13 лютого 2014

Як зробити мегаполіс комфортним для життя: Сінгапур

 

Історія Сінгапуру – одна з найбільш вражаючих. За тридцять років він зміг перетворитись з занедбаної країни третього світу на одного з Чотирьох Азіатських Тигрів. Можна впевнено сказати, що таким Сінгапур став завдяки політиці прем’єр-міністра Лі Куан Ю, який очолював державу від першого дня її незалежності. Йому вдалося подолати державну корупцію, підняти рівень освіти, покращити медицину та зробити Сінгапур привабливою країною для бізнесу. Крім того, за часів правління Лі Куан Ю, саме місто Сінгапур перетворилось на комфортний мегаполіс завдяки урбаністичним кампаніям державного лідера.

 

Проте хтось захоплюється стерильністю місцевих вулиць, а хтось нарікає на стерильність сінгапурської преси, адже всі медіа тут контролюються державою. Крім того, Сінгапур широко відомий завдяки величезним штрафам та смертній карі, що й досі діє в місті-державі. Що таке sustainability по-сінгапурськи вирішив розібратись План Б. 

 

Сінгапурці та туристи гуляють у парку Garden by the Bay під кронами футуристичних супердерев

Лі Куан Ю очолював місто-державу впродовж 30 років. Саме завдяки йому “сінгапурське диво” стало можливим

 

В 1963 році Сінгапур разом з Малайзією отримали незалежність від Великобританії, яка панувала в регіоні. Щоправда вже за два роки Сінгапур проголошує повну незалежність на чолі з легендарним прем’єр-міністром Лі Куан Ю, що зміг за 30 років змінити місто до невпізнаваності.

 

Найважча боротьба – зі старими звичками

У своїх мемуарах Лі Куан Ю визнає, що найважчим завданням, яке постало перед ним – було змінити шкідливі звички сінгапурців.

 

«Виявилося, що інфраструктуру Сінгапуру покращити набагато легше, ніж змусити людей позбутися поганих звичок. Багато хто з сінгапурців переїхав до квартир у багатоповерхових будинках із сучасним санітарним обладнанням із брудних халуп з діркою в підлозі для відправляння природних потреб…, але продовжували жити за старим звичаєм. Ми змушені були чимало попрацювати, щоб люди перестали кидати сміття просто на вулиці, шуміти та лаятися, щоб прищепити сінгапурцям звички чемності й поваги до інших». Лі Куан Ю, «Сінгапурська історія»

 

Серед звичок, що непокоїли Лі Куан Ю, було плювання, доволі поширене в східних країнах. Кампанія проти плювання почалась в 1960-х роках і тривала десятки років. Уряд наполегливо боровся з цим явищем, поширюючи через школи та засоби масової інформації той факт, що плювання сприяє поширенню туберкульозу. Тепер на вулицях Сінгапуру дуже рідко можна побачити на вулиці людину, яка плюється. Сприяє цьому й те, що за плювання передбачено штраф розміром 500 сінгапуських доларів.

 

В 90-х роках сінгапурська влада взялася за жувальні гумки. Місцеві жителі часто забивали жуйки в щілини будівель, кидали до поштових скриньок та приліплювали на кнопки ліфтів. Жуйки на тротуарі ставали причиною псування прибиральних машин. Коли ж городяни додумались приліплювати жуйки на сенсори дверей в міських потягах, що порушувало рух громадського транспорту, терпіння уряду скінчилося. З магазинів прибрали стенди з жуйками і взагалі заборонили їх ввезення до країни.

 

 Купити жуйку в Сінгапурі можна лише в аптеках за призначенням лікаря. А за жування гумки в громадському місці доведеться заплатити великий штраф


«Іноземні журналісти писали, з якою наснагою та частотою тут проводяться кампанії за «правильне життя», висміюючи Сінгапур як «державу-няньку». Так, вони сміялися з нас, але я був певний, що останніми будемо сміятися ми».  Лі Куан Ю, «Сінгапурська історія».

 

Також серйозну небезпеку становила традиція підривати феєрверки та петарди під час святкування китайського Нового року. Це призводило до великої кількості каліцтв, особливо у дітей, іноді виникали пожежі, що знищували цілі села. Після чергової пожежі, Лі Куан Ю вирішив заборонити цю небезпечну, хоч і стародавню китайську традицію. Пізніше уряд взагалі заборонив імпорт феєрверків та петард до Сінгапуру.Ще одна відома кампанія державного лідера  – за ввічливість. Він видав наказ всім державним та приватним структурам поширювати серед працівників послання: «Ввічливість повинна стати способом життя, вона має зробити Сінгапур привабливим місцем для нас самих, не кажучи вже про туристичну привабливість».

