20 липня 2015

«З міста для львів’ян на місто для туристів»: Юліан Чаплинський про свій Львів

В рамках сумісного проекту «Design travel» журналу «Салон» та компанії Villla Verde головний архітектор Львова Юліан Чаплинський провів відкриту зустріч з архітекторами та дизайнерами. Його найцікавіші думки про те, які міфи створено навколо Львова, чим може пишатися місто, і яким чином розвивається Львів сьогодні – у матеріалі Platfor.ma.

 

Фотографія: facebook.com

Львів перетворився з міста для львів’ян на місто для туристів. Ми наступаємо на ті самі граблі, що і Амстердам, і Відень. Якщо 10 років тому Андрій Садовий починав з того, що розганяв автомобілі, які було припарковано на площі Ринок, то зараз ми маємо величезну кількість пішохідних вулиць і більше 450 літніх майданчиків у центрі міста. І до того ж ці майданчики, цей сервіс стає не стільки стаціонарним, він в тому числі і рухомий. Наприклад, дівчата, які у красивому вбранні ходять і продають цукерки. Ми досі не можемо узаконити це явище, тому що сперечаємось в управлінні, куди їх віднести: це ж вже не є маф, він не стоїть, це наче відноситься до пересувних форм. Відповідно виникає питання, хто має це погоджувати.

 

Львів лишається дуже зеленим містом. Доступ до озер, лісів, активного відпочинку є в 10-хвилинній доступності. Львів – це все-таки місто для житла. Хоча у Радянському Союзі був експеримент з перетворенням його у промислове – у нас було багато підприємств, причому з військовим напрямком та з радіотехнікою. На сьогоднішній день це все вже історя – і ті заводи також. Ми не встигли сформувати, акумулювати досвід Європи по евакуації тих промислових районів – і два заводи були порізані на сотні, десятки підприємців, зігнати яких до купи зараз вже неможливо. Але є декілька заводів, які ми врятували, і зараз працюємо над ними комплексно.

 

Євро-2012 мало величезний вплив на Львів. Тобто Львів до Євро, і Львів після Євро – це дві різні речі. Чемпіонат, по-перше, дуже зміцнив менеджмент. Крім того, Євро залишило хорошу дорожню інфраструктуру, яка дуже часто робилася без документації, тому що інженери просто не встигали проектувати, і чудовий аеропорт, який робила голландська компанія.

 

Аеропорт у гарному стані, хоча, як виявилося, і тут не обійшлося без корупції. Це втричі більший аеропорт, ніж був потрібен для міста навіть у часи чемпіонату. Відповідно є пусті зали, але ж це все треба обслуговувати, і воно лягає тягарем на бюджет. І «розганялися» ці об’єми свідомо. Ще один об’єкт з Євро – це стадіон. Арена експлуатується, динаміка подій цього року зросла, тут грає донецький «Шахтар», відбувається багато матчів.

 

Локомотиви міста

Кілька років тому була затверджена стратегія, яку зробив Інститут міста. У ньому працюють соціологи, психологи, економісти та люди інших фахів. Проте зараз ініціативні групи пропонують її переглянути. Я вважаю, що це правильно, бо на час, коли вона розроблялася, не було війни, Майдану, і зрештою, не було процесів децентралізації.

 

На сьогоднішній день найбільше у Львові заробляє сфера туризму, хоча по бухгалтерії перше місце у освіти. Наприклад, найбільші податки платить Львівська політехніка. Але це досить смішно, бо це підприємство від Міносвіти, і виходить, що частину грошей забирає Київ, а частина залишається у Львові. Та й взагалі я б не сказав, що це та річ, на яку можна робити ставку, бо рівень нашої політехніки, нажаль, не є навіть рівнем Варшавського університету, я вже не говорю про Відень.

 

 

Друга сфера, яка розвивається так само енергійно – це ІТ. Кількість ІТ-шників у Львові щороку зростає на 12%. Я був головним архітектором проекту офісу компанії  SoftServe, яка є третьою за кількістю ІТ-шників в Україні, і, відповідно, першою у Львові. Якщо говорити про ІТ-компанії, то перші дві – це американські структури, які просто зайшли в Україну, і є львівська компанія, яку створили львів’яни. До речі, це офіційний партнер Microsoft. Наприклад, код додатку Skype, який є у вас в телефонах, написаний нашими львівськими спеціалістами.

