17 лютого 2016

«Отрицание клубной культуры – это отрицание самого времени»: лидеры мнений о важности ночной жизни

Кампанія департаменту протидії наркозлочинності проти київського клубу Closer - не лише можливість доповнити збірку народної мудрості цитатами Іллі Ківи, а й замислитися над майбутнім клубної культури. Яка її роль для економіки та іміджу міста? Чому слід боротися за право танцювати та чого бракує у нічному житті Києва? Про плюси та мінуси клубної культури Platfor.ma розповіли діджеї, народний депутат, та інші небайдужі до електронної музики люди.

 

 

Сергій Лещенко - народний депутат, журналіст-розслідувальник

Будь-яка культура важлива для міста. Клубна культура є одним із різновидів сучасного мистецтва, який в Україні ще не набув достатнього розвитку. Але це радше вказує на провінційність України, аніж на вади самої клубної культури. Тому що у всьому світі це один із найбільших проявів сучасного мистецтва, а деякі європейські міста формують довкола неї справжню культурну індустрію – наприклад, Берлін чи Барселона. Клуби там є одними із стовпів місцевої економіки.

 

Важливо сказати, що клубна культура – це не заклади для «зйому дівчат», а саме осередки сучасної електронної музики, зазвичай техно. Часто ці клуби відкриваються в колишніх промислових об’єктах. І Closer якраз є не лише місцем для прослуховування електронної та й не тільки музики, а й прикладом перетворення фабрики з виготовлення стрічки на культурний кластер. Я бачив багато подібних клубів у Європі та Америці, і можу сказати, що Closer є справді елітним представником цього субкультурного явища.

 

Думаю, Ілля Ківа захотів показати себе як борець із соціальним злом, але вибрав собі не ту ціль. Це якісь хворобливі амбіції, коли він хоче зреалізувати себе через боротьбу з удаваним ворогом. Він нападає на клуб замість того, щоб боротися з мережею наркозбуту або пошуком осередків виготовлення та оптової дистрибуції.

 
У Європі вже давно відійшли від того, щоб боротися в клубах з уживанням наркотиків. Можна займатися обшуком на вході, але робити рейди та зривати заходи – це просто неадекватно.

Навпаки, там часто присутні медики, які допомагають тим, хто зловжив, прийти до тями. А закриття клубів узагалі суперечить законам природи. Потрібно створювати майданчики для викидів творчої енергії, а не закривати їх.

 

Коли андеграундні клуби в 90-х роках з’являлися в Детройті, Берліні, Парижі чи Барселоні, то в Україні ця традиція тоді не могла сформуватися через її провінційність. Відповідно, попит на сучасну електронну музику досі не сформований. Він виникає лише зараз, коли приходить нове покоління людей, які багато їздили по світу. І Closer якраз відповідає на їх запит – але таких місць не надто й багато. Хоча в Україні вже виникла ціла група електронних музикантів та продюсерів (тих, кого спрощено називають діджеями), які відомі в світі, але про яких мало хто знає в Україні: Etapp Kyle, DJ Nastia, Vakula, Stanislav Tolkachev, Woo York.

 

Руслана Хазіпова – акторка театру ДАХ, учасниця Dakh Daughters

Мультидисциплінарність збагачує і розширяє людину. Зараз, як на мене, це найважливіше в становленні України, і тому клубна культура займає не останнє місце в розвитку. Я акторка, і для моїх енергетичних викидів є сцена, а іншим треба місце і можливість звільнятись від зашлакованості.

 

Closer – це те багатогранне місце, де проводяться не тільки клубні вечірки, а і літературні, концертні, інтелектуальні заходи, місце вільного висловлювання. Хочеться, направду, більше подібних майданчиків, аби людина мала вибір.

 

 
В нічному житті Києва мені бракує якості контенту. А його ми можемо здобути тільки завдяки розширеному світогляду і амбіціям!

 

Влад Фісун – діджей, ведучий радіо «Аристократи»

Понятие «клубная культура» уже давно составляющая общей культуры. Если говорить о музыкальных, танцевальных клубах, во многом эти места и заведения определили облик городов мира, стали частью мировой музыкальной культуры, определили ее развитие. Blue Note, Roxy, Warhouse, Amnesia,  Paradise Garage, Factory, Fabriq, Tresor и еще сотни других названий – это не только вывески, но существенные, хотя и камерные, этапы становления и развития музыки. Во многом благодаря способности поддерживать тех, кто создает музыку и возможности собирать вокруг себя аудиторию, умеющую воспринимать культурные инновации.

