22 червня 2017

Макс Кідрук: «Українські письменники після смерті потрапляють не в рай, а до США»

Літературний процес у XXI сторіччі шукає нові підходи до взаємодії із аудиторією. Український літератор Макс Кідрук не тільки пише книжки, а й активно мандрує, спілкується і просуває власну творчість. Platfor.ma поговорила з ним про те, як у сучасних реаліях бути письменником, якого (і про якого) читають.

 

 

Хто такий письменник сьогодні, і чим, окрім власне писання, він повинен займатися?

 

– Письменник – це людина, яка має що розповісти іншим. Навчити писати можна будь-кого, але це не зробить з тебе автора, якщо в тебе немає що сказати.

 

Якщо ти щасливчик, і тобі поталанило стати професійним автором (маю на увазі, що своєю писаниною ти заробляєш достатньо, аби оплатити рахунки), в цьому є приємна сторона: в тебе немає боса, ти можеш прокидатися об 11 ранку, тобто живеш вільним життям. Інша сторона медалі полягає в тому, що для того, аби стати професійним автором, як правило, ти маєш прокидатися не об 11 ранку, а значно раніше. Усе впирається в дуже жорстку самодисципліну і розуміння того, що ти маєш працювати постійно, кожного дня, незалежно від настрою, незалежно від погоди, незалежно від інших речей.

 

 

Я завжди казав, що автор починається з читання. Чимало присилають мені текстів різні молоді автори, і у більшості одна проблема – мало читають. Можливо, навіть хтось із них має класну історію, але вони не мають відчуття, де хороший текст, а де поганий. Якщо ти хочеш бути професійним автором, ти повинен читати, за моїми оцінками, не менше 80-100 книг в рік. Одна книга на 3-4 дні – це норма. Поза тим автор повинен вести активний стиль життя: знайомитися з людьми, спілкуватися, вишукувати діалоги, цікавих персонажів. Ти мусиш або сам робити історії, або їхати туди, де хтось тобі таку історію зробить.

 

І третє, безперечно, ти маєш постійно писати. На момент публікації моєї першої книги я вже за плечима написаними 300 тис. слів — два повністю завершених романи, які ніколи не будуть опубліковані. Вони жахливі. Не знаю, можливо, хтось відразу народжується такий увесь чудовий, із розвинутим стилем, ледь не какає полуничками і знає, що від народження покликаний бути письменником… Мій шлях інший: я мусив працювати, мусив цих 300 тис. слів виписати, щоб починати видавати більш-менш адекватний текст. Після того я опублікував ще п’ять книг, перш ніж, на мою думку, навчився відрізняти по-справжньому хороший текст від посереднього.

 

 

– Як ти контактуєш зі своєю аудиторією? Як визначаєш її потреби, побажання, смаки?

 

– Я про це часто думаю і уявляю собі таку ідеальну країну на кшталт Америки (я завжди кажу, що українські письменники після смерті потрапляють не в рай, а до США). За умови розвинутого літературного ринку (це коли в кожному жанрі виходить приблизно 20-30 новинок у рік, з них вибивається 4-5 топових книг, одна з яких стає бестселером), є люди, які цілеспрямовано йдуть у книгарню за книжкою. Тобто читач не побачив рекламу, йому ніхто нічого не рекомендував. Він просто знає, що в місяць виходять 2-3 нових трилери, нуар-романи, детективи і т.п.

 

У такій ідеальній країні автору, в принципі, не обов’язково іти на «тет-а-тет»-зустріч із читачем. Достатньо просто класно писати. Ринок сам себе структурує, працює «сарафанне радіо». Чудовий приклад – той самий Стівен Кінг у США, який не надто любить зустрічатися із читачами. У таких країнах автору не обов’язково бути шоуменом чи селф-менеджером. В кількісно менших чи просто не надто розвинутих ринках це не пройде. Навіть хороша книга за відсутності якоїсь осмисленої  промо-кампанії може потонути, не викликати жодного фідбеку і не привернути увагу читачів. В умовах нашої країни автор нерідко має бути і шоуменом, і менеджером, захищати свою книгу перед читачем і постійно доводити, чому хтось узагалі повинен перейматися тим, що він кожного ранку прокидається й щось пише.