 

Крім того, Лі Куан Ю вдалося домогтися зменшення шуму на вулиці: рух транспорту, стукіт на будівельних майданчиках, телевізори та радіо, що працювали на повну потужність – все це заважало комфортному життю городян, на думку політика. Методично, завдяки жорсткому законодавству уряду вдалося знизити кількість децибелів.

 

Діснейленд зі смертною карою

Саме так називалася стаття про Сінгапур письменника Вільяма Гібсона в журналі Wired за 1993 рік. Хоча Сінгапур встиг стати живим прикладом ідеального міста-держави, Гібсон підкреслює, що не варто захоплюватись таким досягненням. На його погляд, авторитаризм, що панує в країні, повністю вбиває її життєву енергію: тут відсутня креативність, богема та андеграундна культура, натомість населення одержиме шопінгом. Сінгапур – занадто чистий, стерильний  та занадто зразковий, на думку письменника, і це завдяки одним з найбільш жорстоких законів у місті-держави.

 

Демократичні країни часто закидають Сінгапуру надмірний авторитаризм і жорстокість покарань. Штрафи тут – одні з найбільших в світі. Про Сінгапур жартома кажуть «the fine city», що водночас перекладається як «хороше місто» і «місто штрафів».

 

 Штрафи вже стали символом Сінгапуру і темою для національних сувенірів

 

Тут заборонено жувати жуйку, плювати та шмаркатись на вулиці, вживати їжу в метро та годувати бездомних тварин. За ці порушення вас чекає штраф до 500 сінгапурських доларів. За паління в громадських місцях передбачено штраф від 700 до 1000 сінгапурських доларів. Кинули на вулиці недопалок – 500 доларів.

 

За деякі злочини вас чекає побиття палицями. Вживання наркотиків карається тривалим тюремним ув’язненням, а їх ввезення та продаж – смертною карою.

 

Медіа-індустрія Сінгапуру повністю контролюється урядом. Організація Reporters Without Borders розмістила Сінгапур аж на 136 місце з 178 за індексом свободи преси. Тут заборонені приватні канали, а державний піддається цензурі. Щоправда більшість сінгапурців вільно користуються інтернетом, держава закрила доступ з домашніх комп’ютерів лише до певного переліку порнографічних сайтів, але, кажуть, інтернет в офісах зовсім не цензурується.

 

Проте, видається, що суворість державної політики мало турбує самих сінгапурців. В 2005 році уряд проводив опитування, яке виявило, що 95% сінгапурців вважають смертну кару необхідною, адже вона забезпечує порядок та законність.

 

Водна реформа

Сам Лі Куан Ю пояснює жорстокість покарань та суворість державної політики тим, що така маленька держава як Сінгапур не змогла б досягти високого рівня без чіткої дисципліни. Адже територія міста-держави та її ресурси надзвичайно обмежені, тому потребують максимально ефективного та впорядкованого використання.

 

Одна з серйозних проблем Сінгапуру полягала в тому, що в країні майже не було власної прісної води – її і досі частково доводиться купувати в Малайзії. Крім того, дві основних річки в місті – Сінгапур та Каланг на момент здобуття незалежності держави перебували в жахливому стані. По суті вони  були каналізаційними колекторами, куди ремісники зливали залишки нафти та масла, а фермери – свинячий гній та різноманітні відходи.

 

Так виглядала річка Сінгапур до водної реформи Лі Куан Ю

 

Проблема виявилась навіть більше соціальною, аніж екологічною, оскільки необхідно було переселити ремісників, торговців та фермерів в іншу частину міста до спеціально обладнаних павільйонів. Прем’єр зіткнувся з серйозним опором з боку населення – людям важко давався переїзд, крім того тепер їм необхідно було сплачувати за електрику та воду в павільйонах. І хоча уряд намагався всіляко заохочувати та підтримувати подібні переселення, мало хто залишився цим задоволений. Лі Куан Ю навіть довелося створити спеціальний відділ, що займався зменшенням збитків для політичної репутації Лі, адже він міг втратити підтримку населення і програти на наступних виборах.