 

Киевской клубной культуре всего два десятка лет, и пока она чувствует себя неловко – во многом из-за шаткого статуса, выданного государством. Власть весьма условно регламентирует деятельность клубных бизнесменов, и весьма условно гарантирует им безопасность их дела. Closer, как и любой другой бизнес, выполняющий требования закона, может и должен требовать его защиты. Если есть подозрения в незаконной деятельности, они должны быть обоснованы. А потом доказаны, если уж так. Но сначала выбивать дверь, а потом разбираться – это прерогатива посттоталитарного общества, множество унизительных последствий которого мы переживаем уже 20 лет, и не особо рьяно с ними боремся.

 
Двойная мораль, в которой живет наша государственная машина, проявляется, куда ни глянь. Если прецедент с Closer имеет шансы стать демонстрацией того, что государство все-таки предполагает соблюдать собственные законы – будет замечательно.

 

В ночной жизни Киева лично мне не хватает публики. Её мало – из миллиона-двух людей, которым подобное могло бы быть интересно, в ночь выходит от силы процентов пять. А сознательно – и того меньше. Можно связывать это с низким уровнем жизни, с не особо развитой музыкальной эрудицией, с гнетом масс-медиа – и все будет правда. Но думаю, что правда в самих людях, которым что-то в ночной жизни Киева некомфортно, не нравится и не располагает. Чем больше всего происходит – тем больше становится процент общества, делающий выбор в пользу социальной жизни, это касается и её ночной составляющей.

 

Вова Воротньов – художник, дизайнер

Клубна культура - це сміховинне поняття з 90-х років. Немає ніякої клубної культури,  є індустрія нічного дозвілля. Для міста вона важлива лише як ще одна опція. Кому це не цікаво – тому байдуже, кому ж вона потрібна – того не влаштовуватиме її відсутність.

 

Я зовсім не вважаю, що потрібно захищати якийсь Closer. Мені загалом начхати на його долю. Дратують відверто недолугі слогани на акціях з захисту цього закладу на кшталт Legalize Techno. Я за легалайз наркотиків, яких цинічно намагається не бачити у себе Closer. Таке брехливе позерство не викликає в мене симпатії. Те, що в країні завівся Ківа, не робить усіх, до кого він чіпляється, мучениками.

 

 
Києву багато чого бракує. Нічне життя не є винятком. Основна нестача – це нестача культури і освіченості, необхідного мінімуму для будь-якого великого європейського міста.

 

Ольга Бекенштейн – кураторка джазової програми Closer

Клубна культура виконує ті ж функції для міста, що і будь-яка інша культура: розважає, розвиває, консолідує. Вона може бути однією з головних передумов туризму до цього міста, як, наприклад, це є в Берліні. І через клуби, як суб’єкти підприємницької діяльності, і знову ж таки через туризм бюджет міста може отримувати суттєві прибутки.

 

Тому я не розумію нападів на Closer. Тут відбувається багато класних подій: унікальні та вільні для відвідування лекції, концерти відомих джазових музикантів, щонеділі проходять вечірки з музикантами світової електронної сцени, фестивалі з лайн-апом рівня європейських. У нас єдина незалежна галерея у Києві, яка не має свого інвестора. На великі події до нас приїздять туристи з усього світу, і їх могло бути ще більше. Та крім культури є ще бізнес. 

 
Closer – це юридина особа, працівники якої офіційно оформлені, у нас є контракти з іншими юридичними особами, необхідні ліцензії, каса і таке інше. Ми платимо податки. Closer діє у правовому полі, отже заслуговує на таке ж ставлення з боку держави.

 

Ігор Глушко – діджей і промоутер, резидент проекту Схема і клубу Closer

Клубная культура не является монолитной, она представляет собой набор совершенно разных и не обязательно пересекающихся друг с другом сообществ. Рассматривать этот процесс можно тоже с разных сторон. С одной, это просто распространенный способ досуга; с другой, я считаю его существование только положительным для города. Благодаря некоторым событиям клубного характера Киев посещает все больше и больше туристов, а если эти события расценивать как примеры обычного украинского среднего бизнеса, то аргументов против я вообще не вижу, поскольку бизнес является основой любого государственного строя западного толка. В последние пару лет у Киева сложилась репутация города, в котором с вечеринками как минимум все в порядке, и они потенциально могут стать настоящим современным лицом столицы – как противовес устаревшим ярлыкам, которые в реальности не работают и не привлекают ничьего внимания.

 
Closer – уникальный проект, слава которого давно пересекла наши государственные границы. Само по себе закрытие ночного клуба по надуманным причинам – уже крайне плохой прецедент для страны, которая претендует на соответствие каким-то эфемерным европейским ценностям.

