11 жовтня 2016

Collegium Musicum: «Інколи на суперконцерті на сцені може бути 80 людей, а в залі – 20»

В Україні вже більше двох років існує оркестр Collegium Musicum. Ці переважно молоді виконавці мають надзвичайно креативні погляди на, здавалося би, серйозну музику: грають в джинсах, запрошують керувати концертом звичайних слухачів, створюють тематичний подкаст. Як створити оркестр, чи цікавляться українці класичною музикою та чи можна зробити на цьому кар’єру, Platfor.ma запитала у диригента Collegium Musicum Івана Остаповича.

 

Фотографія: Анатолій Дідик 

– Що свого часу спонукало тебе зайнятися музикою?

 

– Історія дуже проста. Мене збирались віддати до музичної школи ще в першому класі, але я страшно цього не хотів. Та потім батько якось привіз додому невелике фортепіано, я спробував пограти – і вирішив записатися в музичну школу сам, вже без вказівок. Потім просто не виходив звідти.

 

– Як це – створити свій оркестр?

 

– Спочатку ми жили як мистецька спільнота, в нас ще не було оркестру. Ми організовували концерти та різні заходи під своєю «вивіскою». Оскільки я диригент і навколо мене багато музикантів, то оркестр просто створювався сам. Це мало би статися. Ми просто зібралися та зіграли свій перший концерт – так все й почалося.

 

– Хто ваші музиканти?

 

– Здебільшого, випускники й студенти консерваторій Львова і  Києва, є дехто й з Харкова. У нас все тримається на однодумцях. Всіх  нас об’єднує одна ідея. Спочатку, коли ми лише збирали оркестр, я просто сам дзвонив певним людям. Зараз дехто вже «відсіявся», хтось навпаки – долучився до нас. Ці процеси у нас ще відбуваються, бо ми досить молодий колектив, нам всього два роки.

 

– Які концерти тобі найбільше запам’яталися?

 

Нещодавно в  нас був чудовий концерт, який мав великий успіх – «Класика в джинсах». Всі музиканти нашого оркестру на сцені, відповідно, були в джинсах та футболках. Це також своєрідний злам стереотипів. До того ж виступ був інтерактивний, ми запрошували глядачів на сцену і вони мали можливість диригувати оркестром прямо під час концерту. Тоді ж у нас була частина концерту-лекції, де ми розповідали, з чого складається оркестр, як звучать різні інструменти окремо, а як разом. Публіка була вражена, у нас був повний зал. Ще цікавим був виступ на відкритті фестивалю «Ніч у Львові» – ми тоді привезли орган на площу Ринок і концерт був відкритим для всіх.

  • Концерт «Бах і сини»
    Концерт «Бах і сини»
    Фотографія: Анатолій Дідик
  • Концерт «Бах і сини»
    Концерт «Бах і сини»
    Фотографія: Анатолій Дідик
  • Концерт «Бах і сини»
    Концерт «Бах і сини»
    Фотографія: Анатолій Дідик
  • Концерт «Бах і сини»
    Концерт «Бах і сини»
    Фотографія: Анатолій Дідик
  • Концерт «Музика італійського бароко»
    Концерт «Музика італійського бароко»
    Фотографія: Ольга Дмитрів
  • Концерт «Музика італійського бароко»
    Концерт «Музика італійського бароко»
    Фотографія: Ольга Дмитрів

– Чим ваш оркестр відрізняється від інших?

 

– Насправді, оркестр – він всюди оркестр. Але від локації цього колективу, від професійного рівня музикантів та людини, котра ними керує, залежить те, що люди слухають та чують. Навіть якщо в певному місті загальний рівень музикантів нижчий, ніж, наприклад, у Львові, то вони все одно можуть викликати море емоцій в публіки, можуть дійсно вразити. Навіть з не надто досвідченими музикантами можна зробити якусь велику річ.

Здається, наш оркестр відрізняється від інших і в той же час не відрізняється. Ми також даємо концерти у найзвичайнішому сенсі цього слова. Але ми й пробуємо експерименти. Ті формати, які випробуємо ми, насправді, відбуваються в усьому світі. Це просто – відкрити YouTube і там можна знайти багато всього. Ще один аспект – ми молоді й мобільні і все лише починаємо.

