27 жовтня 2016

I have a дім: 5 захопливих прикладів сучасних архітектурних експериментів



Архітектурні експерименти завжди не лише переосмислювали життя міст, а й розширювали саме поняття архітектури. Що вже казати про ХХІ століття: комп’ютерна інженерія та сучасні будівельні матеріали дали змогу втілювати будь-які карколомні задуми. Platfor.ma зібрала п’ять промовистих прикладів сучасної архітектури, які вражають інноваційними задумами.

 

 

Harpa Concert and Conference Hall

Рейк’явік, Ісландія 

 

 

Концертна зала Harpa розташована на узбережжі океану, у портовій частині Рейк’явіка. Будівля стала справжнім втіленням брутальної краси ісландської природи. За задумом архітектора Оляфура Еліассона, на сталевий каркас базальтового відтінку нанизані скляні стільники різної форми. Вмонтовані у них світлодіоди заломлюють зовнішнє світло — так скляний фасад відображає небо й води заливу. Водночас завдяки легким сталевим конструкціям, скляним стінам та асиметричному декору інтер’єр Харпи наповнений небувалою легкістю та світлом. На п’яти поверхах будівлі розміщено чотири концертні зали та низка конференц-холів.

 

Але Harpa — це блискучий експеримент не лише архітектора, а й усіх ісландських платників податків, які ризикнули інвестувати в культуру в часи економічної кризи.

 

Музика вже давно посідає особливе місце в житті Ісландії, і чого лише вартує їхня музична сцена — Bjork, Sigur Ros, GusGus. Проте жителі Рейк’явіку тривалий час відчували потребу у появі концертної зали, яка могла би прийняти і державний симфонічний оркестр, і найкращі колективи з усього світу. Проект з’явився ще в 2004-му році, опіку над ним узяв ісландський банкір-мільярдер. Його планам перетворити закинутий індустріальний порт на фешенебельний район (де, окрім концертної зали, мав постати п’ятизірковий готель, офісні центри, шопінг-мол та академія мистецтв) завадила фінансова криза 2008 року. Банк збанкрутував, а збудована лише на 40% концертна зала могла стати прикрим нагадуванням про ісландський економічний колапс.

 

Та внаслідок тривалих та палких дискусій ісландські платники податків вирішили профінансувати спорудження концертної зали. Упродовж трьох років Harpa лишалася єдиним будівництвом, яке фінансувала Ісландія. І це в часи, коли держава скорочувала витрати на лікарні та школи. Двері концертної зали були відчинені для глядачів 2011 року – і вже за кілька років вона почала приносити прибутки в бюджет (завдяки насиченій програмі та попиту на конференц-центри) і стала найбільш відвідуваною будівлею в Ісландії.

 

 

London Aquatics Centre

Лондон, Англія

 

 

Плавна, мовби застиглий рух рідини, геометрія фасаду. І дах, що масивною хвилею здіймається над спорудою. Міць та легкість сталевих перекриттів дали архітекторці свободу втілити її задум — імітацію водної стихії, таку близьку для стилю архітекторки Захи Хадід, тут диктував сам об’єкт — Центр водних видів спорту. Тонкі лінії, прозорі конструкції, широкий відкритий безколонний простір та найсміливіші форми — і досі будівля справляє футуристичне враження. Можливо, зараз це не найбільш складний проект у монументальному доробку Хадід, але у багатьох сенсах знаковий. Саме за нього вона першою серед жінок отримала премію Прітцкера (аналог Нобелівської премії для архітекторів) у далекому 2004 році, за 8 років до відкриття споруди під час Олімпіади в Лондоні. 

 

За цей час Заха Хадід перетворилася на суперзірку архітектури, а її конструкторське бюро почало створювати по всьому світові подібні до надсучасних гаджетів шедеври зі швидкістю конвеєра. Для будівель Хадід загалом була властива особлива, характерна для авангарду динаміка — мовби не з цього світу, не за нашими законами тяжіння. Це ідеальне майбутнє, що живе в уяві архітектора, але матеріалізується тут і зараз — завдяки надскладним комп’ютерним обчисленням.

 

Що ж вирізняє Центр водних видів спорту в Лондоні з-поміж інших робіт Захи Хадід? Архітектура для масштабних спортивних подій завжди супроводжується небувалим розмахом і архітектурними експериментами. Водночас після завершення чемпіонату чи Олімпіади завжди постає питання про подальшу експлуатацію будівлі. Хадід вдалося майстерно вирішити цю дилему: у залі розрахованої на 17,5 тис. людей, залишили 2500 місць, а грандіозний Центр водних видів спорту перетворився на популярний громадський басейн з демократичними цінами і став важливим внеском Олімпіади у життя міста.

 

 

Фонд Louis Vuitton

Париж, Франція

 

 

«Ні з чим не сплутати» — такий опис найкраще підійде проектам 87-річного архітектора Френка Гері. Мабуть, тому його масштабні деконструктивістські споруди миттєво стають візитівками міст, в яких вони збудовані. Так було зокрема з відкритим у 1997-му році музеєм Гуггенхайма у Більбао: громіздку та «м’ясисту», оздоблену гігантськими титановими плитами будівлю щороку відвідують 10 мільйонів туристів.

