1 грудня 2014

Ігор Скляревський: «Чиновники – не окремий біологічний вид. Це наші сусіди, родичі та друзі»

 

Завдяки дизайнеру Ігорю Скляревському та спільноті його однодумців «Агенти змін», у столичного фунікулера та міської електрички з'явився новий дизайн, а київський метрополітен заговорив людською мовою і скоро отримає нову, більш якісну та зручну схему станцій підземки.  У інтерв'ю Platfor.ma Ігор Скляревський розповів про те, як «Агенти змін» допомагають Україні перестрибнути з 19 століття у 21-е, чому повальне брендування українських міст – це жалюгідно, і як кожен з нас повинен побороти чиновника в собі.

 

 

— Три роки тому ви подавали проект нової схеми метро, проте чиновники метрополітену від нього відмовились. Зараз їх вдалось переконати. Що, на ваш погляд, змінилось за ці три роки?

 

— В метрополітен, Київпастранс та мерію прийшли нові люди, молодші, прогресивніші, у них є бажання змінити транспорт на краще. Головне, чим вони відрізняються від старих – вони готові слухати професіоналів, адже прийшли з приватного бізнесу, де про ефективність знають дещо краще від держсектору. І ще, це люди, які були за кордоном і бачили, як працює транспорт в цивілізованому світі. Вони щиро хочуть змініти наш транспорт на краще.

 

Фотографія: Агенти Змін

 

— Нова схема київського метрополітену доволі бурхливо обговорювалась в соцмережах. Як ставитесь до критики на свою адресу?

 

— Збір інформації від користувачів – це одна з найважливіших частин роботи дизайнера. Отже, налагодження каналу для зворотнього зв’зку – частина професії. Якщо ти отримуєш багато неадекватної реакції на свою роботу, то одне з двох: або ти сам неадекватний, або ти помилився у виборі каналу для зворотнього зв’язку.

 

Ми отримали багато дуже цінних порад і коментарів – це те, заради чого розробка дизайну для транспорту і робиться публічною. Я ставлюся до критики в соцмережах як до видобутку золота. Часом буває багато бруду і лайна, але в ньому – крупиці золота. За три роки активної волонтерської дизайнерської роботи я виробив імунітет на троллів, не реагую на них. Хоча колись це сильно псувало настрій. Але я мушу сказати, що цього разу я був приємно вражений. Майже кожен з листів із критикою починався зі слів «Дуже дякуємо за вашу роботу, нарешті щось починає змінюватись на краще…». Це дуже приємно.

 

— До першого варіанту нової схеми метро кожна людина могла написати побажання або пропозицію. Наскільки поради людей виявились корисними? Які з коментарів ви взяли до уваги, а які були недоречними?

 

— Цінне – майже завжди рідкісне, так влаштований цей світ. На сто порад одна корисна – це вже немало. Насправді відсоток корисних порад вищий, просто вони повторюються. Всі помітили, наприклад, що серед транспорту до аеропортів є 22-й тролейбус, але немає 9-го, і це в кожному другому листі чи коментарі. Нічого страшного, прочитаємо корисну пораду 500 разів, це робота.

 

Ще один аспект: обговорення схеми метро серед киян – це обговорення не зовсім серед цільової аудиторії, і це треба враховувати. У Києві лише близько 50 станцій метро, майже всі кияни знають їх по пам’яті і дуже нечасто користуються схемою. Схема більш важлива для тих, хто погано знає місто. Проте кияни небайдужі до цього, і вони вимагають від схеми метро географічної точності, як від карти. Серед критеріїв якості транспортної схеми географія – далеко не на першому місці, нею доводиться жертвувати заради читабельності та простоти. Але невідповідність географії, на відміну від читабельності, простоти, збалансованості, дуже легко помічають. Спочатку ми ставились до цього дещо дратівливо, а потім зрозуміли: це виклик. Як зробити так, що схема була ближче до реальної географії міста, але без втрати читабельності? Знайшли вихід. Вся дизайнерська робота – це боротьба з обмеженнями, і це – лише одне з них.

 

— В якому українському місті, на ваш погляд, найкраще справи з навігацією та міським дизайном?