 

 

І тут я маю певний досвід. Упродовж 4 чи 5 років я роблю постійні промо-тури Україною. Починалися вони, як і будь-які літературні презентації,  просто із зустрічей із читачами. Поступово до мене прийшло усвідомлення необхідності підготовки виступу. Я зробив одну презентацію зі слайдами, потім я продумував кожен слайд, далі почав прописувати те, що буду говорити. І зрозумів, що фідбек від читачів/слухачів був кращий. Я усвідомив це після туру з «Твердинею». Тоді я репетирував перед дзеркалом – і фідбек був просто космічним. З 2012 року я не виходжу непідготовленим до слухачів.

 

– А який найкрутіший фідбек ти отримував?

 

– По-різному. Дуже гарним був позаминулорічний «Quantum» у Києві. Під час лекції про квантову фізику, яку відвідали 380 людей, ми бігали з виряченими очима, бо не знали, що з ними робити. Якщо когось це не дивує, то я не знаю, як пояснювати: 380 людей прийшли на платний захід, на афіші якого були написані слова «лекція» і «квантова фізика»! Це було фантастично.

 

Були моменти, коли ми тільки починали. До прикладу, презентація «Жорстокого неба» в Києві. Ми орендували зал на 120 людей (для нас здавалося, що це просто «вау») і втиснули туди 160. А ще десь близько 40 охочих послухати стояли на сходах, наче у якомусь клубі.

 

 

– Які стратегії використовуєш, аби «підігріти» увагу аудиторії?

 

– Одна з основних – це буктрейлер. Коли я починав їх робити, це було щось майже нечуване у сучукрліті. Я пройшов великий еволюційний шлях від замовлених трейлерів (жахливих), до своїх (нормальних, але піратських). Тепер я на еволюційній стадії, яка називається «своє, не піратське, але поки що жахливе». Я сподіваюся, що наступний крок буде «своє, непіратське, і нарешті круте». Але я мусив через це пройти. Це нереально – з першого разу зробити відео, де все вийде ідеально.

 

– Твої буктрейлери набирають по кілька тисяч переглядів. Як досягнути подібного результату?

 

– Розумієш, піратський – не означає «поганий». Піратський означає «неправильний, крадений». Тому так, я особисто був радий, що новий буктрейлер до роману «Зазирни у  мої сни» (який не піратський) набрав 12 тис. переглядів.

 

 

– Давай підсумуємо, які дії треба виконати сучасному автору,  щоб його книга продавалася, приносила прибуток  і очолила книжкові рейтинги?

 

– Перше – багато читати, особливо новинки зі сфери, в якій ти будеш працювати.  Друге – шукати історії, орієнтуватися, що зараз актуально. Третє – писати постійно, планувати робочий день, бути дисциплінованим. Четверте – писати грамотно, це полегшить пошук хорошого видавця. Коли знайшов видавця, обговорювати з ним або за наявності з менеджером формат презентацій, які допоможуть вийти на читача. За можливості зробити буктрейлер чи якісь інші цікаві речі, які стануть інфоприводом для ЗМІ. Треба підготувати презентацію, яка просто валила би всіх з ніг. І потім сподіватись, що це все «вистрелить». Гарантії немає ніякої.

 

Література – це дуже суб’єктивний бізнес. І ти можеш зробити все правильно, але це не є запорукою успіху. Розчарувань буде багато, значно більше, ніж радостей. Ти мусиш мати ледь не фанатичну віру у те, що робиш. Відмежуватись від негативу і продовжувати попри все.

 

Для початківця – це прозвучить з біса наївно, але це так – усе виглядає, як у заїждженій метафорі: «мусиш стрибнути в прірву і сподіватися, що крила відростуть уже в польоті». Відмовитися від оплачуваної роботи, сліпо вірити, що те, що ти пишеш, комусь треба. Це трохи сумний момент, бо коли летиш у цій прірві і намагаєшся рудиментарними крильцями втриматися у повітрі, бачиш, що дно попереду рясно встелене трупиками невдах. І далеко не всі з них графомани. Повторюсь: гарантії немає, навіть якщо ти гарно пишеш, крила можуть не вирости. Ти просто хряпнешся вниз і доєднаєш ще одне жалюгідне тільце до тих, хто спробував до тебе.