 

Проте ця кампанія дала свої результати – вдалося очистити сінгапурські річки та забезпечити підприємців спеціально обладнаними  місцями роботи. Сінгапур закупив в Індонезії пісок і зробив пляжі на берегах річки Каланг. Покращилась екологія в місті, райони навколо річок стали економічно привабливими.

 

Так річка Сінгапур виглядає зараз

 

Завдяки очищенню річок, збір прісної води покращився, але і цього було недостатньо. Тоді Лі Куан Ю вирішив забезпечити максимально ефективний збір та використання дощової води. На річках збудували загати, а на дахах будинків встановили колектори для дощу – це дозволило забезпечити сінгапурців половиною необхідної щоденної норми питної води.

 

Місто в саду

Одна з найвідоміших кампаній Лі Куан Ю і, за його словами, одна з найбільш рентабельних – озеленення Сінгапура. Здавалося б озеленення міста не мало би бути пріоритетом керівника держави, що знаходилась в економічному занепаді. Проте Сінгапур пішов своїм шляхом і не помилився.

 

 Городяни відпочивають в ботанічному саду Сінгапура Palm Valley

 

Лі Куан Ю згадує у своїх мемуарах, що розпочав озеленення з того, що висаджував дерева на різноманітних церемоніях з відкриття громадських центрів, дорожніх розв’язок, підприємств. Він створив спеціальний департамент в Міністерстві національного розвитку, який би займався зеленими насадженнями.

 

Сигапурська влада висадила мільйони дерев і кущів та намагалась навчити мешканців міста цінувати і берегти зелені насадження.

 

«Людям важко було позбутися поганих звичок – вони ходили по газонах, топтали траву, навіть крали нові саджанці. Наприклад, був спійманий лікар, котрий викопував з розділювальної смуги дороги недавно висаджену там сосну цінної породи, яку він вирішив пересадити до свого саду». Лі Куан Ю, «Сінгапурська історія»

 

Лі Куан Ю посилав групи дослідників в ботанічні сади країн зі схожим кліматом, аби вони привезли нові види рослин до Сінгапуру. Багато з них не прижилося в специфічному кліматі держави, тому Лі Куан Ю запрошував зарубіжних фахівців керувати покращенням грунту та озелененням.

 

Зелена програма Сінгапуру суттєво вплинула не лише на саме місто, а й на інші країни Східного регіону. Очільники Малайзії, Джакарти, Маніли, Бангкоку також перейняли сінгапурський досвід та взялися за озеленення своїх країн:

 

«Наші сусіди намагалися втерти носа один одному зеленню газонів та яскравістю і кількістю квітів на вулицях і парках. Озеленення стало своєрідним змаганням, у якому вигравали всі: воно підвищувало моральний дух населення, приваблювало туристів та інвесторів». Лі Куан Ю, «Сінгапурська історія».

 

В 1971 році влада Сінгапуру вперше провела «День висадки дерев». З того часу  щороку члени парламенту, громадських центрів та жителі міста висаджують нові саджанці в місті.

 

І досі стратегія Сінгапуру на озеленення залишається однією з найважливіших. Сьогоднішній уряд обіцяє, що до 2016 року Сінгапур перетвориться на місто в саду.

 

Наразі в місті активно розвиваються різноманітні «садові технології»: на дахах будинків організовують сади та оранжереї, площу зовнішніх стін також оздоблюють рослинами.

 

На дахах і стінах нового житлового комплексу Reflections – папороть, квіти і ліани

 

Одним з символів Сінгапуру вже стали високотехнологічні дерева на набережній Кларк-Кі. Ці конструкції працюють як вертикальні сади, сонячні батареї та накопичувачі дощової води, по суті забезпечуючи екосистему навколишнього саду. Також супердерева охолоджують повітря та підтримують в парку потрібну температуру. Їх висота досягає 50 метрів.

 

Високотехнологічні дерева регулюють екосистему Gardens by the Bay

 

 

Від рікші – до високотехнологічного метро

 

Коли Сінгапур отримав незалежність, інфраструктури громадського транспорту як такої майже не існувало – основним засобом пересування в Сінгапурі були рікші, старі повільні автобуси та «піратські таксі».

 

З 70-х років уряд розпочав транспортну реформу. Автобусні перевезення на той момент здійснювала лише одна кампанія, яка була по суті монополістом в цій сфері, а тому не надто прагнула вдосконалювати обладнання та якість послуг. Тому держава сприяла організації ще однієї автобусної кампанії, аби створити конкуренцію між ними. Це спрацювало, і якість автобусних перевезень зросла в рази.

