24 березня 2015

Двічі в одну річку: як міста відроджують свої водні артерії

 

Безліч річок в мегаполісах усього світу в другій половині ХХ століття виявились майже втраченими для міста. Городяни та міська влада не здатні були оцінити величезний потенціал міських водних артерій і поступово перетворювали їх на промислові зони чи стоки для сміття. Але, на щастя, все частіше міста починають заново відкривати для себе важливість річок та набережних і перетворювати їх на центри громадського життя. Ми вже писали про приклади такого перетворення в Сеулі та Сінгапурі, а тепер вирішили розповісти і про інші приклади того, як можливо перетворити сірі прирічкові зони на гостинний простір, а саму річку – з тягаря для міста на його головну перевагу. 

 

Фотографія: shutterstock.com

Фес, Мароко

Місто Фес у Мароко має 2 млн мешканців та історичний центр, що входить до об’єктів спадщини ЮНЕСКО. Через середмістя протікає річка Фес, яка колись дала місту життя. Ще кілька років тому вона була помийною канавою, заваленою сміттям, а річкова вода була наповнена хімікатами – наслідками традиційних феських ремесел, обробки шкіри та міді. Міська влада, замість того, щоб вирішувати екологічну проблему, вдалася до методу «очі не бачать – серце не болить» і почала поступово перекривати окремі ділянки річки бетонними плитами. На них виникали стихійні паркінги і транспортні розв’язки.   &nbs

  • Фотографія: holcimfoundation.org
  • Фотографія: holcimfoundation.org

У 2004 році Комітет ЮНЕСКО поставив вимогу зруйнувати ці бетонні саркофаги. Місту був потрібен архітектурний проект, який не просто виведе річку на поверхню, а й дасть зрозуміти мешканцям, що вона є цінністю, яку не варто перетворювати на сміттєпровід. Фес отримав грант на відведення каналізаційних стоків та очищення води, і це був саме той момент, коли треба було братися за відродження річки. У 2008 році архітектурне бюро EAST (Bureau of Ecological Architecture & Systems of Tomorrow) марокансько-канадійської архітекторки Азізи Чауні спільно з архітектором Такако Таджімою розпочали відновлення річки Фес і створення публічних просторів біля неї.

 

«У певний момент я зрозуміла, що не можу стерпіти знищення річки, такої важливої частини мого міста, – розповіла Азіза Чауні на конференції TED. – Ми запропонували створити по береговій лінії пішохідні зони і з’єднати їх з міськими вулицями, а порожні ділянки поруч із річкою перетворити на публічні простори, яких бракує в місті». Сьогодні замість однієї з хаотичних транспортних розв’язок можна побачити публічний простір, а на місці стихійної парковки – ігровий майданчик. Проект ще не завершений (наприклад, не зроблені пішохідні стежки вздовж берегів річки) та й очищення річки також не відбулося повністю. Але в будь-якому випадку санітарний стан та вигляд річки Фес сьогодні вже дозволяє проводити поблизу неї час, а звільнені від автомобілів невеличкі площі спонукають до цього. Як каже Азіза Чауні, «я повернула річку і своє місто до життя».

 

Пасіг, Маніла

Філіпінська столиця Маніла близько двадцяти років співіснувала з екологічно мертвою річкою Пасіг. Навколо неї існував цілий комплекс проблем: у річку скидалися і відходи промисловості, і продукти життєдіяльності з численних стихійних поселень на її узбережжі. Смердіти вода в Пасігу почала ще з 70-х років.

 

Офіційна версія стверджує, що 65 % забруднення річки створюють саме нелегальні поселення біля неї, більшість яких не має каналізації. Соціальну проблему Маніла прагне вирішити завдяки програмі «оновлення нетрів». Мешканців селищ переселяють у передмістя, але оскільки більшість із них працюють в Манілі, людям важко дістатися звідти на роботу, тому вони повертаються. Примусові переселення викликають конфлікти та хвилі протестів. Під час спроби одного з таких виселень дійшло до вбивства одного з робітників, після чого спроби припинилися. Мешканці отримали змогу купити землю, на якій живуть, за зниженою ціною, а уряд розпочав програму проведення каналізації та облаштування доріг у стихійні селища.  