 

Спроектувавши ще один центр сучасного мистецтва — фонд Louis Vuitton у Парижі — Гері вкотре довів свою здатність розбурхувати фантазію аудиторії й розривати канони традиційної архітектури. І що не менш важливо — до найдрібніших деталей враховувати контекст місця, в якому має постати будівля. Типові для Гері масивні споруди не могли би вписатися ландшафтний парк ХІХ століття, тому він вирішив втілити саму ідею прозорості.

 

Складна конструкція з дерева та сталі підтримує експресивний дах, що складається з 12 випуклих «вітрил» з молочного скла загальною площею 13 500 кв. м. У цій гігантський скляній хмарині відображаються небеса і зелень Булонського лісу. Фасад будівлі — білий, наче айсберг — зведений з панелей зі спеціального волокнистого матеріалу.

 

Регата, що, дрейфуючи поміж дерев, пливе углиб Булонського лісу — ось яким побачили парижани фонд Louis Vuitton. Але такий вигадливий дизайн — не просто дизайнерська примха, а вишукане й функціональне рішення: у невеликому приміщенні Гері вдалося помістити 11 виставкових галерей. Замовник проекту та найбагатша людина Франції Бернар Арно розцінює фонд LV як подарунок Парижу — вже за півстоліття центр стане муніципальною власністю.

 

Звичайно, без критики «подарунку» не обійшлося — як і у випадку Ейфелевої вежі та центру Помпіду чимало парижан холодно сприйняли нову будівлю. Дісталося Гері і від кураторів — мовляв, на які експерименти доведеться піти художникам, аби їх творіння не були затьмарені дизайном самого простору?

 

 

Центральна бібліотека

Сіеттл, США

 

 

Голландець Рем Колгас відомий не лише як архітектор, а і як теоретик архітектури. Книжка «Божевільний Нью-Йорк», написана ним 1978 року, досі є мастрідом для всіх, хто цікавиться урбаністикою. Колгас протиставив хаотичну архітектуру Мангеттена ретельно продуманій європейській: її розвитком керує бізнес, а не модерністські утопії. Нью Йорк є своєрідним полем бою для девелоперів і забудовників, чиїй волі й підкорюються прагматичні архітектори.

 

Спроектована Колгасом у 2004 році Центральна бібліотека Сіеттла – це також історія про прагматичний (хоча який видовищний!) дизайн, довершене поєднання стилю та функціональності. Будівля подібна на величезний кристал, що виблискує всіма гранями. Структура бібліотеки утворена великими скляними поверхнями, що підтримуються витонченою сталевою структурою — така ламана, футуристична геометрія назагал властива для Рема Колгаса.

 

На перший погляд і не скажеш, що це бібліотека, але тут, як то кажуть, книга всьому голова. Рем Колгас хотів створити публічний простір для циркуляції знань, а не звичне книгосховище.

 

Відвідувачам одразу спаде на око спіральна структура інтер’єру: систематизована колекція нон-фікшн літератури та всі можливі ЗМІ розташовані на нахиленому пандусі, який пронизує чотири поверхи будівлі. Завдяки «книжковій спіралі» стелажі з книгами чекають на своїх читачів, ніби автомобілі на паркінгу. Це рішення скасовує застарілу систему бібліотечної класифікації, незручну як для читачів, так і для робітників бібліотеки: відтепер увесь масив літератури можна оглядати й систематизувати без надокучливих підйомів сходами до інших корпусів. 

 

Решту простору бібліотеки займають височезні й світлі атріуми з різнокольоровим декором, облаштовані зручними меблями для читання й роботи з цифровими архівами.

 

 

Хмарочос St Mary Axe

Лондон, Велика Британія

 

 

За свою чудернацьку форму та колір лондонський хмарочос St Mary Axe отримав народну назву «корнішон». Натомість архітектор та родоначальник стилю хай-тек Норман Фостер, який спроектував будівлю, надихався формою шишки. Як не крути, але видовищна 40-поверхова споруда у фінансовому центрі Лондона нерозривно пов’язана з природою. Тоді, 2004-го року, завдяки низці інноваційних рішень Фостеру вдалося побудувати найекологічніший у світі хмарочос.

 

Специфічну, заокруглену форму вежі диктувало саме місце розташування: аналогічна за площею прямокутна «коробка» виглядала би громіздкою, оскільки мала би масивну центральну основу. Укріпивши скляний фасад cіткою з пересічних сталевих елементів, Фостер зміг створити максимально тонку основу хмарочоса, яка відкидає менше тіні й збільшує проникнення сонячних променів усередину.

 

На цьому переваги дивакуватої форми хмарочоса StMaryAxe не завершуються. Завдяки аеродинамічній поверхні вежі, вітер плавно огинає будівлю і не створює рвучких вихорів надворі. До того ж, рух вітру довкола хмарочоса створює різницю тисків у різних фасадів – так здійснюється природня вентиляція приміщення, що здатна на 40% замінити системи кондиціонування.

 

Основну площу «корнішону» займають офісні приміщення компанії Swiss Re, але перші, повні зелених насаджень поверхи хмарочоса доступні для всіх туристів, а на останніх можна насолодитися 360° панорамою Лондона з численних кав’ярень та ресторанів.

 


comments powered by Disqus