19 січня 2015

З-під землі дістануть: чи існує у Києві культура метро

 

Нещодавно у столиці в межах фестивалю кіно та урбаністики «86» та архітектурного фестивалю CANactions відбулась прем'єра документального мюзиклу режисер Тіма Новотни «Тунель свідомості», присвяченого культурам найбільших метрополітенів світу. Після сеансу українські урбаністи та люди, що знаються на столичній підземці, дискутували про те, чи можна говорити про київське метро як культурний феномен. Якими легендами овіяний наш метрополітен, як метро об'єднує серця киян та навіть скільки коштує реклама, якою забита наша підземка – читайте сьогодні на Platfor.ma.

Фотографія: shutterstock.com

Надія Парфан, співзасновниця фестивалю кіно та урбаністики «86»:

 

 

Ще у ХІХ столітті німецький соціолог та урбаніст, а можливо навіть батько соціології міста, Ґеорґ Зіммель написав свій класичний текст «Метрополіс та духовне життя». Там Зіммель розповідає, що в ХІХ столітті (а це століття урбанізації) в Західній Європі почали рости міста та відбуватись певні якісно відмінні процеси, що вплинули на ментальні структури суспільства, його ціннісну та чуттєву систему. На його думку, основною рисою того століття був науково-технічний прогрес та механізація, але найбільше він звертав свою увагу на появу міського транспорту. В тогочасному громадському транспорті – омнібусі – люди вперше почали проводити тривалі проміжки часу поруч з абсолютно незнайомими їм людьми. Цей досвід для нас як для біологічного виду виявився досить новим, адже жодні тварини в природі такого не роблять. Ґеорґ Зіммель переконаний, що в той момент сталось щось особливе. Саме тоді, вочевидь, з'явилась панвізуальність – ми почали багато дивитися, з одного боку, а з іншого – багато мовчати. Саме таким є лейтмотив явища, яке можна назвати «культурою метро».

 

Культури метро – надзвичайно різні, і у фільмі це дуже добре видно. Нью-Йорк – глобальне місто, це такий собі етнічний melting pot, де все змішується і переплавляється. З одного боку, це історія глобалізованого міста, а з іншого – історія комунікації. Лос-Анджелес – це кінематографічність, музичність та дивна полеміка з автомобільною культурою. Мабуть, Лос-Анджелес – найбільш автомобілізоване місто у світі. Можливо, це навіть не місто,  а антимісто, що розверзлось під хайвеями. Метрополітен Токіо – це історія особистості  на фоні колективу і спроба знайти сенс життя в ситуації знецінення індивідуальності. В Гонконгу історія метро – це історія комерціалізації, капіталізму, грошей. Москва, звісно, це історія ідеології.  А яку історію розповідає нам київське метро?

 

Олег Тоцький, блогер, фотограф, автор проекту Музею метро в тунелях метрополітену:

 

 

Раніше я розглядав метро лише як складну транспортну систему, але в певний момент воно стало для мене чимось більшим – історичним об’єктом, який є особливо цікавим в країнах колишнього СРСР, адже там дуже багато уваги приділялось ідеології. Наслідком цього стала тенденція робити кожну станцію особливою, навіть таку, що створена за типовим проектом. Навіть в добу хрущовської відлиги, коли відбувалась боротьба з архітектурними надлишками, кожну станцію намагались зробити чимось відмінною від решти. Як бачимо, метро – дуже хороше відображення життя людей, їхнього міста та країни.

 

Звісно, метро – це завжди історія комунікації, і в Києві також. Рік тому прес-служба київського метрополітену проводила конкурс «Метро об’єднує серця». Люди мали присилати власні історії про те, як вони познайомились в метро і, звісно, про те, чим це знайомство закінчилось. Перемогла пара, яка познайомилась на Харківській: хлопець розбудив дівчину, аби вона не проспала свою зупинку. А на Театральній, наприклад,  минулого року жінка навіть народила дитину. Прямо в метро у неї відійшли води, тому  чергова по станції та міліціонер були змушені приймати у неї пологи.

 

За всі роки свого існування наш метрополітен набув цікавої історії, в ньому з’явились свої легенди, на мій погляд, у нього є власні традиції та культура.

