19 жовтня 2014

Кодове слово: QR як спроба зклеїти міський простір

 

Не можна сказати, що QR-код став невід'ємною частиною нашого життя. Чорно-білий код з'явився досить голосно, розказав про великі можливості і тихенько зайняв свою нішу десь між рекламою нового смартфону та інформацією про виробника чіпсів. Олександра Азархіна обрала QR-код темою свого наукового дослідження і пропонує звернути увагу на те, як коди застосовуються для маркування історичних та культурних пам'яток. Як виявилось, тут ховається щось, що може докорінно змінити наше сприйняття міста.

 

QR-код – від англійської quick response, був представлений японською компанією для того аби вмістити більше інформації, ніж це можливо у звичному одномірному кодові. Ідея наклеїти QR-коди на історичні та культурні будівлі виникла одразу у багатьох містах. Головний задум – допомогти туристам, аби вони, гуляючи незнайомим містом, могли самостійно все про нього дізнатися.

 

З часом ідею QR-фікації міста підхопили в Україні – перші таблички почали з'являтися у Львові та Одесі, наразі спільнота Вікіпедії готує подібний проект і для Києва. Дійсно, досить простий спосіб створити систему дороговказів, яка в той самий час є більш повною та цікавою.

 

Так і бачу веселих туристів, які ходять від однієї до іншої будівлі, фотографують таблички QR-коду, все уважно читають і йдуть далі «за маршрутом». Або інша картина – лінькуватий житель міста 20 років ходив повз якусь старезну будівлю, і тільки зараз, маючи перед собою QR-табличку зумів прочитати і дізнатися славетну історію колишнього борделю на вулиці Саксаганського. У містах, де коди вже «запрацювали» були проведені квести, які повністю будуються на кодах, як «офіційних» так і від організаторів, що має певним чином плутати гравців.

 

QR-код як безальтернатива абетка для читання «коду міста»

Важко сказати, чи стане система QR-кодів повсякденною частиною нашого життя, але вона наштовхує на міркування у дусі французьких інтелектуалів про владу знання та монополію на знання. Інформація з кодів є не просто довідником – це впорядкована система, яка наперед дає список значущих об'єктів міста, його характеристику та оцінку, а також формує готову систему для сприйняття міста. QR-коди формують картину міста, завдяки їм вона наповнюється смислом і набуває певної цілісності.

 

Але тоді постає питання – від кого йде ця ініціатива? У Львові та Одесі ініціаторами виступають власники ресторанів, готелів – всі ті, хто працюють над іміджем міста та його політикою «привабливості». Зараз до цього процесу активно долучилися й міські ради, які дотують гроші на встановлення табличок, формування списку об'єктів та утримання їх у належному стані. В таких умовах система формування знань  про місто залишається досить відкритою – в цілому хто завгодно зможе продовжити цю історію.

Загрози з'являються тоді, коли інформація, якою ми безальтернативно маркуємо місто, концентрується в одному джерелі, або хтось отримує монополію на нього.

Подібна історія трапилася у Москві, де уряд міста провів масштабну та дорогу акцію з оснащення QR-кодами всіх історичних будівель. Проблема в тому, що якщо зазвичай турист направляється на сторінку Вікіпедії, де розказується про дану будівлю, фонтан чи інший міський об’єкт, то у московського туриста є лише один варіант – офіційний сайт уряду Москви, який все чітко та однозначно розкаже про історію та її значення.

Фотографія: Maurice Etoile

 

Симбіоз Вікіпедії та QR-фіксації

Більшість QR-кодів, принаймні в Україні, побудовані таким чином, що код направляє користувача на сторінку Вікіпедії, яка є вільною енциклопедією, до якої кожен може писати статті, вносити редагування, доповнювати фактами. Створення статей, особливо на суспільно-політичну тематику, часто є тяжким процесом, сповненим відкритих обговорень, голосувань, боротьби аргументів та уважної роботи з джерелами, на які посилаються. В результаті маємо отримувати статті, які відповідають суспільним інтересам та реаліям.

 

Якщо, наприклад, з минулої осені на будівлі Головпоштамту висіла би табличка із QR-кодом, нам не треба було б подавати кудись заявку, щоб оновлювати інформацію про трагічні зимові події – вона вже є в Вікіпедії. В цей самий час, якщо маємо якусь закриту систему, як сайт Московського уряду, існує обмежена кількість інформації, до формування якої доступ має лише влада, і аж ніяк не городяни. Таким чином, на табличці біля Болотної площі навряд чи взагалі знайдеться згадка про масові протести демократичних сил у Росії в 2011 році.

Філософія знаку каже про те, що місто треба «зчитувати», адже воно повне неоднозначних символів.

Дух міста – у тих подіях, що в ньому промайнули, але «на поверхні» лишиться лише те, що пам'ятають. QR-фікація є способом «записати», зашифрувати та вкарбувати у пам'ять, не відриваючись від фізичної дійсності міста. Зазвичай пам'ять про місто і значущі місця у ньому передається на уроках історії чи краєзнавства, а також у «сімейних історіях», що вплетені у загальний контекст. А у випадку із QR-фікацією маємо вже готовий спосіб передати ці символи із розшифруванням, доступний всім бажаючим.

 

Звісно, кольори міста, процеси в ньому та архітектура справляють на нас враження і без знань про те, хто його збудував і навіщо. Та мова йде не тільки про сприйняття, але й про перетворення міста у вирі історичних, культурних та політичних змін. Звернути хоча б увагу на те, як ми прагнемо закарбувати у місті пам'ять про Майдан та Небесну сотню, як ми прагнемо «окупувати» місто патріотичними кольорами.

 

QR-код став одним із способів «зклеїти» місто в єдине ціле, питання лише в тому, яка мета постає перед ініціаторами – створити привабливий та зручний маршрут для туриста чи написати пафосну історію міста для ура-патріотів.


comments powered by Disqus