  • Фотографія: wikimedia
  • Фотографія: wikimedia

 

Що би не було причиною забруднення Пасігу, промисловість чи нетрі, останніми роками ситуація змінюється на краще. Уряд прагне привабити до міста туристів, і річку вважають однією з потенційних атракцій. Чимало громадських організацій працюють зі спільнотою заради відновлення річки. З 2010 року проходить благодійний марафон «Run for the Pasig River», існує навіть нагорода – «Забруднювач річки Пасіг». Комісія з відновлення річки Пасіг наглядає за чистотою, тобто ловить тих, хто скидає сміття в річку (звісно, не промисловців, а бідноту), а також стежить за тим, щоб на відстані 10 метрів від річки не розміщувалися підприємства, житло чи нелегальні поселення. Комісія також організовує роботу річкових воїнів – робітників, які виловлюють сміття з річки.

 

Сьогодні вже кілька приток річки (всього їх близько сорока) очищені, на їхніх берегах можна навіть побачити квіти. Ще одним видимим досягненням стало відновлення ринку Пако, де створили також інформаційно-освітній центр, де розповідають мешканцям про всі кроки, які робляться для відновлення річки, і залучають людей до участі.

 

Соуміл, Йонкерз

Мешканці 200-тисячного міста Йонкерз у штаті Нью-Йорк ще кілька років тому могли не здогадуватися, що через центр міста протікає річка Соуміл, притока Гудзона. У 20-х роках минулого століття Соуміл відвели під землю – так захист від паводків здавався надійнішим, і санітарні проблеми забрудненої річки зникали самі собою.

 

У 2007 році місто Йонкерз розпочало проект виведення річки з-під землі як частину ревіталізації центру. У 2011 році вода з’явилася на поверхні, а замість колишньої площі створили невеличкий парк, де регулярно відбуваються фестивалі й святкування, і де також зручно просто відпочити. Обговорення тривали з 2005 по 2010 рік і залучали у процес планування студентів, митців, активістів, підприємців, місцевих чиновників, екологів, архітекторів, і просто мешканців. Важко сказати, чи всіх задовольнив результат, але «у місті, яке часто описують словами «розпад», «занедбаність», Парк Ван дер Донк виглядає кроком до ревіталізації, що помітно і з ресторанчиків, які виникають навколо, і з відновлених будинків в околицях», – пише на Tripadvisor користувачка Шенон Лі Ґілстад.  

  • Фотографія: sawmillrivercoalition.org
  • Фотографія: Flickr

 

На відновленій ділянці річки з’явилася навіть фауна: бобри, качки, чаплі, вугрі. Міській владі цей проект здався таким успішним, що Соуміл продовжують виводити на поверхню вже на сусідніх вулицях. Зрозуміло, що не заради річки як такої: такі відроджені частини міста, що приваблюють людей, є дуже привабливими для бізнесу.  

 

Делавер, Філадельфія

Генплан Філадельфії, прийнятий у 2012 році, має на меті перетворити узбережжя річки Делавер довжиною шість миль у «продовження міста», пішохідну та велосипедну територію, тобто на суспільне благо. Закинуті пірси адаптують також під житлову й комерційну нерухомість, але деякі з них стають маленькими непретензійними річковими парками.

 

Уздовж річки тягнеться парк Washington Avenue Green, з якого можна потрапити на Пірс 53 – перший пірсовий парк, з майданчиком, з якого відкривається панорамний вид на річку та місто. У вуличних меблях тут використані прості та екологічні матеріали, і цей невеличкий річковий парк має бути гарним місцем для пікніків. У 2015 році планують завершити облаштування тематичного «рибальського» парку на наступному Пірсі 68.  

