12 липня 2015

Цнотливий соцмод: від Кишинева до Києва

Соціалістичний модернізм у Кишиневі сягнув свого піку у 60-х роках минулого століття, паралельно з всім простором СРСР. Попри те, що урбанізація столиці Молдови відбувається швидше, ніж в інших містах цієї загалом сільськогосподарської країни, споруди соцмоду тут майже не зруйновані. Між Києвом та Кишиневом можна провести багато паралелей, та ставлення до історичної містобудови в наших країнах таки різниться.

Фотографія: Єлизавета Кузнєцова

В найбільших містах України стає все менше місця для людей. За радянської влади генеральні плани міст передбачали побудову громадських просторів, що належали спільноті і мали б використовуватись для комунікації населення. Такі простори створили (чи принаймні намагались) по всій території СРСР. Та щодо вичерпності їх використання таки можна посперечатися. Союз розпався і стартувала масова приватизація. Тоді і почалось перекроєння та шматування громадських просторів. Радянська забудова також зазнала перевтілень – сумнівні добудови до споруд, рясне банерне покриття, залатання, недбале фарбування чи перепланування – лише частина прямого впливу українського капіталізму. Іноді здається, що малий бізнес знищує велику архітектуру.

 

У свій час радянська влада вкладала неабиякі гроші в розбудову міст, а особливо Києва. Стиль, який в більшості випадків переважав у забудовах великих міст, досі часто змушує оговтуватись в якому таки місті ти зараз перебуваєш.

 

Схожу долю має столиця Молдови, – місто Кишинів, що збудоване переважно за радянських часів: пам’ятки дорадянської архітектури збереглися здебільшого в центральній частині міста. Цікаві ж об’єкти соцмоду можна знайти в усіх районах молдавської столиці. Навколо деяких із них точаться естетичні суперечки: архітектура радянського періоду в наш час недооцінена й багатьом ненависна.

 

Кишинів – найбільше місто країни з насиченим потоком капіталу, людей, та розвитком бізнесу. Та навіть за чверть століття радянська архітектура тут збереглась майже в ідеальному стані. Павел Браіла, митець та один з найвідоміших художників Молдови, в нашій розмові з ним порівнює Кишинів з Києвом і заключає: «Нам пощастило, що у нас немає грошей». Павел говорить, що в Києві достатньо ресурсів саме для руйнування міста. Мало хто піклується про вже існуюче, а прагне збудувати нове, і зазвичай це – лише невдала спроба.

 

«Радянська спадщина в Кишиневі сприймається двояко: є частина людей, що цінують її, а інша ставиться до неї, як до частини ідеологічного минулого і вважає, що все це потрібно знищити, зруйнувати чи замалювати, – говорить про ставлення людей до соцмоду Кишинева Володимир Ус, куратор Асоціації молодих художників «Oberliht», що займається також і урбаністичними ініціативами.

 

 

Кишинівський проект «Відкрита квартира» – один з таких ініціатив організації – намагається примирити мешканців міста з об’єктами сучасного міста та показати, як соціалістична забудова може співіснувати з міським простором. Цей арт-проект – приклад публічного мистецтва. Автори говорять, що за часів радянської влади підпільне мистецтво могло жити лише у приватних квартирах. «Відкрита квартира» ж намагається зруйнувати цю межу, працюючи як майданчик для виставок та різних ініціатив – тут відбуваються концерти, кінопокази, виставкові та інтерактивні проекти.

 

Реалізував цей проект Штефан Русу, відомий куратор та керівник арт-проектів не лише в Молдові, чиєю ідеєю і було використати для створення «Квартири» цілісні бетонні плити. За словами Володимира, вони намагались створити репліку радянської квартири. Розташована «Квартира» на майдані перед Департаментом культури Молдови.

 

«Якщо держава не має часу на урбаністику, то ми готові ініціювати перетворення міста і розробляти власне бачення просторів, але врахувавши інтереси жителів. Для нас важливо розвивати партнерство з владою. Ми хочемо облаштувати громадські простори Кишинева так, щоб вони були більш функціональні», – розповів Володимир Ус.

 

 

Одна з причин, чому місто може здатись нелогічно спланованим – незавершений план розбудови Кишинева, що спроектував архітектор Олексій Щусєв. До розпаду Радянського Союзу втілити цей план до кінця не встигли, тож тепер інфраструктура міста страждає.

 

Наприклад, за генпланом, ще в 50-х роках почали будівництво бульвару, що мав би закінчитись парком. Ревіталізацією цієї території з 2010 року також працює організація «Oberliht». Вони всіляко намагаються залучити жителів цієї площі до ініціативи і намагаються пояснити, що реалізація проекту є дуже важливою для жителів. «Якщо проект не здійснять, то людей звідси просто евакуюють, а це кілька сотень людей», – пояснює Володимир Ус.

 

З ініціативи активістів організації розробили план, який сформований згідно з потребами жителів, проведеними соціальними опитуваннями, конкурсом художніх проектів та історичних досліджень.

