23 травня 2014

Іспанські архітектори з N’undo: «Тиша – прекрасний будівельний матеріал»

Фотографія: Andrey Mikhaylov
  

 

Алехандро дель Кастільо та Вероніка Санчез із іспанського об’єднання n’undo на фестивалі CANactions розповіли про архітектуру не-будівництва, про те, що Джон Кейдж та Казимир Малевич зробили для архітектури і чому не варто довіряти Google. 


Деколи архітектура нагадує цирк. У цьому цирку не переймаються справжніми потребами людини – тут усіх більше цікавить стиль. Але архітектура може й не мати стосунку до будівництва. Деколи ми виробляємо замість того, щоб думати, а в результаті виходить нонсенс. Ми віримо в архітектуру мислення.

 

Архітектуру зрозуміли невірно


Не завжди те, в чому нас переконують – саме те, чого ми потребуємо. Ось таке зображення пропонує Google на запит «smart city». І це та картинка, яку нам намагаються продати.

 

Фотографія: irislab.it
 

Нам кажуть, що ми не зможемо жити в містах без повсюдного інтернет-зв’язку, без тисяч новітніх технологій.

 

Розумні міста – це те, чого хочуть великі компанії, які стоять за технологіями, а не міські мешканці. Більше того – міста завжди були розумними, тому що тут люди обмінюються ідеями, знанням, життям.

Так що «розумне місто» – недолугий термін.

 

«Світ наповнений жахливим непотребом. Сміття займає забагато місця», – казав  Антоніо Лопез. Ми з ним абсолютно погоджуємося. Якщо ви введете в Google «непотрібні елементи», система запитає: «Можливо, ви мали на увазі потрібні елементи?». Хоча Google і не знає про непотрібні речі, їх існує величезна кількість. У тому числі й непотрібна архітектура.

 

Звідки береться сміття? Його виробляють міста. А насправді ми не потребуємо більшості з того, що виробляємо. Сьогодні цивілізація наближається до межі екологічного сліду. Але більшість розвинених країн споживають у кілька разів менше, ніж виробляють.

 

Що насправді потрібне? Людині потрібен дім, але не п’ять будинків. Іспанці можуть мати три або чотири будинки: один вихідний ви проводите на узбережжі, інший – у селі і так далі. Так ми дійсно псуємо територію. Усе Середземноморське узбережжя сьогодні зіпсоване зайвою архітектурою.

 

Ми будували й будували для того, або отримати гроші. Архітектуру зрозуміли невірно – як фінансові активи.

 

Будинки second-hand


У 70-ті роки в Німеччині розробили ідею трьох R: reduce, reuse and recycle. На жаль, зараз останнє слово стало величезним бізнесом. Але недаремно на першому місці стоїть reduce.

 

Найважливіше – це зменшити кількість того, що ми виробляємо та будуємо.

Ми працювали в одному проекті з Greenpeace над готелем в Альґарробіко в Іспанії. Він був незаконно збудований на узбережжі, тож після десятка судових слухань готель вирішили знести. Втім, не знали, як це можливо малим коштом. Ми дійшли висновку, що можна повторно використати до 99 % матеріалів, тобто майже все. Отже, вторинна переробка річ – серйозна. І архітектори мають навички, як це робити. Наприклад, в Іспанії переробка – це великий сектор, куди йдуть працювати в тому числі й архітектори.

 

nUndo знайшли спосіб знести непотрібний готель і використати 99% його матеріалів

Фотографія: n'Undo

n'Undo знайшли спосіб знести непотрібний готель і використати 99% його матеріалів

 

Архітектура – це не лише створення нових речей. Це також винахідливість: як використати вже існуюче. Тим паче під час економічної кризи архітектор не може розраховувати на потужне фінансування. У Мадриді є неймовірний приклад, культурний центр Матадеро. Вся черепиця на даху будівель – не нова, а використана вдруге. Це можливо і для будівель, не лише для матеріалів. В Іспанії є достатньо голих скелетів недобудованих через кризу будівель. З ними потрібно щось робити.

 

Вся черепиця на будівлі культурного центру Matadero - використана вдруге

Фотографія: AlesKubr2

Вся черепиця на будівлі культурного центру Matadero - використана вдруге

 

Ось гарний приклад з Албанії. Там є близько 750 тис. таких грибів, старих бункерів, збудованих під час Холодної війни, і зараз люди використовують їх як житла, кафе, готелі.

 

В Албанії безліч таких бункерів, що можуть стати магазинами, житлом, кафе.