  • Фотографія: hiddencityphila.org
  • Фотографія: delawareriverwaterfront.com

 

Паралельно з облаштуванням зелених зон на береговій лінії та пірсах заплановані так звані «конектори» – зелені смуги, що поєднуватимуть узбережжя з сіткою міських вулиць, спроектовані архітекторами зі Studio Bryan Hanes. У планах також будівництво й більшого парку, що безпосередньо спускатиметься до води. Щоправда, він уже буде обмежений торговельними центрами, а під ним розміститься паркінг. Але в будь-якому випадку планування цих парків, як і іншого будівництва, відбувається із постійними громадськими обговореннями, які заздалегідь анонсуються, розміщуються на сайті Delaware River Waterfront Corporation та міських медіа.

 

Мансанарес, Мадрид

Майже 10-кілометрової довжини парк Madrid Rio на річці Мансанарес відкрили у 2011 році. Його називають  і «чудовим місцем для дітей», і «тріумфом містопланування», а масштаби проекту вражають. Парк є частиною проекту ревіталізації південно-західної частини Мадрида. І хоч Мансанарес – не бозна-яка водна артерія, а невеличка і мулиста річка, уздовж якої проходила автомобільна траса, завдяки парку цей район дуже змінився. Шосе зараз відвели у підземний тунель, а до Madrid Rio щодня приходять тисячі мешканців міста і туристів.  

 

Над проектом працювало архітектурне бюро West 8 MRIO Arquitectos. Окрім пішохідних, бігових та велодоріжок парк включає кафе, тераси, залу для концертів, культурний центр, дитячі та спортивні майданчики, стіну для скелелазіння тощо. Реставрація історичних мостів через Мансанарес (в тому числі мосту Сеговія, найстарішого в місті) стала частиною проекту.

 

Парк складається з кількох «районів», серед яких Соснова зала, для якої висадили близько восьми тисяч дерев, Португальський бульвар – популярний серед місцевих мешканців парк з вишневими деревами, парк Аргансуела з міським пляжем, ідея якого була запропонована на юнацькому конкурсі.

 

Річки в українських містах

Відома реконструкція набережної Південного Бугу у Вінниці (завершена у 2011 році і здійснена за кошти міжнародної корпорації Roshen) є найвідомішим, напевно, прикладом повернення річки й набережної місту, але в той же час половинчастим. На реконструйовану набережну завдяки світло-музичному фонтану стікаються у теплу пору року сотні людей. На облаштованій за вимогами доступності набережній є і велодоріжки, і сучасні дитячі майданчики. Водночас острів Кемпа після реконструкції став недоступним для відвідування – пішохідний міст, що сполучав острів з набережною, зруйнували в ході реконструкції. Це не єдиний недолік набережної – фактично в кількох сотнях метрів від неї можна побачити занедбані береги з очеретом і старі бетонні плити.

 

Інший відомий приклад реконструкції набережної – дніпропетровський. Довжелезну набережну (її вважали найдовшою в Європі, але тепер ця гордість міста обертається зворотнім боком) реконструюють в кілька етапів. На її частині дійсно створений публічний простір із зеленими газонами, вуличними меблями та сучасним освітленням, але чи не найцікавіше відбувається на ділянці набережної в районі ресторану «Поплавок». У 2013 році активісти з організації К12 почали створювати тут Квартал мистецтв, і зараз тут можна побачити чимало варіацій стріт-арту. І саме тут проводяться вже регулярні благодійні розпродажі Garage Sale, які збирають людей дніпропетровців річки.  

  • Фотографія: peshenkov.wordpress.com
  • Фотографія: sloboda.net

А про потенціал Дніпра, який не використовується Києвом, говорять всі урбаністи, які потрапляють до столиці. Ще у 2012 році світові архітектори пропонували варіанти облаштування придніпрової зони, про які План Б вже писав. Ці проекти поки що лишаються тільки цікавими ідеями, а реальні проекти реконструкції (як-от Поштової площі) викликають багато справедливої критики.

 

В Україні є забагато міст і містечок, які не знають, що робити зі своїми річками. Можна сподіватися, що невдовзі станемо свідками цікавих проектів їх відродження і перетворення берегів на доступні й привабливі простори.

 

В тему:

І Дніпро, і кручі: п'ять проектів перетворення придніпрової зони

 



comments powered by Disqus