7 грудня 2015

«Феміністичне мистецтво підірвало основи мистецького світу»: тематична виставка у Києві

З 19 листопада по 21 грудня у столичному Центрі візуальної культури проходить польсько-українська виставка феміністичного мистецтва «Що в мені є від жінки?» Про мистецтво і фемінізм з кількома польськими художницями, чиї роботи представлені в експозиції, для Platfor.ma розмовляла кураторка виставки Оксана Брюховецька.

 

Фотографія: Урсула Клуз-Кнопек, Свята Урсула

– Що постає із поєднання фемінізму і мистецтва?

 

Анка Лесняк: Я думаю, що феміністичне мистецтво підірвало створені впродовж століть основи мистецького світу, фальшиву універсальність художніх концепцій, які насправді були сформульовані з чоловічоцентричної точки зору. Воно демаскувало художні парадигми, такі як концепція генія, механізми кар’єри у мистецькому світі, звернуло увагу на контекст створення витворів мистецтва, і на те, що мистецтво повинно відбивати вразливість різних соціальних груп. Феміністичне мистецтво – це також нове формальне вирішення, пов’язане з жіночою експресією, досвідом і вразливістю. Прикладом у польському мистецтві можуть бути м’які скульптури Марії Пінінської-Берес або посіви Тереси Мурак. Ці форми розвивають і змінюють молодші художниці. Феміністичне мистецтво є критичним. Феміністичні концепції, які було досить чітко сформульовано ще в 70-х роках, сьогодні вже не такі чіткі: можна вільно пересуватися між фемінізмом, гендером, квір. Проте усі ці тенденції виводяться із незгоди з існуючим порядком у мистецтві і суспільстві, в якому ігнорують або відкидають тих, хто не вписується у прийнятий канон поведінки.

 

Анна Баумґарт:  У моєму випадку фільми, які вважаються провідними феміністичними роботами, з’явилися до того, як я почала свідомо вважати себе феміністкою. Просто в мене була велика потреба розповісти за допомогою засобу, яким є мистецтво, про жінок в моєму оточенні. Передусім я маю на увазі фільми, які створено наприкінці 90-х років. Я зняла фільми, а польські феміністичні критикині прочитали цей культурний текст, використовуючи свої критичні інструменти. І те, що вони писали про ці роботи, було моїм справжнім феміністичним університетом. Цей імпульс – тобто потреба розповісти саме таким способом про реальність – був першим. Я почала працювати в царині мистецтва у часи, коли найкращим комплементом для художниці було: «Чудова виставка, видно, що у Вас – чоловічий мозок» (зверніть увагу, що сказала це жінка, яка пише про мистецтво). Сьогодні ніхто б не сформулював таким чином своє враження про виставку, авторкою якої є жінка. Свідомість суспільства, в якому я живу, дуже змінилася. Дуже змінилася також мова. Проте треба завжди пам’ятати про загрозу регресу. Ми можемо втратити одного разу здобуті свободи і права. Демократія і світська, приязна до жінки держава не дається нам раз і назавжди. А репресивна, направлена проти жінок політика може зрости. Фемінізм у мистецтві, як і в політичному житті, робить нас вразливими до справ «Іншого», даючи голос тим, хто його не має.

 

Івона Демко:  Багато людей попереджало мене, щоб я була обережною, бо «закінчу» на поличці з феміністичним мистецтвом – ніби це погано. Я знаю, що багато художниць побоюються такої класифікації. Я пишаюся тим, що я художниця-феміністка і тим, що те, що я роблю, називається феміністичним мистецтвом. Разом з тим я усвідомлюю, що часто теми, які я порушую, вважають тривіальними чи непомітними, іноді – інфантильними. Це певною мірою ґетто, яке я обираю свідомо. Проте я хочу говорити на теми, які важливі для мене. Багато кураторок і працівниць галерей боїться жіночих тем, тому що їм бракує феміністичної свідомості. Але насправді мені здається, що це питання часу. Ця свідомість постійно зростає.

 

– Яка функція мистецтва в сучасному світі?

 

Анна Баумґарт: Мистецтво могло б бути простором для мислення і критичної рефлексії, шляхом до емансипації, могло б бути світом, який не піддається тиску правлячої політичної і економічної влади. Світом, звільненим від ринкової залежності, світом, в якому під сумнів ставиться диктатура економічної вигоди. Могло б бути, але чим є – не знаю. Після майже 20 років роботи в цій сфері я мушу заново визначити для себе, що таке мистецтва і яке моє місце в світі.

 

Аліція Жебровська: Мені здається, що мистецтво повинно стояти над усіма ідеологіями, не служити їм, а використовувати їх для досягнення своєї автономної художньої мети. Незважаючи на інструменти, які використовуються, чи теми, які порушуються, мистецтво, як на мене, виконує функцію сублімації, збільшуючи нашу свідомість, вразливість і сприйняття світу. Незалежно від науки чи релігії, його функція полягає у тому, щоб відкрити нам нові царини бачення і сприйняття реальності.  

 

Івона Демко: Не можна зводити мистецтво тільки до однієї функції. Мистецтво має безліч функцій, і так повинно бути. Є соціальне мистецтво, просвітницьке мистецтво. Є мистецтво, яке несе естетичні цінності. Немає мистецтва кращого або гіршого. Я переконана, що адресатів є багато і кожен повинен знайти щось для себе. Для мене важливим є соціальне мистецтво. Таке, що змінює спосіб мислення.

