2 жовтня 2014

Владислава Осьмак: «Ми вже доросли до того моменту, коли між спільнотою і місцевою владою не потрібні посередники»

 

Не так давно архітектори, урбаністи, активісти та представники влади зустрілись на засіданні Київського урбаністичного клубу, аби обговорити болісне для столиці питання: яким чином мають взаємодіяти влада та міська спільнота? Одна з найвідоміших екскурсоводів Києва, культуролог Владислава Осьмак розповіла про те, чому киянам не вдалось відстояти Гостинний двір, як Андріївський узвіз перетворився на Шанхай і що треба зробити, аби сформувати в Києві активну громаду.

 

 

Почну з реальної історії зі свого життя, яка насправді звучить як анекдот. Андріївським узвозом я займаюсь в тій чи іншій формі та живу з ним вже 27-й рік. Вулиця мене знає, я її знаю і завжди намагаюсь фіксувати її поточний стан. І от кілька місяців тому я вкотре бігала Андріївським узвозом із фотоапаратом і напоролася цілком випадково на одного мого давнього знайомого. Він побачив, що у мене в руках фотоапарат і сказав:

 

— О! Дуже добре! У вас є фотоапарат! А приїжджайте до мене на Лівий берег, там є метро Лісова, ви напевно про неї чули. Там є генделик, який називається «Казка». Отут генделик, а отам через дорогу дитсадок. То ви це сфотографуйте.

Я запитую:

— А навіщо? 

Він каже:
— Ну ви ж цей, активістка?
Я кажу:
— Ну?
А він мені у відповідь:
— Нууу?

І я починаю занудно пояснювати, що треба дочекатись, поки в генделику о третій годині ночі будуть порушувати спокій, викликати міліцію, почекати поки вона приїде, скласти акт. Потім треба подзвонити у відділок, дізнатися за яким номером документ зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, домогтися відкриття справи, і так далі і так далі.

Він на мене так дивиться, уважно слухає, а потім каже:

— Але ж мені за це ноги переламають.
Ну а я в свою чергу запитую:
— А ви що, хочете, щоб ноги переламали мені?
На цьому ми і розійшлися. Він мені не передзвонив.

Фотографія: Oleg Yunakov
 

Історія ніби-то кумедна, але насправді вона добре ілюструє відповідь на такі питання: Який вплив має громада на життя міста? Як формується ця громада? І чому якісь проекти виявляються успішними, а якісь ні?

 

Я дозволю собі порівняти декілька акцій чи то процесів, в яких мені доводилось і доводиться перебувати. Перший – це Гостинний двір. Я нещодавно давала невеличке інтерв'ю львіському телеканалу ZIK стосовно Гостинного Двору, і мене запитали: «А що громадськість робить з цього приводу зараз?».  

Я можу не знати всього, але, за моїми спостереженнями, громадськість або не робить нічого, або майже нічого, аби ситуація з Гостинним двором змінилась.

Активна фаза процесу минула і успішним результатом вже після зміни уряду, після виборів Київської міської адміністрації стало ухвалення суду щодо скасування землевідводу під Гостинним двором. Кампанія мистецько-культурного просвітництва у Гостинному дворі тривала майже рік – від кінця травня 2012 до лютого 2013 року і потім за межами Гостинного двору на Контрактовій площі до середини літа 2013 року і врешті зійшла нанівець, через те що було втрачено об'єкт. Громадську ініціативу витіснили силовим методом. І люди втратили інтерес.

 

Чому навколо Гостинного двору не зібрались тисячі людей? Чому не було масового протесту? Ми запитували постійно про це самі себе і нас про це запитували. Я читала, думала, спілкувалась з людьми і врешті дійшла такого висновку – Гостинний двір був пусткою в житті Контрактової площі, він був незрозумілим мертвим об'єктом для переважної більшості киян, які б може і хотіли, але не знали «що саме?». Майже нульовий рівень включення в міське життя і дуже низький рівень обізнаності щодо історії і потенційної цінності об'єкту. Наша культурна ініціатива зрушила ситуацію з місця.

 

Вже постфакум ЗМІ писали, що в Гостинному дворі, який «став одним з найулюбленіших місць відпочинку киян», сталось те і те. Але було запізно, в будівлі почався ремонт, в якому стані вона перебуває на сьогодні ви всі бачите. 

Місцевої спільноти просто не було – була сила на силу, або сила на безсиля.

Адже ми намагались все-таки триматися в мирному руслі. І заздалегідь не прорахований, стратегічно не підготовлений протест, який виник спонтанно, потерпів фіаско. За винятком оцієї юридичної перемоги.