 

Навіть якщо розглядати метрополітен лише з точки зору транспортної системи, тут також можна знати багато цікавого. Коли ми спускаємось на станцію та заходимо до вагону – бачимо лише верхівку айсбергу тієї системи, яка змушує рухатись потяги з інтервалом в 1,5 хвилини і перевозити по 1,5 млн пасажирів щодня. Якщо копнути глибше і розглянути метрополітен з історичної точки зору – тут можна знайти багато цікавого: історія створення Львівської брами (існує навіть легенда, що на ній хтось вирощує гриби), неймовірна історія побудови станції Золоті ворота: вона мала бути звичайною утилітарною станцією свого часу, такою, як Палац спорту чи Кловська. Але за півроку до її відкриття, завдяки наполегливості та зусиллям головного архітектора Києва Миколи Жарікова, проект кардинально змінився і ми отримали один з символів столиці. Можна згадати про скам’янілих равликів на закарпатському мраморі на станції метро Університет (вони знаходяться прямісінько під бюстом Максима Горького). Таких легенд дуже багато.

Фотографія: shutterstock.com
 

Ще один цікавий об’єкт, повз який ми проходимо щодня, але не помічаємо – це порожній тунель на станції Золоті ворота. Коли в 60-му році відкрили київський метрополітен, між станціями Хрещатик та Університет ще не було Театральної. Там був наскрізний перегон, і тоді планували, що пересадка на третю перспективну лінію метрополітену буде на Університеті, але коли в 70-х роках зайнялись проектуванням третьої лінії, стало зрозуміло, що Університет – надто маленька станція і не підходить для великих пасажиропотоків. Тоді й народився проект станції Театральної як оптимальне рішення для пересадки на третю лінію. Її вставили між існуючими станціями збоку від перегону, до неї підвели нові тунелі,  по яких і стали їздити пасажири. А ділянка старих тунелів довжиною в 1,5 км лишилася пустою.Тунель не стали бетонувати, оскільки це дуже дорого, лише прибрали звідти шпали та рельси. Крім того, там зберіглись деякі цікаві артефакти, як, наприклад, заблокований гермозатвор, входи до санвузлів, які раніше завжди будували на перегонах на випадок, якщо доведеться тут укривати населення під час надзвичайних ситуацій. І в певний момент у мене виникла ідея: чому б не використовувати цей пустий перегон? Тут можна було би влаштувати музей метро, проводити екскурсії та демонструвати, як працює система зсередини.

 

Зараз у нас вже є певна концепція такого музею, яку ми вже намагаємось перетворити на конкретну пропозицію, з якою можна йти до інвесторів, керівництва метрополітену та КМДА з проханням реалізувати.

 

Ігор Скляревський, дизайнер, ініціатор спільноти «Агенти змін»:

 

 

Якщо говорити про відмінність метро в країнах колишнього Радянського Союзу від решти світу, найбільше, що кидається у вічі, це утилітарність останніх. В непострадянських містах метро – це місце, яке просто виконує свою функцію. Там головні люди, а решта – лише функція: поїзди, колії, переходи. У нас з метро намагались зробити палац і це, напевно, також стало частиною нашої культури метрополітену, хочемо ми цього чи ні.

 

Культура метрополітену – результат доволі тривалого розвитку. Нашому метро лише 55 років, для порівняння – лондонський метрополітен існує вже близько 150. За всі ці роки він зміг наростити величезний історичний пласт і стати особливим культурним феноменом.

 

Наведу декілька прикладів. В багатьох вестибюлях лондонських станцій метро є інформаційні стенди, на яких співробітники станції можуть самі дописувати якусь інформацію. Коли Apple випустили сумнозвісне оновлення iOS6, було дуже багато проблем з географічними мапами на айфонах. Тому на такій дошці оголошень хтось з працівників метро напівжартома написав: «Ті, хто встиг оновитись до iOS6, можуть скористатись картами, які є в вестибюлі».

 

У 70-80 роках ХХ століття у Лондонському метро було збудовано перехід на станції Green park з синьої лінії Piccadilly на сіру Jubilee. Це досить довгий перехід, стіни якого викладені мозаїкою. По мірі того, як ви переходите з синьої лінії на сіру, мозаїка на стінах поступово стає більш і більш сірою. Такі рішення не виникають на порожньому місці. Ще один приклад: станція лондонського метро Вестмінстер була збудована в 1868 році, а це через сім років після того, як у нас скасували кріпосне право. Так от, на цій станції є службовий вхід прямо до парламенту.

