31 березня 2016

845 міст за спиною: як українець Олександр Волощук став професійним мандрівником

Нещодавно до Сумського державного університету завітав відомий український мандрівник, журналіст і письменник Олександр Волощук. Свої подорожі він розпочав з 2002 році, і вже відвідав 44 країни, 845 міст, та видав сім книг на основі своїх пригод. Platfor.ma записала найцікавіше з виступу Олександра про смертельно небезпечні випадки під час подорожей, планування шляху і плани на майбутнє.

 

Фотографія: Олександр Волощук

 

Мені було вісім років, коли я здійснив свою першу і не зовсім вдалу подорож. Тоді я щось накоїв у школі, про це дізналася мама і, звісно ж, вирішила мене провчити: сказала, що не впустить мене додому. Я сприйняв її слова всерйоз, залишив свій рюкзак на порозі і пішов на Київ, який у дитинстві мені здавався якимось фантастичним і величним містом.

 

Після того, як я пройшов 16 км від Чернігова, біля мене зупинилася машина. Як потім виявилося, це був директор радгоспу села Іванівка. Зрозумівши, що я кажу йому неправду, він відвіз мене до себе додому. Пройшло 36 років, а я і досі пам’ятаю цю сковорідку смаженої картоплі, якою він мене пригощав. Я поїв і заснув, бо страшенно заморився. Тим часом цей чоловік зателефонував у міліцію, і таким чином я знайшовся.

 

Наприкінці 80-х років я вступив у велоклуб. Їздив по Криму і Чернігівській області – це були перші серйозні подорожі у моєму житті. Та поки я був у армії, велоклуб припинив своє існування – були 90-ті роки, все закривалося і нічого не відкривалося. Тоді я почав мандрувати пішки.

 

Фотографія: Олександр Волощук

 

Найвизначніші подорожі і книги

Ще з дитинства моїми улюбленими підручниками були атласи і географічні карти. Я просто мріяв побачити красу Землі на власні очі: гори, недоторкану природу, інших людей. Тому не дивно, що мою увагу привернула книга відомого московського автостопщика Антона Кротова «Практика вольных путешествий». Саме вона і надихнула мене на такі мандрівки. Я зрозумів, що подорожувати автостопом можна куди завгодно, не зважаючи на гроші.

 

Вперше автостопом я подорожував два тижні по центральній Росії. Мріяв дістатися до Магадана. Вже у 2006 році мені вдалося втілити цю мрію у життя – я йшов туди 200 днів. Не поспішав, адже місця на сході дуже мальовничі, хоча землі суворі. Люди там набагато доброзичливіші. Найвіддаленіший пункт – острів Шикотан, Курильські острови. На цьому острові є мис Край світу. Дійсно, далі на схід рухатися нікуди: Тихий океан і сім тисяч кілометрів до найближчої землі. Так з’явилася книга «Автостопом на край світу».

 

У 2007 році я вирішив дослідити «мертву» залізницю Салехард–Надим і здійснив експедицію по 501-й будові ГУЛАГу. Наступного року я знову вирушив автостопом до Магадану, звідки полетів на Камчатку. Діставшись Командорських островів, я був вражений незайманою природою – там тварини навіть не бояться людей. У наші часи таку природу рідко де можна віднайти.

 

У 2010 році мандрував по Кавказу, а потім вирушив на Близький Схід. Я радий, що мені випала нагода побачити Сирію ще до війни. Люди там неймовірні, тому подорожувати автостопом в такій країні дуже легко. Так був написаний «Кавказький щоденник». Найдовша моя подорож тривала дев’ять місяців і охопила 2013-2014 роки. Впродовж неї я обійшов країни Сходу і Середню Азію, а згодом написав книгу «Восточный крест» і видав збірку найцікавіших моїх розповідей «Записки цивилизованного дикаря».

 

Фотографія: Олександр Волощук

 

Найбільш екстремальні ситуації

Я дуже розрізняю інстинкт самозбереження і почуття страху і вважаю, що справжньому мандрівнику не притаманне таке почуття. У мене було кілька випадків, коли життя було під загрозою: я міг двічі втонути, один раз мене могли застрелити і один раз – зарізати.