 

 

У великих містах пострадянських країн нищення соціалістичної архітектури виправдовують важливістю самоідентифікації, неестетичністю та непрактичністю споруд радянських часів. Натомість, Кишинів зумів зберегти свою радянську красу, почасти не зіпсовану банерною рекламою чи недолугою реставрацією.

 

Трансформація історичної спадщини відбувається безперервно. А оскільки соціалізм сформував значну частину Кишинева, соцмод тут також намагається вижити.

 

Серед прикладів того, як радянська спадщина існує в сучасному Кишиневі – Національний палац, спроектований 1978 року Семеном Фрідліним, розташований у центрі міста. Будували палац понад десять років. Будівля стала національною гордістю Молдови: зал на дві тисячі місць, ескалатор і двохсоткілограмовий бюст Леніна всередині, який простояв кілька років після здобуття Молдовою незалежності. За задумом ця споруда мала нагадувати кремлівський Палац з’їздів.  

  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова

Не всі об’єкти радянської спадщини в Кишиневі таки збереглись. Республіканський стадіон в місті щороку перетворюється на руїну, а футбольні федерації, що хотіли зайнятись реконструкцією кілька років тому, але не змогли домовитись з владою Молдови, полишили цю ініціативу. Стадіон звели 1952 року для футбольного клубу «Буревісник» (згодом – «Зімбру»). Спочатку стадіон побудували з двома трибунами, але несподівано команда вийшла до елітного дивізіону країни і влада дала вказівку терміново за два місяці добудувати ще бокові трибуни і реставрувати пошкодження. Після реконструкції 1974 року стадіон займав десять тисяч квадратних метрів і включав багато спортивних майданчиків. Його трибуни могли вмістити понад двадцять тисяч глядачів. У 1991 році цей стадіон був єдиним, на якому можна було проводити домашні матчі збірної країни. Стадіон поступово руйнувався, і після невдалих спроб реставрації його закрили для проведення матчів під егідою ФІФА та УЄФА. Зараз потрапити на територію зруйнованого стадіону неможливо; він має апокаліптичний і величний вигляд.  

  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова

Ще один об’єкт радянського формування просторів – Комсомольське озеро, що створили у 1951-52 роках. Це штучна водойма, що має середню глибину близько чотирьох метрів, із пляжем та набережною. У 2006 роках тут вимерла вся риба; тоді водойму осушили та очистили, але коштів, щоб заповнити озеро водою, в міському бюджеті не вистачило. Воду пустили лише 2011 року; озеро набиралось два роки. Поряд розташовані каскадні сходи, які зараз намагаються реконструювати. Пляж знову функціонує на тому ж місці, як і до осушення. Цей приклад ілюструє як об’єкт радянської спадщини можна перевтілити та як влада Кишинева це зробила.  

  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова

Кишинів був сильно зруйнований другою світовою війною. Після війни радянська влада як реконструювала старі, так і будувала нові споруди. В той період була зведена бібліотека імені Крупської, залізнична лікарня тощо. Поштовхом для відбудови Кишинева стала всесоюзна зустріч будівельників та архітекторів 1954 року, на якій визначили основні вектори розбудови міста. Саме тоді постали великі житлові масиви Ришканівка, Ботаніка, Боюкани та інші. Місцеві жителі говориять про те, що кишинівські спальні райони таки брудніші, аніж київські. Але в Кишиневі існує ще одне актуальне питання – це незаселені квартири. Причина – звичайний житель міста не має достатньо доходу, щоб купити власне житло. Кожен зі спальних районів міста має власну інфраструктуру, або пристосовується до сусіднього. Район Ботаніка – з таких, у якому можна прожити все життя і не виїжджати (тут є все, що необхідно), – схожий на київську Облонь. Район Старої пошти в Кишиневі – це київська Борщагівка: тут страшно. Район Чекани містяни люблять за відносну естетику: тут є місця з унікальними видами на Кишинів. А в районі Ришанківка розташовано багато радянського незавершеного соцмоду, порівняти його можна з київським районом Виноградар.

 

Місцеві урбаністи говорять, що жителі столиці загалом відкриті до співпраці і активно приймають участь у трансформації просторів, бо усвідомлюють, що від цього залежить, як їм жити.

 

Як і в Україні, бюроктарії тут вистачає: з владою з питань перетворення міста потрібно контактувати через офіційні листи та зазвичай це – тягуче листування. Жителі переважно говорять про те, що історичну частину міста треба зберегти, інакше тут з’явиться комерційна інфраструктура, де переважатимуть готелі, казино чи молли. Всі зацікавлені, щоб визначні місця Кишинева таки зберегти. Але чи готове молдовське суспільство прийняти своє минуле та визнати, що головна проблема – у сприйнятті радянської спадщини?  

  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Єлизавета Кузнєцова
    Єлизавета Кузнєцова
    Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова
  • Фотографія: Єлизавета Кузнєцова

 


comments powered by Disqus