25 березня 2014

Наталія Кондель-Пермінова: «Нам необхідна нова архітектура взаємодії»

Вплинути на розвиток Києва можемо тільки зараз – після виборів буде запізно. Із таким переконанням організатори архітектурного фестивалюCANactions ініціювали серію круглих столів «Київ, що створюється користувачами»Наталія Кондель-Пермінова, архітектурознавець, завідувачка лабораторії архітектури та дизайну Інституту проблем сучасного мистецтва розповіла на першому круглому столі про архітектуру комунікації, genius loci Майдану Незалежності та відповідальність архітектора.


 Наталія Кондель-Пермінова – архітектор, історик та реставратор

 

Спершу я би хотіла розповісти, як я бачу теперішню ситуацію з точки зору архітектора, а потім  поясню свою ідею, довкола якої ми можемо зараз об’єднуватися і починати спільну роботу тут і зараз. Уявіть два умовні простори: «що робити» і «як робити».

 

Простір «як робити» для архітекторів зазвичай добре зрозумілий: є замовник, є чітке завдання, яке отримує архітектор і виконує в майстерні, далі цей проект втілюється, передається в експлуатацію тощо. Ця схема зрозуміла, відпрацьована і прописана на трьох базових рівнях: державному, регіональному та локальному. Але якщо простір «як робити»  дуже потужний, то простір «що робити» потребує обговорення.

Всі ці роки ми жили в режимі забудовних війн.   

Як з’ясувати, що робити? В радянський період це питання вирішувала партія. Все було зрозуміло: у певному місті приймали рішення будувати завод. Зазвичай це був воєнний завод, який маскували під макаронну фабрику. При ньому будували житло для робітників, величина якого була чітко розрахована.

 


У пострадянський період питання «що робити» вирішував бізнес та корумпована влада. Всі ці роки ми жили в режимі забудовних війн. Все робилося наперекір, все спотворювалося. Всіх нас така ситуація не влаштовує і ми розуміємо, що необхідно це змінювати. Ось тут і настає історичний перелом. В чому його суть? Мене привабив анонс четвергів, де чітко прописані гравці: фахівці, влада, бізнес і територіальні громади.  Це чотири фокуси, на яких ми маємо вибудовувати нову архітектуру взаємодії, щоб відповісти на питання «що робити». На всіх рівнях: державному, регіональному, локальному.


Зараз на законодавчому рівні більше повноважень отримують регіони, проголошена політика децентралізації. Отже, питання створення середовища існування також передається територіальним громадам. Так хто ж має приймати рішення?

 

Автор: Martin Turner.Автор: Martin Turner.

 

З моєї точки зору, важливо спроектувати особливі майданчики комунікації чотирьох основних сил, щоб вони могли аналізувати ті проблеми, які звалюються на територію, формувати завдання і в режимі організованої комунікації приймати рішення «що робити». Я маю на увазі відкрите, публічне обговорення, яке не має нічого спільного із теперішніми громадськими слуханнями.


Така організована комунікація дасть відповідь на питання, «що робити». І тоді її можна пересунути в площину «як робити». Лише тут з’являються інвестор та замовник. Отже, витворити особливу архітектуру взаємодії та перенести в законодавчу площину – наше перше завдання. За рахунок нової архітектури взаємодії ми отримаємо нове життя. За рахунок того, що всі рішення приймаються відкрито, публічно – це легко моніторити. Так я бачу теперішню ситуацію, її історичність та унікальність.

 

Залізні бочки на Майдані – це локальні центри комунікації, що нагадують круглі столи.   

Друге завдання – це Майдан. Ще коли площу назвали Майдан Незалежності – заговорив дух місця, genius loci. Що робити з Майданом – завдання, яке архітектори і дизайнери отримали від міста.

 


Майдан треба, перш за все, осмислити. Але на наших очах проявився genius loci цієї площі, яку ми знали як Думську площу наприкінці XIX ст. – на початку XX ст., та як площу маніфестацій в радянський час. Тут архітектори отримали унікальне завдання на проектування нового типу – коли не кажуть, скільки квадратних метрів бруківки треба покласти або скільки лавочок поставити, в який колір пофарбувати бордюри.


На Майдані склалася особлива архітектура комунікації. Ми бачимо, що це форум спілкування народу і влади. А окрім цієї вертикальної взаємодії, існує горизонтальна. Це локальні центри комунікації, організовані довкола залізної бочки, – ми всі це бачили або й грілися коло них. Це нагадує круглий стіл та обговорення довкола нього.

 

Мешканці інших міст з надією дивляться на Київ: що ж запропонуємо ми?   

 

Про що ми маємо пам’ятати завжди – це відповідальність за свою роботу. Адже все, що зроблене в просторі міста Києва, за рік чи менше буде в інших містах. Ту ж «теплицю» на Майдані Незалежності за рік спорудили й у Полтаві. Суспільні форуми комунікації виникли й в інших містах, і чимало мешканців цих міст з надією дивляться на Київ: що ж запропонуємо ми?

 

Саме тому ми маємо осмислити, проаналізувати те, що сталося з Майданом, і дати пропозицію місту – місто чекає


comments powered by Disqus