 

А если позволить это сделать с лучшим представителем своего класса, то плохой прецедент может перерасти в катастрофу, которая поставит крест на новой успешной сфере, только-только начавшей зарождаться в Киеве. Всем людям, имеющим хоть какое-то минимальное отношение к ночному досугу, абсолютно очевидна абсурдность предъявляемых Closer’у обвинений и сопровождающей их риторики, где фраза «ночной клуб» соседствует почему-то со словами «кодеин» и «метадон».

 

Я считаю, что прелесть любой сцены как раз и состоит в ее уникальности, поэтому говорить о том, что Киеву чего-то не хватает, не совсем корректно. Конечно, все не идеально, но прогресс нескольких последних лет настолько очевиден, что об этом даже лень в очередной раз говорить. В Киеве сложилась интересная ситуация, когда внезапное ухудшение финансового положения на городском уровне сыграло на руку клубной сфере: люди начали больше ценить определенные события и вообще, как мне кажется, стали более активными. Если мы правильно распорядимся этим подарком судьбы, то ночные клубы принесут городу большую пользу и после неизбежного окончания кризиса. Главное – не ставить палки в колеса.

 

Павло Горак – засновник закладів «Хармс» і «Віан»

Будь-яка культура для міста має вагоме значення і допомагає людині бути різносторонньо розвинутою: хай то культура читання книжок чи прослуховування якісної музики. Клубна культура багатогранна. Це не про стереотипічне бачення її як «наркотичного середовища», це про музику і спілкування.

 

 
Захищати Closer потрібно, але передусім ідеологічно: тобто показати людей, які можуть аргументовано пояснювати і доводити що це класичний культурний центр зі своєю унікальною програмою.

 

На жаль, нічне життя Києва поки не надто різноманітне, але місця у нішах вже займають: препаті-бари, клуби з електронною музикою, secret бари, клуби з мас-маркет музикою. А бракує на мою думку учасникам нічного життя Києва того, щоб культурний рівень людей зростав загалом: люди перестали визначати по одягу «наркоман – не наркоман», «з грошима він чи без».

 

Ася Баздирєва – авторка текстів про культуру і мистецтво

Помните слова из кинофильма «Лобстер»? We dance alone. That's why we only play electronic music. Танец был частью культуры всегда. Это был шаманский ритуал первобытного племени или хоровод языческих времен; мазурка всей придворной ратью или буги-вуги в исполнении горячей парочки — несложно проследить, что характеристики танца и состав его участников укладывались в определенный дух и порядок времени. Хороводы, скажем, были адекватны периоду, когда люди собирались всем поселением, чтобы просить богов о дожде. Популярность парных танцев достигла пика в двадцатом веке, когда любовь стала доступной и переменной. Но уже во второй половине ХХ века западный мир стремительно набирал обороты абстрактности, отчуждая людей друг от друга и отменяя потребность в коллективных усилиях. 

 
Сегодня жизнь можно устроить в несколько кликов, включая поиск сексуального партнера. That's why we dance alone.

 

Поэтому отрицание клубной культуры равносильно отрицанию самого времени. А вопрос о её важности можно свести к тому, что людям необходимо выражать себя, и танец является одним из способов. Кроме того, вечеринки, фестивали и карнавалы нужны для того, чтобы народ выпускал пар, позволяя себе больше, чем в обычный будний день. После чего снова возвращался в ряды рационального citizenship. Об этом достаточно писали культурологи. Но я не ожидаю, что украинские политики сведущи в тонкостях этого предмета, ведь они и в своей дисциплине не особо разбираются.

 

Тем не менее, непонимание написанного выше позволяет украинским чиновникам применять советские методы запрета, манипулируя общественным мнением при помощи мифов о наркопритонах и их потенциальных жертвах — неокрепших умах бедных детей. И боюсь, что пока в обществе не созреет понимание, что эти мифы искусственны, а клубы являются неотъемлимой частью общей культурной канвы, — бороться за право танцевать будет сложно.

 

Мне трудно говорить о ситуации с клубом Closer, поскольку я не знаю всей подноготной. Но как сторонней наблюдательнице, болеющей за развитие культуры, важно слышать посыл, что речь идет о препятствовании честному бизнесу, который делает вклад в небогатую городскую копилку: и финансовый, и имиджевый. Такая повестка вызовет поддержку и, я надеюсь, это будет только начало борьбы не только за свои права, но и за развенчание мифов. Их адептам я бы посоветовала посмотреть на Германию, с её бесчисленным количеством музыкальных фестивалей и клубов, которые привлекают миллионы туристов и местных. А наркотики? Их правда много кто пробовал. Но это по-прежнему очень успешная страна, которая умеет мотивировать людей к достижениям другого рода. И никак не путем запретов. 


comments powered by Disqus