 

У 2010 році я був у Чечні. В тому районі, куди я поїхав, не було воєнних дій. Вздовж дороги я побачив покинуті напівзамасковані бліндажі. Повертаючись пішки, я вирішив дослідити одну з таких точок. Але виявилось, що всередині хтось був. Зайшовши, я відчув на собі дуло Калашнікова. Я зрозумів, що маю брати ініціативу у свої руки. «Ребята, не стреляйте, я не бандит, не боевик, я путешественник», – сказав я. Згодом виявилося, що це були чеченські міліціонери, які контролювали дорогу. Вони визвали машину, два чеченці в ній були у цивільному одязі і сказали мені, що вони завжди раді гостям і поважають українців, але попередили, щоб я більше ніколи не підходив до вогневих точок, бо люди, які несуть службу, мають повне право відкривати вогонь.

 

Ще один екстремальний випадок трапився, коли я мав переправлятися через гірську річку на Кавказі. Як відомо, у них дуже сильна течія (приблизно десять метрів за секунду). І от я знайшов альпіністську мотузку, яка була натягнута на тому березі, і, не перевіривши, як вона закріплена у мене за спиною, схопився за неї, думаючи, що вона мене витримає. Але сталося інакше: мотузка розв’язалася, мене підхопила течія, і я вдарився об каміння. Врятувало мене лише те, що я чимдуж тримався за мотузку і не відпускав її. Лише з великими труднощами я вибрався на берег. Оглянувши себе, я виявив у двох місцях поранення і просто фізично відчув, як по крові розливається адреналін. Це дуже дивне відчуття, коли розумієш: ти щойно міг загинути.

 

Фотографія: Олександр Волощук

 

Секрети мандрівника

Я завжди подорожую сам, адже у довгих подорожах дуже швидко виявляються всі психологічні відмінності людей: хтось хропе, хтось довго спить, хтось повільно збирається і так далі. Подорожуючи один, я маю можливість вирішувати проблеми самотужки і рухатися швидше.

 

Як мандрівник вважаю своїм обов’язком вносити справжнє уявлення про світ і цим приносити користь суспільству. Адже те, що ми бачимо по телевізору, зовсім не відповідає дійсності. Хоча у мене вдома він є. Я купив його для того, щоб подивитись чемпіонат з футболу.

 

Заробляю на життя  своїми мандрами, які уже давно не моя примха, а більш спосіб мого життя і робота: я пишу книжки. У перервах між подорожами викладаю лекції. Крім того, я працюю журналістом на кілька видань, які мене публікують, і маю свою творчу роботу на Кавказі, моєму другому домі.

 

Вдома, у Чернігові, я не можу довго затримуватися. Наприклад, за 2015 рік я був там всього 54 дні. Проте я дуже люблю свій дім – з нього я зробив справжній музей, мені завжди приємно туди повертатися. Там моя мама, сестра, племінниця.

 

Стосовно планування подорожей, то я завжди продумаю все заздалегідь. Адже чим раніше починаєш планувати, тим краще. Ти маєш знати звичаї людей, які проживають у країні, в яку вирушаєш, її закони. Досвід показує, що достатньо вивчити 60-100 найпоширеніших фраз мови країни і на елементарному рівні знати англійську. У крайньому випадку у будь-якій ситуації допоможе мова жестів.

 

У цьому році має намір обійти пішки Чорне море. За моїми підрахунками, цей похід триватиме сім-вісім місяців, якщо проходити по 30 км на день і один день на тиждень відводити відпочинку. А в 2017 році планую вирушити у подорож від Магадана до Камчатки, абсолютно незаселеною територією, з дикою природою і ведмедями. А в 2018 –провести дев’ять місяців у Південній Америці, а саме у Аргентині, Чилі та Парагваї. Це все безвізові країни, і у кожній з них можна проживати до трьох місяців.


comments powered by Disqus