29 січня 2015

Універсальний дизайн: досвід Норвегії

 

Універсальний дизайн – не тимчасовий модний тренд, а новий спосіб мислення та проектування, що все більше шириться світом. Такий дизайн ще називають дизайном для людей, адже він дозволяє комфортно та вільно користуватись речами, послугами та міським простором всім людям, незалежно від їхнього віку, статі чи стану здоров'я. Саме тому без універсального дизайну просто неможливо мислити сучасне місто. Ми вирішили розповідати про досвід країн, що успішно втілють його принципи на практиці. Сьогодні мова піде про Норвегію. 

 

Фотографія: shutterstock.com

Конвенцію ООН про права інвалідів, що вимагає дотримуватися принципів універсального дизайну, Норвегія прийняла тільки у 2013 році, на чотири роки пізніше від України. Але норвезькі міста вже давно знайомі з цим підходом, тож і прогулянка Осло відчутно відрізняється від прогулянки Києвом.  

 

Універсальний дизайн означає, що продукти, послуги та міський простір можуть використовуватися всіма в повному обсязі, без потреби в додатковій адаптації чи спеціалізованому дизайні. Він робить життя зручним для людей з обмеженими можливостями, маленьких дітей, людей похилого віку та всіх без винятку користувачів міста. Сім основних принципів універсального дизайну розробили у 1995 році в Університеті Північної Кароліни, це 

 

1. Рівноправність. Наприклад, раковини в туалетній кімнаті на різній висоті.

2. Гнучкість. Наприклад, сидіння у транспорті, що опускаються і підіймаються.

3. Простота та інтуїтивність. Наприклад, зрозуміла міська навігація.

4. Легкість сприйняття інформації. Наприклад, дублювання голосових оголошень в транспорті на електронному табло.

5. Допуск на помилку. Наприклад, упаковки ліків із захистом від дітей.

6. Малі фізичні зусилля. Наприклад, зручні ручки, що дозволяють без особливих зусиль відкрити двері.

7. Достатність розмірів та простору. Наприклад, широкий ліфт, до якого можна заїхати на інвалідному візку.

 

Головне в універсальному дизайні те, що він повинен бути складовою будь-якого проектування, незалежно від середовища та призначення. Його розуміння повинне бути «зашите» у спосіб мислення всіх, хто створює послуги та продукти, і тих, хто планує місто.

 

Пішохідна стратегія Норвегії

Разом зі Швейцарією та Нідерландами Норвегія належить до країн із найвищим відсотком пересувань пішки. Ця фізична активність віднедавна ще й  підтримується державою: на 2014 – 2023 роки Норвегія прийняла Національну пішохідну стратегію, гасло якої – «Ходіння пішки для життя», і ще 50 міст мають прийняти локальні пішохідні плани.

 

Поширена думка, що в Норвегії настільки хороший громадський транспорт, що ним радо користуються навіть найзаможніші. А от ходити пішки для норвежців до недавна було не так вже й престижно. Тому Стратегія має на меті підвищити статус цього способу пересування: ходіння пішки повинне у недалекому майбутньому стати однаково привабливим для людей різного достатку, сімейного стану та віку. Інакше кажучи, у 2023 року навіть чоловіки у ділових костюмах та батьки з маленькими дітьми переважно пересуватимуться містом пішки у щоденних потребах. Це не так складно, вважають у Норвегії. Почати можна з того, щоб заохотити дітей ходити пішки до школи. «To get children to walk to school» – одна з кампаній в рамках цієї стратегії.

 

Координаторка пішохідної стратегії Ґуро Берге у статті для журналу Nordic (2013) пише: «Є чимало аргументів на користь ходіння пішки. Що більше людей лишають автомобілі вдома, то краще для клімату. Для мешканців це також добре: менше шуму та забруднення повітря. Багато пішоходів створюють соціальний контроль – і вулиці стають безпечнішими. Від цього виграє також бізнес, зацікавлений у присутності великої кількості пішоходів у міському просторі».

 

Щоб більше людей обирали цей спосіб пересування, ходити вулицями має бути приємно, легко і безпечно. Тому принципи універсального дизайну тут виявилися просто необхідні. Норвезькі міста мають створити пішохідні мережі без сходів, із похилими підйомами та спусками, зі зрозумілою й помітною навігацією та добрим контактом із міським транспортом. Ці пішохідні мережі, звісно, мають ще й підтримуватися в доброму стані, особливо взимку – ожеледиця є головною причиною травм на дорозі. Якщо до цього всього додати освітлення вулиць, більш тривалі інтервали зеленого світла на переходах, розміщення лавочок поруч із тротуарами та обмеження швидкості автомобілів у містах до 30 км/год, то пересування пішки на невеликі відстані стане просто найлогічнішим способом.

 

За словами Ґуро Берге,  «ми є експертами у будівництві доріг для автомобілістів, але ми часто нехтуємо тим, щоб створити приємні та безпечні умови для пішоходів». Якщо автошляхи – це строге регулювання, деперсоналізація, лінійність і передбачуваність, то пішохідні маршрути орієнтовані на людину, багатофункціональні, змінні й непередбачувані. Це зовсім інший спосіб думати про місто».