 

 Уряд ретельно слідкує за тим, аби автобуси в Сінгапурі ходили регулярно і не порушували графік

 

Найважче Лі Куан Ю було позбутися «піратських таксі», які повністю ігнорували правила дорожнього руху, проте користувалися попитом серед населення.  Прем’єр-міністр розумів, що заборонити такі таксі – значить позбавити багатьох сінгапурців заробітку, тому проблему вдалося вирішити лише тоді, коли уряд забезпечив всіх водіїв альтернативними робочими місцями.

 

В той самий час влада взяла курс на максимальне обмеження кількості приватних авто в місті, адже Сінгапур, з маленькою площею та великим населенням, не міг дозволити собі використовувати транспортну систему неефективно.

 

Наразі приватними автомобілями володіють лише 10% сінгапурців, адже це зовсім недешеве задоволення: крім вартості самого авто, доведеться купити дозвіл на нього строком на 10 років (що обійдеться в декілька десятків тисяч доларів), а також заплатити велике мито за ввезення автомобілю з-за кордону.

 

Усі без виключення парковки в Сінгапурі платні, також в годину пік стягується додаткова плата за в’їзд до ділових центрів міста. Вздовж доріг встановлені спеціальні камери J-Eye, які допомагають відстежити затори та неправильно припарковані автомобілі. Чи варто казати, що будь-які порушення на дорозі караються великими штрафами.

 

За проїзд до центру міста в годину пік крізь такі ворота водію авто доведеться заплатити

 

Натомість уряд заохочує городян користуватись громадським транспортом, при чому найбільше уваги приділяють розвитку сінгапурського метрополітену. До речі, Сінгапур – єдина держава, де основним засобом пересування для жителів є метро.

 

Метро тут – високотехнологічне.  Все автоматизовано, потяги їздять без машиністів, натомість диспетчери за допомогою комп’ютерних систем слідкують за правильною роботою метрополітену.

 

 В сінгапурському метро немає машиністів, тому безпеку пасажирів тут забезпечують спеціальні двері на платформі, крізь які городяни проходять до вагону

 

В сінгапурському метро дуже чисто, але й правила також суворі – тут заборонено їсти, пити, а також провозити дуріан.

 

Місто для людей

Населення в Сінгапурі доволі численне – більше п’яти мільйонів жителів, тому влада приділяє багато уваги ефективному плануванню мегаполісу. В перші роки незалежності влада масово знищувала нетрі в центрі Сінгапуру, людей переселяли в новозбудовані райони з соціальним житлом, а на цьому місті будувались бізнес-центри та елітні райони.

 

На певному етапі Лі Куан Ю зрозумів, що внаслідок такої зачистки Сінгапур втратив важливі стародавні споруди та пам’ятки. З того часу місцева влада дуже обережено ставиться до збереження історичної спадщини країни.

 

Планувати місто довелося майже з нуля, для цього Лі Куан Ю запросив команди спеціалістів, яких йому порадила ООН. Завдяки їм від початку міський простір Сінгапуру організований дуже ефективно.

 

В 2011 році було створено діораму Сінгапуру, яка демонструє особливості планування міста-держави

 

Уряд намагається максимально забезпечити сінгапурців власним житлом. В 60-ті роки було створено спеціальну систему іпотечного кредитування, а також розпочато масштабне житлове будівництво.  Тепер майже всі корінні жителі мають власну нерухомість.

 

 

 Сучасний житловий комплекс Interlace в Сінгапурі

 

Міська агенція планування Сінгапуру обрала своєю місією зробити його чудовим містом для життя, роботи та дозвілля. Звідси – особлива увага до облаштування публічних просторів мегаполісу.

 

 

 Створення публічних просторів для дозвілля городян – одна з головних стратегій міського планування Сінгапуру

 

В програмі планування Сінгапуру на 2013-1014 роки йдеться: «Публічні простори мають дуже важливий вплив на суспільство. Це зелені парки, відкриті площі, чи просто вулиці, де люди ходять кожного дня. Публічні простори допомагають зміцнити соціальну ідентичність, дають можливість створення нових зв’язків та побудови міжкультурного взаєморозуміння. Також вони гуманізують урбаністичне оточення, адже життя людей тепер не обмежується їх будинками. Вони виходять на вулиці, контактують з іншими городянами і з самим містом».

 


comments powered by Disqus