 

— У Львові. Там кілька років назад на гроші Євросоюзу місцеві професіонали зробили прекрасну систему навігації, якій можуть позаздрити немало західноєвропейських міст. Також у Львові найактивніші, вибачте за тавтологію, громадські активісти, які змінюють міський простір на краще і примушують це робити міську владу.

 

— Що вас ще не задовільняє у міському просторі Києва? Хто винен в цьому – люди чи чиновники?

 

— Чиновники – це не окремий біологічний вид. Серед них – наші сусіди, родичі, друзі і знайомі. Суть у тому, що 95% з киян, якщо їх поставити на посаду, будуть чинити так само, як ті, хто на посаді зараз – вирішувати власні питання, зрештою, бути просто непрофесійними і неефективними. Тому, якщо ми живемо в пострадянському місті з усіма його «радощами» – це тому, що більшість з нас такі самі совки, як і чиновники, на яких ми нарікаємо. Хто паркується на тротуарах та обшиває вагонкою балкони? Хто будує літні майданчики ресторанів у вигляді бараків, що займають 90% ширини тротуару, хто торгує в підземних переходах, влаштовуючи срач галактичного масштабу? Це роблять пересічні люди, а чиновники є складовою цього рагулізму і заробляють на бажанні киян жити в лайні, а не європейській столиці. В цьому бардаку винні всі. Визнання хвороби, як кажуть – перший крок до одужання.

 

— Яким критеріям має відповідати система орієнтування в місті? Чи далеко Києву до ідеалу?

 

— До ідеалу – як до космосу. В той самий час немає нічого космічно недосяжного у тому, щоб зробити неідально, втім достатньо ефективно. Треба розуміти, що дуже крута система навігації у Лондоні – це результат не тільки і не стільки купи грошей, це культурне явище, яке стало наслідком сотень років розвитку міської культури, міського управління та самоуправління, професійних середовищ – у тому числі інженерного та дизайнерського. Це не купиш за гроші, і не скопіюєш. Ми мусимо не копіювати зовнішні ознаки їхніх досягнень, а вчитися розуміти, як це працює.

 

Які критерії якості системи орієнтування? Якщо дуже коротко і без подробиць:

 

– Безперервність, достатність і ненадмірність;

– Достовірність, точність і однозначність тлумачення;

– Читабельність та доступність;

– Однаковість і відповідність стилю;

– Стійкість до середовища та вандалостійкість;

 

— Якими принципами ви керуєтесь при створенні будь-якого об’єкту міського дизайну? Що би ви порадили дизайнерам, які візьмуться за покращення систем навігації в інших містах?

 

— Головний принцип – цей об’єкт має вирішувати конкретні проблеми людей в простий і ефективний спосіб, це базовий принцип дизайну.

  • Фотографія: Система орієнтування в Києві
  • Фотографія: Система орієнтування в Києві

— Існує цілий Інститут дизайну та ергономіки, але при цьому міський дизайн в Києві такий, яким він є. Як оцінюєте їхню роботу, інакше кажучи, чим вони там взагалі займаються? Чи потрібна взагалі така державна інституція?

 

— Чим вони займаються? Доживають свій вік, забруднюючи місто своїм передсмертним сморідом: совковим бетонно-монументальним розумінням дизайну, на який наклалися легка доступність пластику та оракалу і недоступність професійної літератури російською та українською  мовами (а інших вони не знають). Єдине, що вони знають  – все навкруги має бути жовто-блакитне, так вони розуміють соціальне замовлення.

 

Чи потрібна взагалі наукова державна інституція з ергономіки і дизайну? Звісно, так. Щонайменше така інституція має розробити нові держстандарти у цій галузі, сучасні і розумні, які б замінили радянські ГОСТи.

 

— Усі свої проекти для Києва ви створили на волонтерських засадах. Не боїтеся, що це відучить чиновників від думки, що за хорошу та якісну роботу треба платити?

 

Справа у тому, що заплатити комусь за хорошу роботу – це теж важка робота, яка потребує високої кваліфікації. Заплатити – це останній елемент у дуже довгому ланцюгу. Перший, головний і найскладніший з цих елементів – формулювання завдання (а потім ще пошук виконавця, контроль його роботи, комунікації з громадою і багато іншого). Цього чиновники не вміють. Побудувати систему, в якій чиновництво здійснює ефективний менеджмент виконання соціального замовлення, знаходить виконавців, контролює їх та платить їм – потрібно. Але дуже довго. Ми з «Агентами змін» хочемо побачити результати своєї роботи ще за нашого життя, а не за життя наших онуків. Ми хочемо допомогти місту стрибнути з 19-го у 21-ше століття, заради цього доводиться чимось жертвувати.