 

Анка Лесняк: Я думаю, що цінність мистецтва полягає у його багатозначності, багатошаровості і багатоаспектності його мови, а також широкому виборі інструментів сучасних мистецьких дій.  У сучасному світі, коли ми очікуємо точних пояснень, повідомлень, логічного мислення, мистецтво може активувати такі шари уяви і рефлексії, які не в стані активувати жодна інша царина. Велику роль, на мою думку, відіграє мистецтво у публічному просторі, який виводиться із пресловутого «white cube» і намагається вписатися в життя. 

 

Алека Поліс: Я можу говорити тільки за себе. Я – невиправна ідеалістка. Я вірю, що світ може бути інший, кращий. Я не відділяю мистецтва від життя. Мої думки і концепції щодо зміни світу видно в моєму мистецтві, так само, як у моєму житті видно моє мистецтво. Я ходжу на феміністичні демонстрації, демонстрації за рівність, я підтримую страйкарів, проводжу документування, мої праці просякнуто сучасними проблемами.  



  • Фотографія: Аліція Жебровська, Таємниця дивиться, 1995
  • Фотографія: Анка Лесняк, Кадр з відео «28 днів»
  • Фотографія: Анна Баумгарт, Кадр з відео «Свіжі вишні»
  • Фотографія: Івона Демко, фрагмент інсталяції «28 днів»
  • Фотографія: Aлека Поліс, Циклоокситоцин № 43 подарунок Україні

Чи ви вважаєте себе феміністичною художницею?

 

Анна Баумґарт: Так, я феміністка. Це моя політична декларація, але як художниця я займаюся також іншими проблемами, проте зазвичай це твори, які присвячені темі емансипації.

 

Алека Поліс: Я волію говорити про емансипацію – тобто вихід індивідів або соціальних груп зі стану рабства – усіх громад, які страждають від пригноблення, виключення чи дискримінації. Я не відокремлюю життя від мистецтва. У зв’язку з цим я як людина і як художниця – за емансипацію. За фемінізм також.

 

Анка Лесняк: Так, я вважаю себе феміністичною художницею і не боюся сказати про це прямо. Я волію бути «феміністичною художницею», аніж «жіночою художницею», тому що я не зовсім розумію це друге визначення. Проте для мене «феміністична художниця» означає щось інше, ніж феміністична «діячка». Фемінізм як громадянський рух має справу з конкретними правилами і постулатами. Різні фракції феміністичного руху мають різні концепції того, як вирішити проблеми жінок в багатьох царинах життя. Натомість мистецтво задає більше питань, ніж дає відповідей. У творчості я шукаю жіночі мотиви, стежки, сліди, ідентичність. Ця рефлексія еволюціонувала від перформансів із власним, жіночим тілом через пошук або реконструкцію ідентичності невідомих жінок із картин великих майстрів і роботи, що базуються на інтерв’ю польських художниць 70-х років, аж до останнього циклу про жінок, які не знайшли свого місця в історії, про яких з різних причин забули або викреслили з колективної пам’яті.

 

Аліція Жебровська: Кожна соціальна ідеологія може бути об’єктом і матерією моєї творчості, проте це не змушує мене саму ідентифікуватися з цією цариною. Я підтримую багато аспектів фемінізму, до деяких я ставлюся критично, а деякі – просто засуджую. Я не громадська діячка, моя творчість, з одного боку, базується на інтуїції і дистанції до реальності, з другого – на глибокій емпатії. Я не заперечую і не відкидаю феміністичний характер інтерпретацій деяких моїх робіт, але мушу підкреслити, що, створюючи ці роботи, я не керувалася жодною феміністичною ідеологією. Я вважаю ці роботи філософсько-екзистенційними.   

 

Урсула Клуз-Кнопек: Так, з одного боку, я вважаю себе феміністкою, тому що погоджуюся з усіма постулатами, однак мені неприємно, коли сьогодні феміністку сприймають передусім як агресивну авантюристку, яка провину за будь-яку несправедливість перекладає на чоловіка. Цей поділ «жінка – чоловік», який медійні феміністки так сильно підкреслюють, на мою думку, не потрібен. Я живу в маленькому містечку, селі – незважаючи на це, розподіл ролей між жінками і чоловіками у моєму оточенні завжди був партнерський і сповнений поваги, розуміння, такту і ніжності. Протягом усього процесу виховання я не зустрілася зі стереотипним ставленням ані до жінки, ані до чоловіка. Тож я могла б сказати, що мої батьки, усі мої брати та їхні родини – це феміністки і феміністи від народження, проте вони ніколи не говорили це слово і, думаю, не скажуть. А те, що показують нам ЗМІ, говорячи про фемінізм, – це щось зовсім відмінне від фактичних феміністичних принципів.

 

Івона Демко: Я свідомо вважаю себе феміністичною художницею. Колись я клялася, що я не феміністка. В основному це було через те, що я нічого не знала про фемінізм. Я вірила пануючим соціальним переконанням, які характеризувалися негативним ставленням до фемінізму. Це змінилося тоді, коли я почала дізнаватися, чим він насправді є. Мої роботи завжди були присвячені темам, які безпосередньо стосуються мене. Так сталося, що я – жінка, тому зазвичай вони представляють світ з жіночої перспективи і стосуються жіночості. Само собою, що мистецтво такого типу кваліфікується як феміністичне. Якби я була чоловіком і порушувала так звані чоловічі теми, швидше за все ніхто б мене не питав, чи створюю я маскулінне мистецтво. Це було б просто мистецтво. Це зумовлено історією, до якої жінки в якості художниць увійшли відносно недавно. Тому коли художниця є жінкою, вона показує світ зі своєї жіночої перспективи. Коли жінки оцінюють мистецтво, створене чоловіками, вони не використовують кваліфікації такого типу, тому що більшість правил, на підставі яких ми діємо, створено з чоловічої перспективи. Жінки часто приймають чоловічу перспективу бачення світу.


comments powered by Disqus