 

Я сподіваюсь, що й київське метро за 150 років наростить той пласт, що дозволить нам говорити про специфічну культуру нашого метрополітену. Але вже зараз ми з «Агентами змін» за допомоги керівництва метрополітену намагаємось позбавити столичне метро радянськості та зробити більш людяним.

 

Один з прикладів – наше оголошення, яке вішатимуть у випадку ремонту ескалатора.  Замість того, аби писати «З технічних причин блаблабла», ми просто порадили пасажирам запланувати трохи більше часу на дорогу та уникати години пік. І підписали  «Ваш метрополітен». Наші постери є цивілізаційним мостом з радянського минулого до нормальної сучасності, коли з пасажирами розмовляють людською мовою, а не канцеляризмами. Сподіваюсь, вже скоро і пілотні варіанти нашої нової схеми метро з’являться у вагонах. До речі, маленька несподівана деталь нашої схеми (зверніть увагу, коли будете дивитись) – «рідкісний птах», що долетів до середини Дніпра.

 

Найважливіше в суспільстві – це комунікація,  це те, що відрізняє людину від інших істот. А дизайн – спосіб зробити цю комунікацію більш ефективною. Дизайн – це не про шрифти чи кольори( хоча й це ми зробили, я сподіваюсь, добре), а про комунікацію: «Що сказано? Як? З якою метою? Чи зроблено це з думкою про людей?»

 

Згадайте лондонський метрополітен – це культура уваги до людей, які вас оточують. Саме цю культуру ми хочемо принести до київського метро.

 

Наталка Макогон, голова прес-служби Київського метрополітену:

 

 

Зараз виникає дуже багато міських проектів і, я дуже сподіваюсь що всі, і особливо ініціативні групи, які приходили до метрополітену, помітили, що ми максимально йдемо на зустріч і всіляко сприяємо таким ініціативам, які реально технічно реалізувати. Так, ми вже активно працюємо над впровадженням нових схем метро і дуже сподіваюсь, що найближчим часом ми їх надрукуємо. Не так давно, у нас почали ходити модернізовані вагони – ми доклали усіх можливих зусиль для того, аби уникнути розміщення там реклами.  Саме в таких вагонах ми будемо розміщувати нові карти-схеми і сподіваємось почути відгуки від пасажирів – для нас це дуже важливо.

 

Ми абсолютно відкриті до співпраці, проте, якщо ви звертаєтесь до нас із ідеями, також маєте подумати і про те, де взяти фінансування для них. Метрополітен зараз має нульовий бюджет, тому ми йдемо назустріч безкоштовним ініціативам, або таким, що реалізуються на спонсорські гроші.

Фотографія: shutterstock.com
 

Музей в тунелі метрополітену – це фантастично цікава ідея, але неймовірно кошторисна. На сьогоднішній день зайти на цю ділянку тунелю немає звідки. Тобто інвестор повинен прийти з мінімум 20-30-ма млн грн, купити ділянку в центрі міста та вкопатися до цього приміщення. Поки що я не уявляю, скільки має коштувати квиток до такого музею метрополітену, аби окупити такі інвестиції.

 

Метрополітен часто сварять за засилля реклами в метро. Але я прошу вас: просто погугліть, хто займається рекламою у місті Києві. З 2011 року ці функції передані до комунального підприємства«Київреклама», а тарифи на розміщення реклами встановлює Київрада. І ці тарифи, на мою особисту думку, не відповідають тому, що розміщують рекламодавці.  На сьогоднішній день квадратний метр реклами в метрополітені, за встановленими Київрадою (а це 120 депутатів, яких обрали кияни) тарифами, коштує лише 150 гривень, з яких аж 17 отримує метрополітен. Схема розподілення коштів саме така. За цей рік ми заробили аж 2 700 тис. гривень за всю рекламу, якою забите метро. Цих грошей вистачить лише на ⅙ одного вагону.

 

Від реклами метрополітен не отримує майже нічого, крім постійного потоку негативних відгуків пасажирів, які, на перевеликий жаль, навіть не можуть витратити три хвилини, щоб прочитати в інтернеті, хто тою рекламою в місті займається. Звертатись з приводу цього питання необхідно лише до «Київреклами», а ми на сьогоднішній день фактично не маємо можливості впливати на їхні рішення.

 

Підписуйтесь на новини потоку План Б у Facebook та першими дізнавайтесь про найкращі урбаністичні ініціативи та практики.


comments powered by Disqus