 

— Якщо уявити, що влада міста дасть вам карт-бланш і необмежений бюджет: що зробите в першу чергу для того, аби життя в Києві стало комфортним?

 

Необмежений бюджет, кажете? Відправив би всіх киян на місяць у Західну Європу чи США — дивитися і вчитися. Щоб водій автобусу подивився на свого лондонського колегу, а міліціонер — на нью-йоркського, і зрозумів свою нікчемність. Ці люди відкрили б для себе неосяжну цивилізаційну прірву, яка нас відділяє, зазирнули б до неї і жахнулися. Все стало б на свої місця майже само собою. Вони всі повернулись би з жахливою депресією, частина не вийшла б із запійного стану, а решта оклигала б і побудувала чудове місто.

 

— Серед ваших ідей – зміна дизайну оголошень, які розвішує в житлових будинках ЖЕК. Чи вдається втілити цю ідею в життя? 

 

Чесно кажучи, я поки що не доклав належних зусиль для втілення цієї ідеї. Просто не вистачає на все часу. Але це дуже важливо – показати людям, що совковому стилю оголошень існує альтернатива. Це набагато важливіше, ніж багато хто думає: «яка різниця, як написано, головне, що воно взагалі написане». За тим, що і як написане в оголошеннях, стоїть розуміння системи цивілізованих стосунків між утримувачами будинків та мешканцями. Мешканці почнуть розуміти, що вони замовники, а ЖЕКи – лише найманці. Це розуміння, коли воно стане масовим, зробить революцію.

  • Фотографія: Система орієнтування в Києві
  • Фотографія: Система орієнтування в Києві

— Українські міста одне за одним отримують нові туристичні логотипи. Серед найбільш гучних – Львів, Одеса, Київ, Запоріжжя, Житомир, Франківськ, Тернопіль. Що думаєте про них? Чи потрібні взагалі українським містам логотипи, чи справді вони можуть допомогти містам віднайти свою ідентичність та покращити туристичний імідж?

 

— Я вважаю, що це дуже яскраве відображення нашої культурної особливості: «не бути, а здаватися». У бідних людей – телевізори з діагоналлю, як у мого ліжка, пафосні тачки та претензійні логотипи міст. Навіть дуже поважні та професійні дизайнери заграються в цю фігню. Справа в тому, що логотип – це частина бренду міста (одна з найменш важливих, до речі). Бренд будується на цінностях і транслює їх. Якщо тобі немає чого сказати світу, а багатьом з наших міст поки що нема чого сказати, це буде лише графічна вправа, яка зовні виглядає дуже смішною. Ну це як діти, які копіюють дорослих. Коли це діти, це мімімішно, коли дорослі дядьки таке роблять, це жалюгідно.

 

Найкраща ілюстрація цим словам – напис I am Kyiv, який нещодавно з’явився у Києві. Якщо зробити такий само напис, як в Амстердамі, не розуміючи культурного контексту та гри слів, яка цей контекст обігрує, ти не станеш таким привабливим, як Амстердам, ти станеш посміховиськом.

 

— Які маєте плани на майбутнє? Чим будете займатись після впровадження нової схеми метрополітену?

 

— Ми плануємо послідовно розробляти та впроваджувати систему орієнтування та взагалі комунікацій на транспорті, включно із навігацією на станціях, вестибюлях та переходах метро, інформацією на зупинках та в салонах громадського транспорту. Схема метро – це лише маленький камінчик в майбутній системі.

 

— Як людина, що пережила це на власному досвіді, що можете порадити людям, як хочуть змінити систему, проте не знають як?

 

— Просто робити те, у що віриш, багато вчитися і постійно вдосконалюватися. Не зупинятися. Якщо це справді щось суспільно важливе, воно знайде собі дорогу.

 

Підписуйтесь на новини потоку План Б у Facebook та першими дізнавайтесь про найкращі урбаністичні ініціативи та практики.


comments powered by Disqus