 

Тепер інша ситуація – Андріївський узвіз. Тиха, колись спокійна міщанська вулиця, яка рішенням радянського уряду була штучно перетворена на мистецький осередок. Штучно перетворена, вона потребувала штучної підтримки, яка зникла у 90-х, коли почались рейдерські захоплення, незрозумілі «аукціони».  

Вулиця, яка мала би являти собою національний скарб, перетворилась на Шанхай.

П'ятдесят будинків, з яких 26 мають статус пам'яток національного та місцевого значення, а також ще не виявлені та ще не занесені до реєстру нерухомої культурної спадщини, а відтак ще більш загрожені. І приблизно стільки ж – понад два з половиною десятки будівель, які перебувають у приватній власності.

 

Драматичний, надзвичайно болісний для Андріївського узвозу процес реконструкції, що відбувався два роки тому, виявився лише частковим –приватна власність не була відремонтована, будинки викуплені кимось, але жодним чином не експлуатуються.

 

Коли в 2011 році було знесено фабрику «Юність» компанією СКМ Рината Ахметова, ми організували мітинг. Десять днів ми працювали над тим, щоб він відбувся. Це був абсолютно безпрецендентний за кількістю впізнаваних облич медійної, творчої і інтелектуальної спільноти Києва – тоді на Андріївському узвозі зібралось більше 1,5 тисячі людей. А потім мені запропонували поговорити про узвіз на форумі, де було зроблено першу спробу зібрати докупи власників земельних ділянок і потенційних забудовників, тобто бізнес, експертів і членів міської спільноти.

 

В чому, власне кажучи, успіхи і невдачі тієї ситуації, яка відбувається на Андріївськму узвозі. Перший потужний протест налякав деяких забудовників, в моїй практиці були випадки коли власники земельних ділянок, представники компаній консультувались, в який спосіб краще розробити проект, як краще чинити з художниками, які займають будинок, який планують перебудовувати для того, щоб уникнути конфлікту і мінімізувати ризики. Крига трошки скресла, але це лише точкові зміни. Для того, щоб змінити ситуацію радикально, потрібно зробити те, чого не відбулося з тим же Гостинним Двором – залучити спільноту. А її нема. Вона зараз лише формується.

Фотографія: shutterstock.com
 

Кілька років я намагалась вмовити строкате товариство Андріївського узвозу (а там два театри, три музеї, чотири галереї, близько десятка ресторанів, різноманітний малий бізнес, 450 вуличних торгівців і дві сотні міцевих мешканців), яким я казала: «Давайте сідати за стіл переговорів, спілкуватись і домовлятись». І тільки на початку цього літа, чи то у зв'язку зі зміною політичного клімату в місті, а може просто зорі так розмістилися, мені сказали: «Так, давай». У нас почався дуже цікавий процес спілкування всіх з усіма. І коли наш новообраний мер, пан Кличко, вийшов із ініціативою призначити свого «намісника» на Андріївский узвіз, реакція частини присутніх була така: «Навіщо нам Олег Скрипка, якщо у нас є своя спільнота?»

 

Зараз на Публічній мережі Андріївського узвозу активно обговорюється безліч питань безпосередньо між людьми, які працюють і живуть на узвозі, але для чого все це, якщо нам скажуть: «Є Скрипка – як він скаже, так і буде»? 

Як на мене, ми вже доросли до того моменту, коли між спільнотою і місцевою владою не потрібні посередники.

Так, буде складніше, але буде ефективніше з точки зору обміну інформацією, обміну думками. При кожній наступній передачі інформація викривлюється під тиском особистості і особистих інтересів, а в даному конкретному випадку у пана Скрипки бізнес на Андріївськму узвозі.

 

Я зі свого боку можу сказати, що у процесі створення спільноти є один нешвидкий, але дієвий механізм – це створення емоційного звязку між людиною і середовищем, в якому вона мешкає. В спільноті узвозу зараз панує хаос, там броунівський рух, але він структурується. Не швидко, не без болю, не без перетягування канату, але процес уже розпочався і якщо міська адміністрація буде налаштована до комунікації з людьми, буде відгукуватись, то процес значно пришвидшиться.

 

UPD: поки матеріал готувався до публікації, у ситуації Андріївського узвозу відбулись деякі зміни. Зокрема, Олег Скрипка вже відмовився від посади радника мера з питань Андріївського узвозу. Детальніше про сучасний стан вулиці та рішення його громади можна прочитати у Facebook-групі Публічної мережі Андріївського узвозу


comments powered by Disqus