9 серпня 2016

Серб і молот: як Сербія і Косово шукають собі місце між ЄС та Росією

Радниця з питань стратегічних комунікацій українського віце-прем'єра Любов Цибульска нещодавно побувала у Сербії та на базі українських миротворців у Косово. Для Platfor.ma вона розповідає, як місцеві намагаються балансувати між Євросоюзом та Росією, та чому миротворці все ще потрібні через стільки років після війни.

 

Фотографія: forum.klix.ba 

Коли ти приїжджаєш у Сербію, то зазвичай налаштовуєшся на не особливо туристичну, напіврадянську за духом країну. А потім прилітаєш в доволі сучасне європейське місто Белград – і чорно-біла картинка зі стереотипів починає сипатися.

 

Мій короткий візит в цю країну складався із зустрічей в складі української делегації з сербською владою і поїздки в Косово на базу миротворців. Якоюсь мірою мені вдалося опинитися по обидва боки головної сербської проблеми. Про неї – трохи далі.

 

Сербії в багатьох речах доводиться іти «між краплями». Офіційна мета – Євросоюз, на шляху до якого здійснено вже чимало реформ. Однак російська присутність тут всюди: білборди про дружбу країн, портрети Путіна, риторика політиків про «братський народ», російські гроші, вкладені у відновлення місцевих церков. Почувши, що ти з України, пересічні серби часто намагаються роз’яснити, яким хибним шляхом ми пішли. Мовляв, «звісно! Довірилися Америці і маєте. Краще б ми, слов'яни, разом трималися». Тут поважно знати російську мову – це суттєво підвищує шанси знайти роботу. Найкращі школи – теж російські, в них доволі важко потрапити.

 

Однак на відміну від кумирів, серби розбудовують демократію по-справжньому. Мало хто знає, що в парламенті їх країни – цілих 30% жінок (для прикладу, в Україні їх 11%). Кілька місяців тому сталася прикра історія з міністром оборони. Журналістка нахилилася перед ним встановити мікрофон, а він не стримався: «Я люблю, коли жінки легко стають на коліна». Міністра звільнили.  В російській реальності це просто кумедний випадок, єралаш, а тут – політичний скандал.

 

Як пам'ять про війну в центрі міста стоять розбиті 17 років тому силами НАТО Генштаб та Міноборони. Кажуть, американці пропонували відремонтувати ці будівлі за свій кошт, однак серби не згодилися. Цій рані вони свідомо не давали загоїтися, надто високою виявилася ціна конфлікту. Вони часто повторюють: «Нам не потрібні добрі сусіди. Нам потрібні справедливі».

 

 

Руїни міністерства оборони, Белград, Сербія

 

Сербам властивий добре знайомий нам з прикладу росіян синдром ностальгії за втраченою імперією. Вони люблять згадувати «золоті роки». «Коли ми були Югославією, нас усі боялися, ми були великими. Та й грошей було значно більше. Пам'ятаю, як їздила в Італію просто купувати туфлі», – розказує мені сербка в готелі за сніданком.  

 

І дійсно, «ми велика нація» і потім одразу: «але ми маленька країна» – це два словосполучення, які часто зринають в розмові з сербськими політиками. Тут кажуть, що важко йти в Європу, яка майже вся визнала незалежність Косово. Останнє – найбільша і найболісніша травма сербів. Втрату частини території і визнання її незалежності західним світом серби трактують як зраду, удар, який вони не в змозі пробачити. 

 

Росія «зваблює» сербів наполегливо, але м’яко. Це з сусідами – примусова любов, з далекими від кордону «братами» – добровільна. І «рускій мір» тут – з типовими штампами, однак без звичного оскалу. «Росія – наш союзник, і нічого поганого говорити про неї ми не будемо», – заявляє сербський прем’єр. Правда, невдовзі додає: «А що поганого нам зробила Україна? Хіба вона визнала незалежність Косово?» І цим багато що вимірюється. У відповідь серби не визнають Крим російським, про що не втомлюються наголошувати на офіційних зустрічах.

 

Для того, щоб зрозуміти усю складність ситуації з Косово, в ньому треба побувати. Інакше важко осягнути, навіщо на такій порівняно невеликій території стільки років утримувати тисячі миротворців. Якщо коротко, Косово – це місце, де змішалося все: війна з миром, мусульманство з християнськими традиціями, капіталістичні ознаки з дрімучим феодалізмом. Це місце, де  небезпека етнічного конфлікту просто висить у повітрі. 

 

Нині понад 90% населення Косово складають албанці. Звичне видовище вздовж усієї дороги від кордону до  Приштини, столиці Косово, – могили з прапорами Албанії. Візуально цей край поки мало нагадує повноцінну державу. Більша її частина не має яскраво виражених ознак територіального устрою. Подекуди це хаотично розкидані будинки з незмінно червоної цегли, часто порожні і не обжиті. Щоправда, в Косово чудові дороги, чим користуються туристи, проїжджаючи транзитом до моря.

 

Особлива повага тут до усього американського. Албанський прапор поруч з американським – звичний атрибут придорожніх магазинчиків. В Приштині подяка США вилилася у вулиці та алеї з іменами американських лідерів, статую Свободи на даху одного з готелів, пам’ятник Клінтону, магазин одягу «Хіларі» і численні крамниці, де ти спокійно можеш розрахуватися доларами.

  • Приштина, Косово
    Приштина, Косово
  • Приштина, Косово
    Приштина, Косово
  • Приштина, Косово
    Приштина, Косово

Політична цікавість Заходу до Косово поступово згасає,  чим найбільше користується сусідня Албанія. Вона рясно вкладає кошти в економіку Косово. Серби переконані, що тут потрібна політика стримування, адже таким чином албанці прагнуть реалізувати план «Великої Албанії». Нинішні лідери країни усіляко уникають саме цих слів, хоча заклики приєднати Косово до Албанії чим далі частіше лунають в обох країнах.

 

Миротворців НАТО залишилося в регіоні  5 тис., і зменшувати це число поки ніхто не планує. Усі сторони: і серби, і косовари, і сили ООН прекрасно усвідомлюють одне: варто вивести миротворчі сили, як конфлікт може спалахнути знову. При цьому надії повернути Косово серби, схоже, не залишають. Вони активно боряться за реалізацію Брюссельських угод 2013 року, а саме створення Асоціації сербських муніципалітетів. Такі об’єднання передбачають захист для сербських громад, а відтак і їх потенційне збільшення. Крім того, Белград усі ці роки виплачує зарплати частині косоварських вчителів та лікарів.

 

Поки Косово роз’їдає безробіття і корупція, Сербії важливо показати, що вона змінилася. Агресивна насильницька політика в минулому. Після страшного геноциду в Серебрениці, де було вбито 8 тис. мусульманських чоловіків, прийшло розуміння провини і необхідності діалогу. Але почути один одного вже надто складно. Покоління албанських дітей, яке побачило війну і неодмінно втратило на ній когось з рідних, тепер виросло і поступово приходитиме до влади. І схоже, що ностальгії за спільним минулим воно аж ніяк не розділяє.


comments powered by Disqus