 

– В Україні взагалі можливо зробити кар’єру класичного музиканта?

 

Це надзвичайно важко, майже неможливо. Тут можна бути волонтером, можна дійсно захоплюватися цим. Але справжню кар’єру, яка буде приносити тобі відповідний заробіток, збудувати майже неможливо.

У нас відсутній музичний менеджмент такий, яким він є, наприклад, у Європі. Відповідно, запит публіки дуже слабкий. Хоча, напевно, не тільки через це. Має бути чітка схема: публіка, менеджмент і виконавець – тоді механізм почне працювати. Інколи зустрічаюся з тим, що розуміння, що це потрібно, немає навіть у деяких дирекціях філармоній.

 

В Європі гонорар диригента – кілька тисяч євро за 3-4 репетиції та один концерт. Ми всі розуміємо, що зарплатня українського диригента зовсім інакша…  Для чого я це роблю? Напевно не тільки заради грошей. Виходить, що я егоїст, бо я роблю це для себе. Якийсь публічний егоїзм.

 

– Я часто помічаю, що музиканти навіть не дивляться на диригента. Оркестр може обійтися без тебе?

 

– Ініціатива має відходити від музикантів. Диригент не повинен стояти над ними з палкою і кричати: «Ну, включайтеся!», як це багато хто робить. Навіть якісь екстра-хороші музиканти, які впевнені у своїх силах, все одно різні люди і музику вони відчувають по-різному, дихають по-різному. Тому диригент потрібен для того, аби дати загальну концепцію, навіть висунути її, в залежності від того, що пропонують тобі музиканти.

  • Концерт при свічках «Ніч у Львові»
    Концерт при свічках «Ніч у Львові»
    Фотографія: Ольга Дмитрів
  • Концерт при свічках «Ніч у Львові»
    Концерт при свічках «Ніч у Львові»
    Фотографія: Ольга Дмитрів
  • Концерт при свічках «Ніч у Львові»
    Концерт при свічках «Ніч у Львові»
    Фотографія: Ольга Дмитрів
  • Концерт при свічках «Ніч у Львові»
    Концерт при свічках «Ніч у Львові»
    Фотографія: Ольга Дмитрів

-  Давай поговоримо про стосунки з аудиторією. Людей, які ходять на класичні концерти, стає більше чи менше?

 

– Я не беруся озвучувати загальні тенденції, але на наших концертах аудиторія постійно збільшується. Є категорія людей, для яких 100 грн – це дорого і вони не йдуть. Є такі, для яких 100 грн – це надто дешево, тому вони не підуть. Ми все ж порівняно бідно живемо, і у нас повна безсистемність, хаотичність, строкатість у суспільних відносинах. При цьому якщо приїжджають якісь топ-зірки класичної музики, то, відповідно, люди «валять» на їхні концерти.

З аудиторією взагалі не вгадаєш. Інколи навіть під час якогось суперконцерту на сцені може бути 80 людей, а в залі – 20. І чому саме так – важко пояснити.

Проблема ще в тому, що музиканти, у своїй більшості, соціально не активні. Це як спорт – необхідні постійні тренування. Тим більше, якщо ти хочеш добре заробляти, то в наших реаліях музиканту-інструменталісту доводиться грати не в одному оркестрі. Сил на соціальну активність у більшості фізично немає.

 

Як тоді зацікавити українця класичною музикою?

 

На це потрібно багато часу і до цього варто підходити системно. Людина повинна знати, що це хоча би є в нашому житті. Нехай вона не ходить на класичні концерти, не слухає цю музику, але вона має знати, що це є десь на бекґраунді. Це повинно бути частиною простору, тоді класика матиме свій сенс, тоді цей організм буде живим та пульсуючим.. Зараз у нас  тільки агресивна навала поп-музики.


У нас, на жаль, немає такої системи освіти, як в Німеччині, де ще у школі добре вивчають музику, діти грають на різних інструментах та добре знають, хто такий Бах, Моцарт, Бетховен. Треба, мабуть, почати з цього. Я, насправді, нічого нового не відкрию – треба просто щось робити, починати це якось рухати. Інакше просто ніяк.

 

 

Фото: Collegium Musicum


comments powered by Disqus