 

Площа Шандорф – доступний публічний простір

Саме в Норвегії заснували нагороду за інновації в універсальному дизайні. Наразі її отримали два проекти: реконструкція площі Шандорф та маргаринна фабрика, перетворена на дитячий садочок. Обидва проекти – в Осло.

 

Вулиця Шандорф у центрі Осло з’єднує церкву із бібліотекою, але доволі довго використовувалася переважно як парковка. Із паркінгу на зелену площу її перетворили у 2009 році архітектори з бюро ландшафтної архітектури Østengen & Bergo. Раніше шлях з одного кінця площі до іншого можна було подолати тільки пройшовши кількома ділянками сходів – різниця висот між двома кінцями площі складає сім метрів. Це місце десятиліттями було майже непрохідне для людей з обмеженими можливостями, людей з дитячими візками та велосипедистів, як розповідають в інтерв’ю самі архітектори. Вони спроектували довгий пандус із низьким градусом ухилу, який переривається горизонтальними ділянками для відпочинку. По всій довжині – поруччя, внизу та нагорі сходів – тактильна плитка, усі елементи – з матеріалів, що не ковзають. Світла поверхня пандуса та зелень довкола створюють візуальний контраст, а в одному кінці площі є паркова для візочників. Зрештою, це просто затишне зелене місце в центрі Осло, де приємно відпочивати всім.

  • Фотографія: norskdesign.no
  • Фотографія: norskdesign.no
  • Фотографія: wikimedia

 

Margarinfabrikk – універсальний дизайн дитячого садочка

Цікавий приклад ревіталізації промислового приміщення із врахуванням принципів універсального дизайну – це Margarinefabrikk в Осло. Проект здійснило архітектурне бюро NAV у 2010 році. Дитячий садок на 500 місць називали «соціальним експериментом» – непросто було уявити, що в індустріальній будівлі початку ХХ століття можна зробити світлий дитячий садочок за всіма принципами універсального дизайну. Ані масштаб, ані планування фабрики (перший поверх на 1,2 м піднятий над рівнем землі) не сприяли тому, щоб тут робити садочок, в тому числі й для дітей з обмеженими можливостями.

 

Приміщення було суттєво змінене, наприклад, дах замінили повністю, але структура фабрики збереглася - тепер високі вікна та стеля дають багато світла та повітря. Вважається, що тут вдалося зберегти оригінальні риси будинку і зробити його відповідним стандартам доступності та вимогам простору для дітей. У садочку використали принципи універсального дизайну не тільки в плануванні, а й в оформленні: графічні елементи на стінах, маркування приміщень та дверей кольором, контрастні кольорові схеми. А територія довкола фабрики – це ігровий майданчик, який лишається відкритим навіть тоді, коли садочок зачиняється.

  • Фотографія: architecturenorway.no
  • Фотографія: architecturenorway.no
  • Фотографія: architecturenorway.no
  • Фотографія: architecturenorway.no
  • Фотографія: architecturenorway.no
  • Фотографія: architecturenorway.no
  • Фотографія: architecturenorway.no
  • Фотографія: architecturenorway.no
  • Фотографія: architecturenorway.no

 

Підйомник для велосипедистів

Ще один вдалий приклад: 2013 році у норвезькому місті Тронгейм відновили перший і єдиний у світі міський велопідйомник. Його прототип існував з 1993 року – але відновлений CycloCable, як стверджують конструктори, краще відповідає вимогам безпеки. Хоча й за 15 років існування старого підйомника не було жодного нещасного випадку.

 

Тронгейм – третє найбільше місто в Норвегії, в якому до того ж навчаються 30 тисяч студентів. Це місто за різними рейтингами входить у десятки найкомфортніших міст для велосипедистів – попри те, що має серйозні перепади рельєфу.

 

Підйомник підіймає велосипедиста вуличкою довжиною близько 130 метрів. Він малопомітний на тротуарі і не підіймається над рівнем асфальту, тому зашпортатися практично неможливо.  Усі конструктивні елементи підйомника сховані під тротуаром, а тому жодні дроти чи троси не засмічують місто візуально. Швидкість підйомника – 2 м/с, і за годину він може обслуговувати 360 велосипедистів.

  • Фотографія: trampe.no
  • Фотографія: trampe.no
  • Фотографія: trampe.no
  • Фотографія: trampe.no

 

Майже половина велосипедистів Тронгейма стверджують, що стали більше їздити містом саме завдяки цьому підйомнику. І хоча він призначений саме для велосипедистів, час від часу винахідливі батьки з дитячими візочками використовують підйомник, щоб піднятися крутим схилом.

 

 Підписуйтесь на новини потоку План Б у Facebook та першими дізнавайтесь про найкращі урбаністичні ініціативи та практики.


comments powered by Disqus