15 травня 2014

Вперед і вгору

Українка Аксеня Крикун жила і працювала у Об’єднаних Арабських Еміратах. Для Platfor.ma вона розмірковує над унікальністю Дубаі та тим, як можна інвестувати гроші в розвиток держави.


Фотографія: shutterstock.com

 

На висоті 800 метрів над рівнем моря світ сприймається якось інакше. Починаєш розуміти, чому великі корпорації і компанії «пнуться у гору» і що «гвинтокрильне мислення» – не пуста вигадка. Найвища будівля у світі – башта Бурдж Халіфа.

 

Коли летиш на маленькому літаку через пустелю вночі і підлітаєш до міста, дивуєшся освітленим артеріям доріг, які пов’язують його. На цьому моменті починаєш розуміти, що тут «щось не то». Коли виходиш із найбільшого у світі аеропорту «Ель Макотум», відчуваєш, ніби стрибаєш у теплу ванну. Тебе зустрічає черга із таксі, щоб довезти до міста контрастів, яке вічно рухається. Дубаі.

 

Я не закохалась у це місто. Культура поки що мені далека (хоча у абаі – чорного жіночого одягу із прорізом тільки для очей – є свої переваги). Та це місто мене дуже здивувало. Перше, що вражає - це простір. Тут таке відчуття, що люди страждають гігантизмом і манією величі. Тут є «міста всередині міст» – Internet City, Sports City, Finance City.

 

 

Друге – це дороги. 14 смуг – не питання! І ще по дві-три добудовуються із боків. Асфальт для любителів відсутності ям – хороший. Обмеження по швидкості – 120 км. Менше – дуже рідко. Дороги – це ті нитки, які пов’язують віддалені міста всередині одного міста. І тут забувають про пішоходів (якщо це не лише відведені місця для прогулянок). Третє – будівлі пнуться у небо. «Все вище і вище» – ось головний, мабуть, лозунг архітекторів у Дубаі. Побудувати найвищу у світі будівлю? Не питання – 800 з гаком метрів буде досить?

 

Четверте – пафос. Дуже багато пафосу – все найбільше, найвище, найкраще – все тут. В принципі, із такими інвестиціями можна собі це дозволити. П’яте – це метро. Всередині відчуваєш себе як у фільмах про НАСА  – все дзеркально, чисто і красиво. Ще є по-шосте і по-сьоме. Думаю, по-двохсоте теж набереться, але закінчу цей блок вражень ще одним фактом – тут миють на вулицях плитку і фасади будинків, і це все при тому, що дощів тут майже не буває. Миють з порошком.

 

Для мене Дубаі – це приклад інвестицій і більш-менш мудрого управління. Здається, що шейхи вирішили не «дерибанити» кошти, отримані від видобутку нафти, а побудувати щось більше – реінвестувати їх у країну (на прикладі кейсу міста Дубаі). Серед пустелі за якихось 10-20 років з’явились дороги, будинки, метро і нові острови. Тут все постійно будується. Пнеться догори.

Фотографія: shutterstock.com

Дубаі – місто-машина із виробництва грошей. Зараз активно ідуть інвестиції у дороги, житло, відмовляються від податків, щоб потім ще більше експатів, як бджоли на мед, злітались у Дубаі працювати і розвивати. Коли є гроші, то давайте інвестуємо їх у розвиток.

 

Тут дуже багато національностей. Не відчуваєш себе чужинцем бо чужинці тут всі.  Але це місто штучне. Немає тут душі – можливо, тому що місто молоде. Так, тут є гарне нічне життя, пляжі та ресторани, тут є фінансові і торгові центри (обов’язково з першим словом «World»), але немає того ореолу, який формується у міст із довгою історією. Але й чи треба? Дубаі зараз творить історію і робить «туристичні прецеденти»  башти до небес, парки з квітів і чудові пляжі. Можливо за років 50 це стане історією. 

 

Україні, як на мене, є чого повчитись у Дубаі. Хоча ми не володіємо такими ресурсами, але ось цей момент «реінвестицій у розвиток» – найважливіше.

 

Треба тільки взяти правильний вектор. І тоді дороги, парки, пляжі і будівлі до небес можуть з’явитись і в нас.


comments powered by Disqus