30 квітня 2013

Два світи

Я дизайнер, і суть своєї роботи бачу в тому, щоб зробити реальність менш агресивною і більш дружньою до людини. Отже, роботи в мене стільки ж, як у прибиральника снігу в Антарктиді. 

 

 

 

Я та всі мої колеги витрачаємо більшість зароблених грошей на поїздки не до теплого моря з пляжами, а до великих міст Західної Європи. Це потрібно для того, щоб згадати: як це буває, коли до тебе ставляться з увагою і повагою не тільки люди. Таке ставлення несе в собі кожна річ, яку ці люди створюють — від оголошення в метро до бордюрного каменю на вулиці. 

 

 

В день, коли вийшло епохальне оновлення операційної системи для айфонів та айпадів із картами Apple, що мали дуже багато помилок, черговий по станції лондонського метро вирішив саркастично нагадати, де можна взяти друковані карти.

 

Що потрібно, аби такі речі стали можливими? Як і в тому анекдоті про англійські газони (лише поливати і полоти, і так 300 років), потрібно дуже небагато: кількасот років виховання само- та взаємоповаги, почуття гумору та заздалегідь надруковані карти.

 

Якщо надто довго не їздити до країн, де живуть люди, що поважають одне одного і завжди думають головою, то відчуття здорового глузду, яке є основою роботи для гарного дизайнера, притупляється, і з часом може зовсім зникнути. Як, наприклад, воно зникло (чи його ніколи й не було?) у всіх тих людей, які придумали, створили, затвердили ці таблички зупинок міського транспорту:

 

 

Який з написів на цій табличці є найбільшим та найпомітнішим? Так, це напис «Заборонено». Заборонено — це найголовніше, що треба знати пасажиру міського транспорту, важливіше за те, які автобуси тут зупиняються, куди ними можна дістатися та як довго на них треба чекати.

 

Якщо довго (або ніколи, як 77% українців) не виїздити з країни, то весь цей паноптикум починає сприйматися, як належний порядок. А потім він відтворює сам себе — адже в цьому середовищі виростають діти, які теж починають створювати середовище. Це подібно до того, як малюки природньо починають розмовляти тією ж мовою, що й їхні батьки.

 

Саме це відчуття поваги до людей, емпатії та здорового глузду непогані дизайнери намагаються накопичити в своїх поїздках, щоб потім вкласти у речі, які вони розробляють. У мене особисто запас закінчується надто швидко (бо любити людей в Україні важко) і тоді я знову купую квитки на літак.

 

Разом із Платформою ми вирішили, що цими зібраними запасами здорового глузду, приправленими поглядом дизайнера, треба ділитися.

 

У цьому блозі я у різні способи намагатимусь донести думки та документальні підтвердження того, яким привабливим є світ, де всі, від мера міста до чергового по станції метро, є трохи дизайнерами.

 

Фото: @alexmakWikimapia 


comments powered by Disqus