6 вересня 2015

Місто імперій та людей: звідки виросла архітектура Львова

Про те, як створювався сучасний Львів, звідки родом «хрущовки» та чому ми «забули» про польський період міста на «Днях модернизму» у Львові розказала архітектор Юлія Богданова.

 

Фотографія: shutterstock.com

Що таке модернізм? Це архітектура, позбавлена деталей, яка спочатку частково, а потім і повністю розірвала з історичними стилями. Це архітектура чистих поверхонь. Він почався із сецесії (архітектурний напрям, де митці відмовлялися від історичних стилів, але прикрашали будівлі декорами іншого ґатунку – гнутими лініями рослинного походження, що беруть ідеї з японських тканин та різноманітними масками).

 

Юлія Богданова

Що таке модернізм у Львові? Наприклад, з Харковом усе зрозуміло – це конструктивізм. Виходячи з вокзалу, одразу бачиш будинок пошти – яскравий приклад цього стилю. Всім відомим є комплекс Держпрому. Конструктивізму, який у Харкові розуміють як модернізм, у Львові є відсотків десять.

 

Динамічний розвиток Львова почався за часів Австро-Угорської імперії. Спершу зруйнували оборонні мури. Замість них заклали міські бульвари. Річку Полтву заховали у бетонному колекторі. Темпи будівництва сильно зросли. У ті часи проводили конкурси та споруджували чимало громадських будівель, які пізніше стали окрасою міста.

 

Після проведення до Львова залізничної колії у 1861 році, та побудови двох залізничних вокзалів, на південному-заході від центральної частини міста, створили нову велику дільницю – її називають і сьогодні Новим Світом. Це був новий за якістю середовища район, який відображав загальноєвропейські тенденції комфортного проживання у місті-саді.

 

У Новому Світі побудована Львівська політехніка та Залізничний вокзал. Тоді ж, на території колишніх гетьманських валів був організований бульвар, вздовж якого, або неподалік,  споруджувалися найвизначніші будівлі цього часу у стилі історизму – Міський театр, Галицький сейм, Ощадна каса ті інші банки, універмаг Магнус, готель Жорж. Тоді для розвитку Львова виділялися великі кошти. 

 

У 1919-1939 роках Львів став частиною Польщі. На відміну від Австро-Угорської імперії, коли місто було столицею королівства Галіції та Лодомерії, тепер воно стало столицею воєводства (щось на кшталт області). Відповідно грошей на розвиток міста стали виділяти менше.

 

Проблема ще була у тому, що Львів так і не вступив до Центрального Промислового Округу, що б дозволило використати гроші центрального підпорядкування на розвиток промисловості і міста загалом. Тоді це було чимсь подібним на те, як сьогодні вступити до ЄС. Для цього давали певні завдання, які за короткий період часу необхідно було виконати. Але цими питаннями почали займатися надто пізно, лише з 1937-го року, тому просто не вистачило часу. Відповідно, Львів так і не отримував з центру коштів на свій розвиток. Тому практично все будівництво існувало за рахунок місцевих бюджетів.

 

У міжвоєнний період у багатьох містах Європи проводяться конкурси на розширення міст. Хоч влади Львова спочатку і займалися ремонтом та перебудовою зруйнованих під час Першої світової війни стратегічних для міста об’єктів – таких, як головна пошта та залізничний вокзал, все ж питання подальшого містобудівельного розвитку було надзвичайно актуальним. Займався цим питанням Ігнатій Дрекслер, який був одним із перших урбаністів Польщі і Львова зокрема. Він розробив проект Великого Львова. Його суттю було розширення міста приблизно удвічі завдяки приєднання навколишніх громад.

 

 

 

За цим планом Львів активно розвивався у 1931-35 роках. Будівельне управління працювало так, що, збираючись щоквартально, розробляло план дій на майбутнє. За приблизними розрахунками можна стверджувати, що було розроблено план розвитку десь аж до 1965-го року. На жаль, сьогодні креслень конкурсних планів І.Дрекслера знайти неможливо, бо у радянський період вони були вилучені. Щоправда, від них радянська влада багато що взяла, і ці ідеї отримали продовження у «хрущовському» Львові.

 

Українське ставлення до польського модернізму в архітектурі Львова сформулювала український історик Олена Степанів. Вона сказала, що в австрійський період Львів розбудувався, і це добре видно, а в польський – не збудували нічого значного окрім кількох гарних житлових будинків у районі Гвардійської вулиці.

 

Дійсно, у польський період громадських будівель будували небагато, проте житлових було немало, причому у різних районах міста і з різним характером забудови. На відміну від австрійських, у польських житлових будинків висота стелі нормальна - близько 3 м., параметри внутрішніх приміщень теж не замалі і не завеликі. З приходом радянської влади ці квартири не ділили, бо їх спланували так, що ділити було неможливо. До того ж вони зручно розташовані в середовищі міста (поблизу парків) і тому є досі привабливими.

 

У польський період зросла кількість мешканців міста. А отже - не вистачало житла. Є такі слова Ле Корбюзьє: «Якщо не дати людям житло і роботу, то вони розпочнуть революцію». Тому з кризою житла і загальними економічними проблемами почали боротися шляхом кредитування житлового будівництва і збільшенням його темпів.