 

Третя сфера, як я вже зазначив, – це освіта. Також потужно працює харчова промисловість. І, як не дивно, машинобудування. У Львові був автобусний завод, який при Януковичі продали російському інвестору і довели до банкрутства. Але натомість з попелу з’явився електронний завод, який при Радянському Союзі виготовляв телевізори.

 

Декор міста

Львів обріс величезної кількістю декору. Дуже часто цей декор носить символічний характер, навіть не притаманний для нас. Основа того туризму почалася на міфі, коли різні кафетерії і ресторани почали приймати якісь історії, які навіть не знали самі львів’яни. А чому не знали? Тому що корінне населення Львова було майже повністю змінене, процентів на 90, після Другої світової війни. У 1939 році, коли Червона армія прийшла до нас, дуже багато людей емігрували у Вроцлав. Ті люди, які заселили місто впродовж незалежності і Радянського періоду, звісно, не є корінними львів’янами. Тому для нас у всьому було багато новинок. Наприклад те, що син Моцарта жив у Львові, і що «Реквієм» грали перший раз у церкві Святого Юра.

 

Український католицький університет задумувався ще нашим духовним лідером митрополитом Шептицьким. На жаль, події тих часів не дали йому можливість створити його. Але десь 10 років тому до нас приїхав з такою ж ініціативою американець українського походження – тоді він ще був простим священиком, а зараз є екзархом греко-католиків Франції, Швейцарії і Люксембурга – Владика Борис Гудзяк. Місто віддало під цей проект землю Австрійського парку, де на сьогоднішній день вже існує університет, в якому вчиться близько 500 студентів. На його базі розвивається Львівська бізнес-школа, яка є фактично реплікою Києво-Могилянської бізнес-школи. Перші корпуси та інформаційно-ресурсний центр були створені за проектом американських архітекторів. Це дуже хороший проект, перший соціальний, перший educational проект. Це не може не тішити.

 

Міфи міста

Про Львів є багато міфів. Якщо почитати Історію України, то стає зрозумілим, що Львів був свого часу П’ємонтом культури. І зараз навколо міста виник такий собі ажіотаж. Створені певні міфи, і мені здається, що краще говорити про міф не як про казку, а як про стрижень ідеології. Треба ті міфи почистити, для того, щоб зміцнитися. Як казала наша одіозна Ірина Фаріон: «Треба говорити правду, бо вона зміцнює».

 

Головний міф – про столицю культури України. Формально так і є, адже в нас є вся інфраструктура, щоб бути культурною столицею. Але ми маємо найменше фінансування реставрації пам’яток. Наші філармонії і опери збиткові, люди туди не ходять. В оперному були аншлаги – але тільки коли приїжджав Валерій Меладзе, бо коли йде опера «Чарівна флейта», то там нікого немає. І це попри те, що ми збираємо понад два мільйони туристів на рік.

 

 

В нас є декілька депутатів, які хочуть створити свою Галичину. І коли я з ними обідав, то вони казали, що треба таку велику Галичину – від Житомира до Кракова. Художник Володимир Костирко – один з тих, хто так і зображає Галичину у своїх творах. Він малює її як примадонну, яка бавить лева, вона ніжна і безстрашна, вона має готичне декорування. І це, власне, той міф, який насправді існує в дійсності.

 

Населення Львова емігрувало, але оточення ж нікуди не ділося. Селянство, що приїхало, почало перетворюватись у штучний пролетаріат, почало жити в антуражі аристократичного Львова, проавстрійського, польського Львова. В їх головах почались якісь дуже цікаві хімічні реакції. Я свято вірю, що Львів є тим міксом, наслоєнням авторитатарної системи Радянського Союзу і якихось певних ідей та ідеалів, тієї архітектури, яка все рівно до нас весь час щось промовляла. І львів’яни відчули, що це теж наше. Нам постійно тикали, що це не ваше, це тільки для австрійців, це тільки поляки – і так далі. Але не спрацювало – і зараз у Львові з’явилася особлива субкультура романтизму в сторону Середніх віків і Ренесансу. І це подобається людям.

 

Фото – shutterstock.com


comments powered by Disqus