Фотографія: Stelios Lazakis

 

Або відомий випадок Нью-Йоркської High Line. Є і протилежні приклади, їх чимало в Китаї – це міста-фантоми, збудовані лише для спекуляції. Або ось на Півдні Іспанії провели архітектурний конкурс і спорудили таку жахливу річ. Її призначення – давати тінь. Але в місті повно тентів, парасоль, накриттів, під якими ховалися від сонця впродовж останніх шестисот років.

 

В містах будують безліч непотрібних споруд, як от це покриття від тіні - Metropol Parasol в Севільї

Фотографія: Anual

В містах будують безліч непотрібних споруд, як от це покриття від тіні – Metropol Parasol в Севільї

 

Якщо ви подивитеся на цей проект в контексті навколишньої забудови, то зрозумієте, наскільки жахливий вплив на місто він має. І сьогодні в різних частинах світу приходять до думки: час подивитися на проблеми, які ми маємо, та розв’язувати їх, перш ніж будувати нове, створюючи нові проблеми.

 

Демонтувати – значить відновлювати


Reduce – це найважливіше слово. Це запобігання новому будівництву та мінімізація. Потрібно прибирати непотрібне, відсікати його. І демонтувати. В іспанській мові це слово має негативне значення, але ми розуміємо демонтаж як відновлення того, що було зіпсоване архітектурою та іншими втручаннями і може бути повернене місту та людям. Цим шляхом також можливо робити архітектуру.

 

Австралійський архітектор Ґленн Маркатт будує так, щоб після зносу будинку через п’ять років не лишилося жодного сліду. Він переконаний: важливе не те, що ми збудували, а слід, який ми лишаємо. Якщо витвір архітектора не покращує ландшафт, краще цього не будувати. Мета архітектури – робити життя досконалішим.

Ми не стверджуємо, що менше – це більше. Ми кажемо: ніщо – це більше.

У той же час ми не переконуємо вас, що нічого не потрібно робити. Просто варто робити лише необхідне.

 

Коли ти говориш, маєш викидати непотрібні слова. Джон Кейдж у 50-х роках почав говорити про тишу як реальний матеріал і про те, що в музиці важливі не ноти, а простір поміж ними. У наших містах тиша і простір також є прекрасними будівельними матеріалами.

 

За «Чорним квадратом» Малевича насправді чимало мислення. Так само як і за композицією Джона Кейджа «4’33’’». Про це все ми забуваємо, тому що нас вчать обов’язково будувати, інакше ми не архітектори. Але тиша має за собою архітектуру. Так само як і порожнеча. 

 

Ми віримо, що деколи порожнеча і точка – це реальні можливості.

 

 

Що ми робимо в n’undo?


Ідемо працювати з людьми. Запитуємо людей, що їм потрібно, що вони хочуть. В Іспанії багато активістів та організацій працюють в цьому напрямку. Наші друзі, наприклад, розробляли проект багатофункціонального спортивного павільйону на замовлення муніципалітету Севільї. Але після дослідження настроїв в околиці відмовилися від цієї ідеї. Виявилося, що люди не хочуть спортивного комплексу, їм натомість потрібна бібліотека.  І в результаті збудували бібліотеку.

 

Не завжди, але трапляється, що міська влада чує голос розуму.

Але звісно ці процеси вимагають чимало часу. У випадку історії з бібліотекою на це пішло чотири роки.

 

 

Перемогти комерційні монстри нашими силами неможливо, але ми працюємо у сфері освіти. Наша робота – уповноважити людей, дати їм владу – ні, не приймати технічні рішення, але надати змогу висловити, що на їхню думку може покращити життя в околиці, життя їхніх дітей. 

 

В Мадриді ми працюємо з неурядовою організацією Architects without borders, намагаючись захистити публічні простори. В Іспанії сьогодні вони здаються в оренду, наповнюються рекламою, світлом, так що повністю закривають фасади. Міста вже не побачиш. 

 

Архітектор знає, де поставити будинок, але також необхідно мати бачення, де потрібно прибрати зайве. Адже ми потребуємо вільних просторів.

 

Одного разу ми робили таку акцію: зібрали повну площу людей, принесли меблі з дому, бо там навіть немає місць для сидіння. Звісно, невдовзі прийшла поліція. Але такі заходи допомагають сформувати громадську думку: люди підходять, запитують, що ми робимо. Отже, це все для того, щоб заохотити людей замислюватися над ситуацією. Тому що зазвичай городяни, ті, хто творить місто, вони навіть не знають цього. Вони є містом, вони живуть у ньому і творять його, але не знають про нього. Є різниця – чи ти є частиною міста, в якому живеш, чи ти просто проходиш повз. 

 

Люди мають вірити, що вони в змозі робити щось. Тоді як нас намагаються переконати у зворотньому.


comments powered by Disqus