11 січня 2016

Рівень звуку: як нова академічна музика набирає популярність в Україні

Минулого року раптом виявилось, що сучасна академічна музика в Україні не тільки жива, а й може збирати повні зали. Агенція «Ухо» продовжувала просувати вітчизняні та закордонні таланти, а фестивалів цієї непростої музики ставало все більше. Одна з активістів музичного авангарду у Києві Олеся Найдюк написала для Platfor.ma про те, як і звідки береться відродження нової музики.

 

 

Не так давно, коли мова заходила про публіку на київських концертах сучасної академічної музики, точніше, про її кількість, популярним був жарт, що на сцені більше людей, ніж в залі. Ані «Київ Музик Фест», ані «Прем’єри сезону», ані «Форум музики молодих» – найбільші і вже традиційні столичні фестивалі нової музики, не зацікавили нею широкий загал.

 

Відколи в Києві з’явилося концертна агенція «Ухо», яка займається саме новою музикою, проблемою стали не порожні, а, навпаки, вільні місця в залах! Аудиторія любителів музичного авангарду, як виявилось, у нас досить велика. Таке враження, що раптом запрацював комп’ютер, який всі вважали несправним і безнадійним, а він просто перебував у «сплячому» режимі, і хтось мусів натиснути потрібну кнопку. Виникла своєрідна мода на живе виконання нової музики. Причому, не лише серед не музикантів, але і серед музикантів.

 

І це незважаючи на те, що є в Україні один парадокс, який дістався нам в спадок від радянської системи музичної освіти. Серед професорсько-викладацького складу консерваторії нерідко зустрічаються кадри, що зверхньо-скептично, навіть із деяким презирством ставляться до музики європейських композиторів-класиків ХХ століття, вже не кажучи про сучасників. Так і виховують студентів. Створення передумов подолання цієї інерції, стимулів зацікавлення цим пластом музичної культури на сучасному етапі – у цьому велика заслуга «Уха».

 

Чого точно ніхто не сподівався, то це альтернативного проекту, хоч і дуже близького тому, що робить «Ухо». Буквально за місяць після організованого командою «Уха» фестивалю «Visionaries & Illuminati» раптом побачила у Facebook афішу ще одного фестивалю нової музики – «Kyiv Contemporary Music Days». Мимоволі вихоплюється: «Wow!». Де? Коли? Хто організатори? Цікаво, що ініціатива цього разу йшла від музикантів.

 

 

Історія фестивалю заплутана. Четверо музикантів вирушили на навчання до австрійського міста Ґрац, де познайомились і вирішили створити свій ансамбль – Kroiser Ensemble. Вийшов такий собі інтернаціонал: скрипаль Джунія Макіно (Японія-Німеччина), гітарист Францішко Мораіш Франко (Португалія), кларнетист Дарко Хорватіч (Сербія-Австрія), піаніст Альберт Саприкін (Україна). Вельми нетрадиційний інструментальний склад вимагав репертуару, якого просто не було. Тоді вирішили кинути клич сучасним композиторам: просто написали пост у соцмережі, плануючи один концерт у Києві. У відповідь надійшло майже півсотні партитур із Великобританії, Іспанії, Молдови, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Португалії, Росії, Словакії, США, України, – стало ясно, що з цим треба щось робити. Відібрали найяскравіші музичні твори, запросили до України на прем’єрні виконання авторів, а ті несподівано погодилися не лише приїхати (за власний рахунок, між іншим), але й прочитати тут лекції про сучасну музику, дати сольні концерти та провести воркшопи.

 

Так сформувалася програма неочікувано масштабного фестивалю (9 концертів, 2 воркшопи, 5 лекцій) із вагомою міжнародною складовою – серед переважної більшості іноземних учасників чого вартий лише учень Штокхаузена! Проект охопив дев’ять різних майданчиків Києва і Львова, включно зі столичним «Мистецьким Арсеналом». Колонного залу київської філармонії серед них із відомих причин, звичайно, немає.

 

«Kyiv Contemporary Music Days» виник як певний концентрат вже існуючого досвіду Києва у сфері нової музики. Прикладом лекцій в Україні європейських композиторів стали київські міжнародні майстер-класи Course; досвід організації концертів запозичений в команди «Уха», що провели колосальну роботу із підготовки аудиторії, тож тепер багато тих самих облич можна було зустріти й на «Music Days»; моделлю воркшопів, де виконання музики чергується із коментарями до неї, став минулорічний майстер-клас британського альтиста Поля Беккета в рамках фестивалю сучасної академічної музики «Гольфстрім VII».

 

Відчуття перемоги над стереотипами залишив по собі вже перший фестивальний концерт в «Арсеналі». Де б ви ще побачили, що музику Тору Такеміцу, Джачінто Шелсі, Трістана Мюрайя і Марка-Андре Дальбаві одночасно слухають понад 450 людей! А потім стоячи аплодують музикантам. Виконував оркестр Armonia Ludus, диригував Міхеїл Менабде (Грузія – Україна).

 

 

Якесь шаленство творилося у Малому залі київської консерваторії й наступного вечора – під час сольного концерту молодого, але вже іменитого піаніста Антонія Баришевського: зал був настільки переповнений, що люди розмістилися навіть на сцені... А довгоочікуваний виступ ініціаторів фестивалю Kroiser Ensemble залишив враження високопрофесійного колективу, учасники якого розуміють один одного з півпогляду.

 

Отже кияни вже навчились цінувати та любити виступи закордонних та власних музикантів, вписуючи себе у світовий контекст. Та фестиваль – це не лише концерти. І робочою мовою лекцій та воркшопів була саме англійська. Вслухайтесь лиш в самі теми: «Аспект герменевтики в сучасній академічній музиці» або: «Питання часу в музиці: Емануель Нунш, Карлгайнц Штокхаузен та мій музичний досвід». Долаючи страх вербалізації англійською, в кулуарах йдеш і говориш із жахливим акцентом зі своїми європейськими колегами. «It’s really fantastic festival!», – майже в один голос весело кажуть вони. «I think, it's just a really fantastic country», – відповідаєш, посміхаючись.

 

Адже це дійсно фантастика, коли сучасна музична культура в Україні складається з трьох елементів: ентузіазму, щасливих випадків та повних залів. Хай і не академічних.


comments powered by Disqus