 

Тоді існувала не тільки загальнопольська, а й загальносвітова тенденція будувати максимально прості функціональні будинки з мінімальною площею. Замість багатьох маленьких приміщень пропонували робили одне велике, яке слугувало одночасно кухнею, їдальнею та вітальнею. Розділятися весь цей простір на окремі кімнати мав спеціальними рухомими перегородками. Проте у Львові ці модні західні тенденції тільки рекомендувалися, на практиці ж їх ніде не було. А тепер ми думаємо, що таке рішення придумали лише нещодавно.

 

У Польщі тоді існувало дві сильні архітектурні школи: варшавська, яка проектувала будівлі у стилі авангарду; і у Кракові, де існувало Історичне товариство, яке популяризувало архітектуру більш пов’язану з традиціями. Тут була сильна Академія мистецтв і краківська архітектура відрізнялася стилізаторсько-декоративними елементами. Якщо сказати узагальнено, то краків’яни є традиціоналістами, а варшав’яни – авангардистами.

 

У той же час у самому Львові теж була своя сильна архітектурна школа. Багато архітекторів отримали освіту за кордоном. Десь до 1932-го року вони будували у різних стилях без перепон. Таким чином, у Львові з’являлися об’єкти з ознаками неокласицизму, садибного стилю, стилізаторсько-декоративного напрямку Ар Деко. Тут в певній мірі наслідували експресіонізм та конструктивізм. В другій половині 30-х років з’явився функціоналізм, який став провідним у архітектурі не тільки нашого міста, але й усієї Польщі загалом.

 

Архітектори почали випускати каталоги типових особняків, де пропонувалося невеликі будинки з мінімальним набором приміщень, які мали бути розташовані на діляночках, в оточенні садів, пропагуючи нові стандарти життя. Проте ці типові проекти приживалися не вельми успішно. Будівництво за індивідуальними проектами переважало.

 

На відміну від австрійського періоду, коли виготовляти проекти і будувати могли будівельні майстри, використовуючи продукцію декоративних типових оздоб з каталогів, тепер і сам фах архітектора і його права були захищені і законодавчо і фаховою організацією – Спілкою Архітекторів. У 1934-му році утворюється Львівська спілка архітекторів. Тепер, для того, щоб називати себе архітектором, треба було закінчити спеціальний ВНЗ і отримати відповідний диплом. Тільки це давало право проектувати будівлі і споруди.

 

 

  

У 1939-му році Львів разом зі всією Галичиною ввійшов до складу УРСР. За часи архітектурного соцреалізму у місті збудували невелику кількість житлових будівель. Найвизначнішими об’єктами цього періоду вважається головний корпус Академії Ветеринарної медицини на вул. Пекарській та будівля Аеропорту. 

 

У країнах, де не було соцреалізму, еволюція модернізму пройшла послідовний шлях відмови від деталей. Соцреалізм призупиняв цей процес. Лише після смерті Сталіна було прийнято рішення про боротьбу з надлишками в архітектурі. Тоді почали будувати блоки багатоповерхівок, які у нас називають «хрущовками». Насправді ці будівлі не є надбанням радянської епохи, як багато хто говорить. Наприклад, Варшаву ще перед Другою світовою війною почали забудовувати будинками на зразок «хрущовок».

 

У багатьох громадських об’єктах радянського періоду, незважаючи на лаконізм їхньої архітектури, все ж в певній мірі пропагувалося монументальне мистецтво та декоративна пластика в оздобленні інтер’єрів та екстер’єрів будівель.  Переважно ці оздоби є дуже мінімальними в порівнянні з архітектурою кінця ХІХ століття, але все ж присутніми. Натомість фактично вся житлова архітектура є повністю позбавленою деталей. Саме таким і є радянський модернізм.

 

В часи М.Хрущова повернулися до архітектури міжвоєнного функціоналізму. Тоді окрім п’ятиповерхових блоків «хрущовок» проектували і будували немало будинків для робітників на зразок функціоналістичних особняків у районах вулиць Пасічної, Княгині Ольги та на Левандівці. За цю подібність архітекторів критикували із центру. Сьогодні ці будинки сильно перебудовані, хоча їх ще можна впізнати.

 

Після приєднання Львова, у складі Західної України, до Радянського Союзу не тільки загальна історія була відкоректованою. Така ж корекція торкнулася і історії розвитку міста та багатьох будинків у ньому. Звісно, такі будівлі як Оперний театр чи Галицький сейм, споруджені за часів Австрії, важко викинути з історії. За двадцять років, що пройшли між Першою та Другою світовими війнами, громадських будівель такого ж значення для міста не було збудовано. Проте з’явилася велика кількість менш значущих, але дуже важливих. В них досі знаходяться різні міські установи. Житло функціоналізму залишається найбільш привабливим через свої гуманні параметри та вдале розташування.

 

Надто довго вважалося, що архітектура Львова по-справжньому почалася лише у радянський період, коли було збудовано безліч заводів, фабрик, наукових інституцій та нові мікрорайони з будинками для робітників та наукових співробітників. На довгий час на цей історичний період та ті, що йому передували просто заплющили очі. Сьогодні інтерес до архітектурної спадщини міста зростає. Є розуміння вартості архітектури австрійського періоду та її значення. Залишається сподіватися, що скоро такого ж розуміння дочекається і архітектура модернізму.

 


comments powered by Disqus