвидше бігають, повзають, найкраще стріляють, найвитриваліші та найрозумніші. Досвід також має значення. В іншому випадку, як це було у нас, командирові доводиться стверджуватись за рахунок тупого армійського: «виконувати не обдумувати».

 

Всього відзнятого матеріалу виявилось всього дві години. Складно знімати і виконувати бойову задачу рядового одночасно. Але може це і добре – легше було упорядковувати хаос. Чи задоволений я тим, що відзняв? Мабуть так. Фільм передає суть, основні тези, те, за що прийшли боротись добровольці.

 

Зараз я в Києві, але, в принципі, вважаю, що і не припиняв брати участь в АТО. Просто змінилась форма. Монтаж фільму – це безперервне перебування в тому світі. Хоч фільми я роблю краще, ніж воюю, але якщо буде треба моя допомога з автоматом – звісно повернусь туди. 

 

Найяскравіший момент за весь час перебування у зоні АТО – це коли ящик згущенки передали від громадян України і листи. Це було смачно і душевно. Дякую!

 

Не знаю, що нам робити з Донбасом після війни. Зараз у Харкові і Одесі мир і що, щось робиться? Ні. Чому? Бо всім байдуже. А робити треба багато. Треба створювати активний культурний обмін. Не знаю, як так сталось, що та частина України весь цей час жила по-совковому сіро. Треба більше хороших безалкогольних фестивалів, концертів, виставок. Більше позитивного стріт-арту на вулицях. Щоб з Києва і з заходу побільше артистів приїздило. Ну і їх запрошувати до нас. Ми просто мало знайомі. Хоч тепер нас розділяє ріка крові, треба зводити мости». 


comments powered by Disqus