22 березня 2015

Наче віднялась мова: чому українці не слухають українське

Журналістка Оксана Гуцол послухала музику, що домінує у українському ефірі, та засмутилась. Для Platfor.ma вона розмірковує над тим, чому українці не слухають українське та як цьому зарадити.

 

Фотографія: shutterstock.com

Перемога України в Євробаченні, постійні успішні гастролі відомих і не дуже українських виконавців за кордоном – це докази того, що в Україні є гарна музика і, що вона може бути популярною.

 

Тож цілком природно, що вмикаючи радіо, телевізор, сідаючи у маршрутку українець прагне слухати українську музику. А що отримує натомість? Російську пісню. В кращому випадку англійську чи французьку. Я в жодному разі не пропоную українцями стати шовіністами і відкинути культуру інших держав. Але ситуацію, за якої українська пісня стоїть на ряд нижче за російську, вважаю кардинально неправильною.  

 

Особливо гострою цю проблему я вважаю саме зараз. Неважко уявити, що сталось б з людиною, яка б у 1941-1945 роках пустила в ефір пісню німецькою мовою. Людини б просто не стало – вона б загубилась десь у стінах радянських спецслужб. Я, звичайно, не виступаю за такі кардинальні вирішення проблем повсюдного звучання в Україні російських пісень, але вважаю, що з цим треба все-таки щось робити.

 

Масове звучання як російської, так і російськомовної музики на теренах України бере свій початок з спільного  радянського минулого, де основою розвитку музичної, та й будь-якої іншої, культур була мова. І мова саме російська мова, бо українська ж або обмежувалась, або «неофіційно» заборонялась. У 60-х роках минулого століття владою СРСР було офіційно заборонено транслювати по радіо і телебаченню українські обрядові пісні, колядки тощо. Створення етнографічних ансамблів чи звичайне виконання подібних пісень трактувались як вияв так званого буржуазного націоналізму і переслідувалось законом. Такі розправи над українською народною піснею змушували багатьох людей зрікатися своїх уподобань.

 

Силу російської пропаганди у світлі останніх подій дуже важко заперечити. Пропаганду сусідів ми вбачаємо у засобах ЗМІ, кіно, політиці тощо. А якщо розглядати музику як засіб пропаганди? До того ж як один з найефективніших засобів. Адже російська музика дуже глибоко в’їлась у нашу культуру, у наше життя. Навіть маленькі діти виявляються втягнутими в цей пропагуючий процес, оскільки вони теж слухають те, що їм нав’язують.

 

Причин такого стану речей можна назвати безліч: від відсутності інституту, що захищав б чи пропагував якісну українську культуру, до недостатньої культурної освіченості у населення. Адже українців у культурному вимірі вже давно систематично перетворюють на «споживацьке суспільство», яке сприймає лише масову культуру, лише ту, що йому нав’язують, навіть не замислюючись.

 

Деякі власники радіостанцій стверджують, що українська музична індустрія не пропонує матеріалу, що вписувався б у формат їх мовлення, інші не бажають коментувати такий стан речей, а є й такі, хто стверджує, що серед українських виконавців немає жодного хорошого, який би створював якісний матеріал. Але в процесі пошуку я знайшла радіостанції, що транслюють  або лише, або переважно українську музику, маючи при цьому досить непогані рейтинги. Та це переважно інтернет-проекти, тобто коло їх користувачів обмежується активними користувачами мережі.

Фотографія: shutterstock.com
 

Тож будь-які аргументи про відсутність якісного музичного матеріалу саме українського виробництва після розмов з деякими радіостанціями стають просто відмовками. І стверджувати про цілковитий занепад українського не можна. Бо українська культура є! І не дивлячись на небажання допомагати їй у розвитку, не дивлячись на відсутність реальної підтримки з боку держави, вона таки розвивається.

 

Звичку до російської культури можна прослідкувати навіть на прикладі молодої музичної премії «YUNA» в якій за 3 роки кращою піснею було визнано україномовну композицію лише раз. В одному з найпопулярніших радіо-чартів ФДР Топ-40 станом на початок березня я знайшла дев’ять україномовних композицій, дев’ять російськомовних, решта переважно англомовні. Проте, досліджуючи даний радіо-чарт, я помітила і приємну тенденцію: в склад 40 найпопулярніших пісень 2011-го року входило 25 російськомовних композицій і лише три україномовні, а вже в 2014-му російськомовних композицій – 17, українських – вже п’ять. Тобто розвиток очевидний, але він надто повільний.

 

Нещодавно міністр культури В’ячеслав Кириленко вирішив збільшити квоту українського продукту у радіоефірі до 75% всього об’єму мовлення. Міністр також ініціює перевірку радіостанцій щодо виконання ними чинної обов’язкової квоти трансляції в ефірі українських пісень. Відповідне звернення направлено до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення і стосуватиметься усіх найбільших радіостанцій FM-діапазону. Зокрема, йдеться про виконання статті 28 закону «Про телебачення і радіомовлення», відповідно до якої у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менш як 50% загального щотижневого обсягу мовлення.

 

Поки що це всього лише слова. Тішить, що проблема помічена на найвищому рівні, але ніхто не може сказати, скільки часу пройде, доки нарешті політики перестануть бачити свою місію виключно в ораторстві, а віднайдуть її в реформаторстві. Мається на увазі не лише введення заборон, квот. Потрібні масштабні програми підтримки українських радіостанцій, створення нових форматів, перепрофілювання старих. Культуру потрібно підтримувати, бо вона є каталізатором розвитку країни.

 

Важливим кроком до розвитку українського мистецтва могло б також стати створення грантових програм, які функціонують у багатьох державах, зокрема в США. Вони б могли акумулювати фінансовий ресурс від компаній, що бажають підтримати українське мистецтво, і централізовано контролювати процес його розподілу для фінансування мистецьких проектів на основі результатів їх експертної оцінки. Створення якісних музичних телевізійних проектів також позитивно б вплинули на розвиток української музики. Важливою є й підтримка та розвиток мистецьких фестивалів.

 

Переформатування українського суспільства у ставленні до національної культури, зокрема, до музичного мистецтва має відбуватись на всіх рівнях. Оскільки, якщо зараз покинути музику напризволяще, то ще й наступні покоління будуть «насолоджуватись» шансоном у громадському транспорті, а молоді українські гурти будуть поневірятись по маловідомих фестивалях і клубах, в той час як їх нішу будуть займати лисі дядьки з сусідньої держави.


comments powered by Disqus